Ящіркова змія звичайна
| Ящіркова змія звичайна | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Malpolon monspessulanus Hermann, 1804 | ||||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| Coluber monspessulanus | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Ящіркова змія звичайна, ящіркова змія європейська[1] (Malpolon monspessulanus) — вид змій родини піщаних змій (Psammophiidae). Поширений у Північній Африці, Західній і Південній Азії. Мешканець аридних передгір'їв та гір. Умовно отруйна змія (реальної небезпеки для людини не становить)[2]. Описано 2 підвиди.
Велика змія завдовжки близько 2 м. Довжина тіла (L. — довжина тіла від кінчика морди до клоаки) може сягати 170 см. Хвіст (L.cd.) довгий — складає майже третину довжини тіла. Морда спереду дещо закруглена, її верхня поверхня ввігнута жолобоподібно, а краї морди від ніздрів до очей помітно загострені та підняті. Очі великі. На верхньощелепній кістці 14—17 зубів, приблизно рівних за розмірами; 1—2 задніх зуби дуже збільшені і відділені від передніх зубів проміжком. Задні борозенчасті зуби є частиною отруйного апарату змії — через рани, нанесені цими зубами, у тіло жертви потрапляє отрута. Отруйні залози розташовані над верхніми щелепами позаду очей.
Тіло вкрите відносно гладенькою лускою, з однією апікальною порою. Луска тулуба з поздовжнім жолобком. Навколо середини тулуба (Sq.) розташовано 17—19 рядів луски. Черевних щитків (Ventr.) 160—200. Підхвостових щитків (Scd.) 68—104 пари. Луска по краях черева істотно більша, ніж спинна. Анальний щиток роздільний.
Голова зверху вкрита великими симетричними щитками. Міжщелепний щиток майже не видається між носовими. Лобний щиток довгий і вузький, задній його кінець більш-менш закруглений. Ніздря розташована між 2 щитками. Верхньогубних щитків 8, рідше 9; два із них торкаються ока, а два останніх найбільші.
Верхня сторона тіла темно-оливкового кольору, без плям. У великих особин добре виражена темна смуга, облямована по верхньому краю жовтуватою пунктирною лінією, яка проходить вздовж крайнього рядку тулубної луски з кожного боку тіла. У статевозрілих самців забарвлення передньої частини тулуба, верху голови оливково-зелене, а всій іншій поверхні тіла — синювато-сіре. Черевна сторона блідо-жовта, поздовжній візерунок або його фрагменти зберігаються лише на горлі. У самок зберігаються темні подовжні смуги з боків тулуба та поздовжній малюнок на череві.
Молоді змії зверху коричневого, оливково-бурого або сіруватого кольору з бурими, темно-коричневими або майже чорними дрібними плямами, розташованими у вигляді добре виражених поздовжніх рядків. Забарвлення молодих змій виглядає строкатим через контраст цих темних плям з жовтими або білими краями окремої луски на спині та боків тулуба. З віком плями на спині та черевний поверхні тіла зникають, забарвлення змій розміром понад 70 см однотонне — сірувато-оливкове або буро-сіре з жовтим, без плям, черевом.
Вид поширений в Північній Африці, Південній Європі, на півдні Балканського півострова, на Кавказі, у Малій Азії, Західному Ірані, Іраку, Сирії, Лівані, Ізраїлі, Йорданії, Західній Аравії[3].
Населяє аридні ландшафти, сухі кам'янисті напівпустелі, садиби, виноградники, околиці бавовняних полів, вали зрошувальних каналів. Зустрічається на висоті до 1100—1500 м над рівнем моря. Ховається в норах піщанок й ховрахів, порожнечах під камінням, промоїнах у ґрунті, тріщинах та купах каміння. Активність після зимівлі починається в середині березня — на початку квітня. На зимівлю йде у вересні—жовтні. Активна в присмерку та вночі.
Чисельність у Передкавказзі досить низька. За денну екскурсію, прокладену в типових біотопах, можна зустріти не більше 2 змій. У Закавказзі щільність популяції вища і складає до 2 ос./га.
У разі небезпеки намагається сховатися в найближчу нору або під камінь, але, не маючи такої можливості, іноді поводиться дуже агресивно: шипить, роздмухує тіло, люто кусається та здійснює кидки до 1 м в бік ворога.
Харчується гризунами, ящірками та іншими зміями, яких вона спочатку кусає, а потім обвиває кільцями тулуба і душить.
Належить до яйцекладних змій. Парування відбувається в квітні, а в другій половині травня — червні самки відкладають 5—20 яєць розміром 30—35 × 40—45 мм. Молоді змії довжиною тіла 22—27 см з'являються з другої половині липня.
Стан більшості природних популяцій виду в межах ареалу залишається більш-менш стабільним. Саме тому він, згідно Червоного списку МСОП, отримав охоронний статус «відносно благополучний вид»[3].
Ящіркова змія звичайна належить до групи умовно отруйних змій. Її отрута відносно малотоксична і діє переважно на холоднокровних тварин, тому не становить реальної небезпеки для людини. При її укусі спостерігаються легкі симптоми отруєння (набряк, біль, місцеві капілярні крововиливи), які після надання первинної медичної допомоги протягом кількох днів зникають[2][4].
Описано 2 підвиди:
- Malpolon monspessulanus monspessulanus (номінативний підвид; поширений у Західному Сереземномор'ї);
- Malpolon monspessulanus saharatlanticus (підвид займає основну частину ареалу).
- ↑ Маркевич О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — К. : Наук. думка, 1983. — 276 с. (с. 274)
- ↑ а б Орлов Б. Н., Гелашвили Д. Б., Ибрагимов А. К. Ядовитые животные и растения СССР: Справочное пособие. — М.: Высш. шк., 1990. — 272 с. (с. 98, 122)
- ↑ а б Ящіркова змія звичайна в Червоному списку МСОП
- ↑ Орлов Б. Н., Гелашвили Д. Н. Зоотоксинология (ядовитые животные и их яды): Учебное пособие. — М. : Высшая школа, 1985. — 280 с. (с. 246—247)
- Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-тут РАН, 2004. — 232 с. (с. 162—163). — ISBN 5-98092-007-2
- Банников А. Г., Даревский И. С., Рустамов А. К. Земноводные и пресмыкающиеся СССР : справочник-определитель. — М. : Мысль, 1971. — 596 с. (с. 263—264)
- Дунаев Е. А., Орлова В. Ф. Змеи. Виды фауны России : атлас-определитель — М. : Фитон XXI, 2014. — 120 с. (с. 64—65). — ISBN 978-5-906171-61-0
- Земноводные и пресмыкающиеся. Энциклопедия природы России / Ананьева Н. Б., Боркин Л. Я., Даревский И. С. и др. — М. : АБФ, 1998. — 576 с. (с. 489—492). — ISBN 5-87484-066-4
- Змеи Кавказа: таксономическої разнообразие, распространение, охрана / Туниев Б. С., Орлов Н. Л., Ананьева Н. Б., Агасян А. Л. — СПб-М. : Тов-во науч. изд. КМК, 2009. — 224с. (с. 91—92). — ISBN 978-5-87317-594-9
- Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 314—316)
- Орлова В. Ф., Семенов Д. В. Природа России: Жизнь животных. Земноводные и пресмыкающиеся. — М. : Издательство АСТ, 1999. — 480 с. (с. 413—416). — ISBN 5-237-01809-2
- Arıkan, H., Göçmen, B., Kumlutaş, Y., Alpagut-Keskin, N., Ilgaz, Ç & Yıldız, M.Z. 2008. Electrophoretic characterisation of the venom samples obtained from various Anatolian snakes (Serpentes: Colubridae, Viperidae, Elapidae). North-Western Journal of Zoology 4 (1): 16—28
- Field Guide to the Amphibians and Reptiles of Britain and Europe / Jeroen Speybroeck, Wouter Beukema, Bobby Bok and Jan Van Der Voort. London-New York: Bloomsbure, 2016. 432 р. (pp. 400—402). ISBN 978-1-4081-5459-5
