Перейти до вмісту

AIM-9 Sidewinder

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з AIM-9)
AIM-9 Sidewinder
Типракета «повітря — повітря» ближнього радіусу дії
ПоходженняСполучені Штати
Історія виробництва
РозробникRaytheon
Характеристики
Швидкість2,5+ Маха
Система
наведення
теплова (більшість моделей), напівактивна радіолокаційна (AIM-9C)
Пускова
платформа
літаки, кораблі, стаціонарні пускові установки, автомобілі
AIM-9 Sidewinder у Вікісховищі

AIM-9 Sidewinder («Са́йдвіндер»)[a] — американська ракета класу «повітря — повітря» ближнього радіуса дії, розроблена компанією Raytheon в середині 1950-х років. Після прийняття AIM-9 на озброєння 1956 року, ракета багаторазово вдосконалювалась і досі перебуває у серійному виробництві. Більшість модифікацій AIM-9 оснащені інфрачервоною системою самонаведення.

З 1955 року випущено понад 200 тисяч ракет, що робить AIM-9 однією з наймасовіших ракет класу «повітря — повітря» в історії. Крім того, ними було збито 270 літаків — більше, ніж будь-якою іншою ракетою «повітря — повітря»[1].

AIM-9 була прийнята на озброєння в США, Великій Британії, Франції, Німеччині, Австралії та в інших країнах світу. В різні роки ракету експлуатували військово-повітряні сили понад 50 країн.

Історія створення

[ред. | ред. код]

Розробка ракети розпочалася у 1946 році на Морській артилерійській випробувальній станції в штаті Каліфорнія. Розробники прагнули створити компактну (діаметром не більше 12,7 см) ракету з тепловим наведенням[1]. Спочатку роботи мали неофіційний характер і не фінансувалися міністерством оборони. Але ситуація змінилася 1951 року, коли розробники продемонстрували свої досягнення високопоставленим офіцерам американського флоту. Після цього програма отримала офіційний статус та державне фінансування.

11 вересня 1953 року під час випробувань ракета успішно збила безпілотну мішень[1]. У тому ж році вона отримала офіційне позначення XAAM-N-7[b]. Малосерійне виробництво ракети розпочалося 1955 року на заводах компанії General Electric[2]. У травні наступного року вона була офіційно прийнята на озброєння американських ВМС під назвою AAM-N-7 Sidewinder IA, своє нинішнє позначення, AIM-9, ракета отримала в 1963-му в новій системі позначень.[1] Водночас військово-повітряні сили віддали перевагу іншій ракеті — AIM-4 Falcon. Хоча AIM-9 була кращою за свого конкурента, але через суперництво між двома видами військ, вона тоді так і не була прийнята на озброєння американських ВПС[1].

Модифікації

[ред. | ред. код]

AIM-9A

[ред. | ред. код]

Прототип, який випробовувався у 1953 році. Був прийнятий на озброєння в 1956 і пішов у обмежене виробництво з 1955 року. Всього було виготовлено 240 ракет цієї моделі.

AIM-9B

[ред. | ред. код]

Перша модифікація ракети запущена у масове виробництво. Була прийнята на озброєння у 1956 році, одночасно з AIM-9A. Неохолоджувана ГСН мала кут огляду всього 4 градуси і відносно низьку швидкість конусного сканування - через що ракета була малоефективна проти активно маневруючих цілей. Має максимальне перевантаження до 10G. Тим не менш, саме ці ракети вперше брали участь в повітряних боях над Тайванською протокою в 1958 році, де був зафіксований ряд попадань по китайських винищувачах. Виготовлялась до 1962 року. Всього було виготовлено більш ніж 80000 ракет для ВМФ і ВПС.

AIM-9C

[ред. | ред. код]

Варіант ракети з новим двигуном Hercules Mk 36, який збільшив радіус польоту до 18км. Оснащувалась напівактивною радіолокаційною ГСН і більш потужною стержневою бойовою частиною. В період з 1965 по 1967 роки було виготовлено біля 1000 ракет, але їх бойове застосування було в основному невдалим.

AIM-9D

[ред. | ред. код]

Аналог AIM-9C, про те замість напівактивного радіолокаційного самонаведення, в ній використовувалася ІЧ ГСН. На ній було вперше використано охолодження ІЧ ГСН рідким азотом, що дозволило збільшити чутливість головки. Кут огляду ГСН був зменшений до 2,5 градусів, що дозволило зменшити вплив на ГСН ракети сторонніх перешкод. Ракета була здатна витримувати більші перевантаження. Було виготовлено близько 1000 ракет.

AIM-9L

[ред. | ред. код]

Значним кроком у розвитку ракети стала модель AIM-9L («Lima»), яка була запущена в серійне виробництво 1977 року[3][4]. Це була перша універсальна версія, здатна атакувати з усіх напрямків, в тому числі в лоб, що кардинально вплинуло на тактику ведення ближнього бою. Його перше бойове застосування було здійснено парою F-14 ВМС США в затоці Сідра в 1981 році проти двох лівійських Су-22, причому обидва останні були знищені ракетами AIM-9L. Вперше у великомасштабному конфлікті «Ліма» була застосована Великою Британією під час Фолклендської війни 1982 року. У цій кампанії «Ліма», як повідомляється, досягла влучань з 80 % пусків, що є значним покращенням у порівнянні з 10-15 % рівнями попередніх версій, набравши 17 влучань та 2 спільних влучань проти аргентинських літаків[5].

AIM-9M

[ред. | ред. код]

AIM-9M була розроблена на початку 80-х років, і об’єднала в собі усі можливості минулої версії L. Модернізація проводилась з урахуванням досвіду використання британськими літаками Sea Harrier та Harrier ракет AIM-9L для знищення аргентинської авіації під час війни за Фолклендські острови. В результаті модернізації ракета отримала масивніші рулі керування, для забезпечення кращої маневровності, нову інфрачервону головку самонаведення, а також модернізований двигун Hercules Mk.36 Mod.9. В новій версії розробники приділили увагу охолодженню матриці для забезпечення тривалої роботи головки. Максимальна дальність ракети по нерухомій цілі сягає 21 км.[6]

AIM-9Х

[ред. | ред. код]

Розробка ракети AIM-9Х стала повним переосмисленням ракети малого радіуса дії. Новий двигун MK-139 збільшив максимальну дальність польоту до 30 км (21 км у версії М) по нерухомій цілі, а також максимальну швидкість ракети. Ракета отримала досконалішу систему LOAL – захоплення після пуску, що чудово підходило до веденої корекції ракети по лінії зв’язку Link 16. Її стандартна інфрачервона головка самонаведення була замінена на інфрачервону камеру, що покращило можливість захоплення цілі та її супроводження, оскільки інфрачервона камера менш чутлива до теплових завад противника. Ракета отримала систему приймання радіозв’язку, що додало можливість використовувати режим радіокорекції при стрільбі на максимальні дальності.[6]

AIM-9X Block II

[ред. | ред. код]

Це найсучасніша модифікація ракети, вона має модернізований підривник і цифровий запобіжник, які гарантують безпеку в польоті. Ракета також обладнана можливістю блокування після запуску за допомогою нового каналу передачі даних. Конструктивно вона має фіксоване переднє оперення і менші за розміром ребра, призначені для підвищення льотних характеристик. Особливість цієї версії полягає в тому, що її двигун ATK MK-139 має керований вектор тяги, що дозволяє суттєво покращити маневреність ракети. Швидкість і дальність ураження повітряних цілей нової ракети засекречені.[7]

FrankenSAM

[ред. | ред. код]
Докладніше: FrankenSAM

У серпні 2023 року Мілітарний припускав, що ракети AIM-9 запускатиме із землі зенітно-ракетний комплекс NASAMS.[6]

У жовтні 2023 року повідомлялося, що українські фахівці знайшли спосіб запускати ракети з землі.[8] За даними Мілітарного, український та американський ОПК створили імпровізовану наземну пускову установку, що може застосовувати ракети AIM-9. Цей та інші подібні проєкти (наприклад, інтеграція ракет Patriot на невідомий радянський ЗРК і RIM-7 до «Бука») отримали неформальну назву FrankenSAM[9].

У травні 2024 стало відомо, що українські військові отримали на озброєння останню версію комплексів NASAMS 3, що можуть застосовувати нові AIM-9X[10].

Оператори

[ред. | ред. код]

Україна

[ред. | ред. код]

26 травня 2023 року, після зустрічі в форматі «Рамштайн» стало відомо, що Канада надасть Україні 43 ракети AIM-9 в рамках МТД для відбиття російської агресії[11].

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Від англ. sidewinder — деякі види змій, що мають специфічний спосіб переміщення боком
    Абревіатура в чинній системі позначень авіації та ракет містить такі індекси:
  2. ↑ В тогочасній системі позначень:
  1. ↑ а б в г д «Raytheon (Philco/General Electric) AAM-N-7/GAR-8/AIM-9 Sidewinder.» [Архівовано 9 лютого 2010 у Wayback Machine.] Designation Systems
  2. ↑ n2:0950-7434 - Search Results. www.worldcat.org. Процитовано 10 січня 2023.
  3. ↑ Carlo, Kopp (1 квітня 1994). The Sidewinder Story; The Evolution of the AIM-9 Missile. Australian Aviation. 1994 (April). Архів оригіналу за 17 грудня 2006. Процитовано 4 січня 2007.
  4. ↑ Bonds 1989, p. 229.
  5. ↑ F-16 Armament – AIM-9 Sidewinder. Архів оригіналу за 25 березня 2015. Процитовано 26 березня 2015.
  6. ↑ а б в Отруйний гримучник: AIM-9 Sidewinder. Мілітарний (укр.). Процитовано 20 січня 2024.
  7. ↑ Raytheon виготовить 571 ракету AIM-9X Sidewinder
  8. ↑ Україна перетворила американські ракети AIM-9M для F-16 на "саморобну ППО" — FT. suspilne.media. 24 жовтня 2023.
  9. ↑ FrankenSAM: американці інтегрували ракети Patriot з радянським ЗРК. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2023. Процитовано 29 жовтня 2023.
  10. ↑ Україна використовує комплекси NASAMS 3. Мілітарний (укр.). Процитовано 12 жовтня 2024.
  11. ↑ Канада передасть Україні авіаційні ракети АІМ-9. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 26 травня 2023. Процитовано 26 травня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=AIM-9_Sidewinder&oldid=43733546