Blades of Steel
| Blades of Steel Konamic Ice Hockey | |
|---|---|
 Обкладинка на картриджі PAL NES | |
| Розробник | Konami Novotrade |
| Видавець | Konami |
| Дистриб'ютор | Nintendo eShop |
| Жанр(и) | Спорт |
| Платформа | Amiga, NES, DOS, Commodore 64 і Family Computer Disk Systemd |
| Дата випуску | Arcade у Північній Америці: жовтень 1987 Famicom Disk System у Японії: 22 липня 1988 Nintendo Entertainment System у Північній Америці: грудень 1988, в Японії: 23 листопада 1990 Commodore 64 у Північній Америці: 1990 MS-DOS у Північній Америці: 1990 Amiga в Європі: 1990 Game Boy у Північній Америці: серпень 1991, в Японії: 27 листопада 1992 |
| Режим гри | багатокористувацька гра і однокористувацька гра |
| Технічні деталі | |
| Носій | гнучкий диск і цифрове завантаження[d] |
| Blades of Steel[d] | |
Blades of Steel, пізніше випущена в Японії з назвою Konamic Ice Hockey (яп. コナミック アイスホッケー, Konamikku Aisu Hokkē)(яп. コナミック アイスホッケー Konamikku Aisu Hokkē) ー це хокейна відеогра випущена 1987 року компанією Конамі для північноамериканських ігрових автоматів. 1988 року портована на ігрові консолі Famicom Disk System і Nintendo Entertainment System.
Гра здобула високі оцінки користувачів і критиків завдяки поєднанню швидкого темпу хокейних дій з режимом файтингу.
Опції гри дозволяють змагатися зі супротивником-людиною або з програмою, а також зіграти кубковий турнір або один показовий матч. У грі проти програми можна обирати з трьох рівнів складності (Junior, College або найважчий Pro). На льоду змагаються вісім команд, що носять назви 4 канадських і 4 американських міст та уніформи реальних тамтешніх хокейних клубів. Кожна команда складається з трьох нападників, двох захисників і воротаря. Також на майданчику присутній суддя, що вводить шайбу в гру, фіксує зупинки, видаляє гравців.
Гра була повторно видана Нінтендо для Virtual Console 24 грудня 2007 року. Аркадна версія була перевидана Майкрософт для сервісу Game Room 24 листопада 2010 року.[1]
При виборі режиму для двох гравців доступний тільки разовий матч. Натомість, обравши режим для одного гравця, є можливість зіграти турнір схожий на плей-офф НХЛ та вибороти Кубок ліги[2]. Матчі складаються з трьох періодів і в випадку нічийного рахунку призначаються буліти (на відміну від реального хокею, кидок робиться нерухомим нападником з синьої лінії). Загалом, майданчик, екіпірування гравців, хід гри відповідають справжнім правилам хокею. Суттєві відмінності пов'язані з відсутністю офсайду та режимом бійки.
Ігровий екран вміщує частину хокейного майданчика, таймер і трибуни. В випадках пробиття буліту та в режимі бійки у полі зору лишаються лише воротар з нападником та пара бійців відповідно. Після голу, в кінці періодів, на початку та наприкінці матчу з'являється табло з назвами команд і рахунком. За умови неактивності гравця в перервах між періодами включається міні-гра, розважальні та рекламні заставки.
Вісім доступних у грі команд носять назви міст і відповідають реальним командам, що були провідними учасницями NHL на момент розробки гри. Чотири канадські міста це: Торонто, Ванкувер, Едмонтон і Монреаль. Сполучені Штати представляють Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес та Міннесота. Кольори деякий клубів принаймні частково відповідають схемам кольорів форми справжніх команд. Наприклад, на зображенні жовто-синя форма хокеїстів з Лос-Анджелесу нагадує тогочасні кольори справжньої команди Лос-Анджелес Кінгс.
Хокеїст, яким керує гравець, виділений миготінням (як на зображенні), одночасно і в одному напрямі з ним рухається воротар. Пас можна віддати лише найближчому хокеїстові в напрямку руху, напрямок удару задається стрілкою перед воротами (як на зображенні), сила удару не варіюється.
Бійка в грі може спалахнути між двома гравцями, що стикаються тричі поспіль, не зачепивши іншого гравця. Два гравці перестають ковзати, займають стійку та починають обмінюватися ударами. Якщо одному з хокеїстів не вдається швидко здолати іншого, лунає вигук коментатора «fight!» і з'являється екран бійки подібний до класичного файтингу. Під час бійки гравець може завдавати удари в корпус або в обличчя та ставити верхній і нижній блоки; кожне влучання відображається на смужці здоров'я з п'яти поділок. Програє той, хто першим пропускає п'ять ударів, при цьому суддя відвозить його на лаву штрафників (переможця не карають), а його команда на певний час лишається в меншості. Якщо бійка відбувається близько до воріт, рефері може зупинити її та призначити буліт у ці ворота.
Blades of Steel отримала гарні відгуки критиків і користувачів. Численні перевипуски на різних платформах підтверджують успішність розробки. За словами Скайлера Міллера (Skyler Miller) із Allgame, Blades of Steel одна з найприємніших спортивних ігор епохи («one of the most enjoyable sports games of its era»)[3].
AllGame дає грі оцінку в чотири з половиною з п'яти зірочок, а IGN 7.5 з 10 балів[4].
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 19 березня 2012. Процитовано 18 березня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-03-19 у Wayback Machine.] - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 18 березня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Blades of Steel - Review - allgame. archive.is. 10 грудня 2014. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 18 березня 2017. [Архівовано 2014-12-10 у Wayback Machine.]
- ↑ Thomas, Lucas M. (4 лютого 2008). Blades of Steel Review. IGN (амер.). Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 18 березня 2017.
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |