Carinascincus palfreymani
| Carinascincus palfreymani | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Carinascincus palfreymani =(Rawlinson, 1974) | ||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| Pseudemoia palfreymani Leiolopisma palfreymani Niveoscincus palfreymani | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Carinascincus palfreymani — вид сцинкоподібних ящірок родини сцинкових (Scincidae)[2]. Ендемік Австралії.
Довжина дорослих сцинків C. palfreymani (без врахування хвоста) становить 6-10 см, вага 14 г, вагітні самиці важать до 22 г. Дорослі особини мають блискуче вугільно-чорне забарвлення, молоді сцинки дещо світліші.
Carinascincus palfreymani є ендеміками невеликого острівця Педра-Бранка[en] площею 2,5 га, розташованого на південь від Тасманії. Це острів являє собою голу скелу, рослинність на ньому предстлена лише одним видом солонця (Salicornia quinqueflora). Сцинки C. palfreymani живуть в тріщинах серед скель, які забезпечують їм захист від вітру, солоних бризків і хвиль. Дорослі особини захищають свої нори від вторгнення інших сцників. Вони є активними при температурі повітря вище 15°C. Основою раціону сцинків є дрібні безребетні — комахи, павуки та рівноногі. Також вони живляться рештками риб, залишених або відригнутих морськими птахами, а також яйцями морських птахів. Тривалість життя сцинків C. palfreymani становить 10-15 років. Вони набувають статевої зрілості у віці 6-8 років і є живородними[3].
МСОП класифікує цей вид як вразливий. Популяція Carinascincus palfreymani коливається від 250 до 600 особин, залежно від наявності їжі. Їм загрожує хижацтво з боку австралійських мартинів, есктримальні погодні умови, зміни клімату, а також можлива поява на острові інвазивних щурів.
- ↑ BirdLife International (2016). Carinascincus palfreymani: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 12 жовтня 2023
- ↑ Carinascincus palfreymani у Reptarium.cz Reptile Database
- ↑ Pedra Branca Skink. Parks and Wildlife Service Tasmania. Архів оригіналу за 28 березня 2018. Процитовано 4 лютого 2014. [Архівовано 28 березня 2018 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з герпетології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |