Cynomys gunnisoni
| Cynomys gunnisoni | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Мишоподібні (Rodentia) |
| Родина: | Вивіркові (Sciuridae) |
| Рід: | Cynomys |
| Вид: | C. gunnisoni
|
| Біноміальна назва | |
| Cynomys gunnisoni (Baird, 1855)
| |
| |
| Gunnison's Prairie Dog range[1] | |
Cynomys gunnisoni — один із п'яти видів лугових собак, які передусім споріднені з північноамериканським і євразійським ховрахам. Лугові собачки Ганнісона в основному поширені в регіоні Чотири кути Сполучених Штатів.
Лугова собачка Ганнісона є найменшим видом лугових собачок і досягає довжини голови та тулуба приблизно від 30,9 до 33,8 сантиметрів, а хвіст – від 46 до 61 міліметра. Вага становить від 460 до 1300 грамів, причому самці важать приблизно в 1,3 рази більше, ніж самиці, коли вони впадають у сплячку. Тварини мають блідо-жовтий або пісочний колір спини з деякими чорними частинами без помітних відмітин або плям. Черево від білого до кремового кольору і повільно переходить у більш темний колір спини з боків. Колір голови відповідає спині, але часто від світло-кремового до білого. Між очима та боками області морди часто є нечітка чорна пляма. Хвіст має світло-піщаний або білий кінчик[2].
Лугова собачка Ганнісона активна вдень і живе передусім у відкритих долинах і степових районах на великих висотах аж до чагарникових степів басейнових регіонів, для яких характерні сосна та ялівець[2].
Тварини травоїдні, і, як і інші ховрахи, їх раціон складається в основному з різних частин рослин, таких як трави, осока, листя та насіння рослин. Комахи та іншу тваринну їжу споживають дуже рідко. Тварини не запасаються їжею[2]. Як і інші ховрахи, живуть на землі та в підземних норах. Вони впадають в сплячку, яка може тривати до п'яти місяців, зазвичай з жовтня по лютий, і проводять цей час у своїх норах, які мають глибину від 2 до 3 метрів і довжину в середньому близько 13 метрів. Вони часто мають від трьох до чотирьох входів і виходів, але також може бути до шести входів[2]. Лугові собачки дуже соціальні й живуть колоніями, які в основному складаються зі статевозрілого самця, однієї або кількох самиць і молодих тварин останніх двох років. Території сусідніх колоній зазвичай лише незначно перекриваються. Самиці в основному філопатричні й залишаються в колоніях, в яких вони народилися; тому самиці в колонії тісно пов'язані. Самці зазвичай залишають нору на другому році життя. Тварини підтримують тісний фізичний контакт один з одним, вони вітають один одного, потираючись щоками і відчуваючи запахи один одного в області анального отвору і пахучих залоз, а також вони граються один з одним. Існують також конфлікти за територію між дорослими сусідніми колоніями, які вирішуються короткими бійками та погрозливими жестами. Під час загрози тварини видають специфічні сигнали тривоги, в яких вони також можуть висловити характер небезпеки[2].
Шлюбний сезон тварин зазвичай починається через кілька днів після пробудження самиць навесні та змінюється залежно від висоти та погоди. Самиці мають потомство лише раз на рік, і молоді тварини народжуються в підземному гнізді після періоду вагітності приблизно від 28 до 30 днів. Послід складається в середньому з чотирьох-п'яти і максимум до семи молодих тварин. Дуже часто послід складається з нащадків від кількох батьків; частка батьківства становить близько 80 відсотків. Молодняк покидає нору вперше через 5–6,5 тижнів, а через два-три тижні їх відлучають. Самиці досягають статевої зрілості наступного року, тоді як самці іноді спаровуються однорічними, але зазвичай відкладають це до другого року життя[2].
- ↑ а б Cassola, F. (2017) [errata version of 2016 assessment]. Cynomys gunnisoni. IUCN Red List of Threatened Species. 2016: e.T42453A115189620. doi:10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T42453A22261232.en. Процитовано 23 October 2023.
- ↑ а б в г д е Richard W. Thorington Jr., John L. Koprowski, Michael A. Steele: Squirrels of the World. Johns Hopkins University Press, 2012, ISBN 978-1-4214-0469-1, P. 260–261.
|