Dum spiro spero
Dum spíro, spéro (лат. поки дихаю, сподіваюся) — фразеологічний зворот, схожий на український вираз «Вік живи — вік сподівайся». Ця фраза в різних інтерпретаціях зустрічалася у багатьох стародавніх авторів. Наприклад, у Цицерона в «Листах до Аттіка» (IX, 10, 3)[1]:
«Aegróto, dum ánima est, spés esse dícitur»
(«Поки у хворого є дихання, кажуть, що є надія»).
У Сенеки в «Моральних листах до Луцилія» (70, 6)[2]:
"Чи нині помремо, чи завтра — це зовсім неважливо; чи добре помремо, чи погано — ось що важливо. А добре померти — це уникнути небезпеки прожити погано. Тому-то вкрай боягузливою видається мені відповідь того родосця, якого тиран кинув у яму й годував, мов звіра, на чиюсь пораду взагалі відмовитися від їжі:
«Поки людина живе, то повинна жити навіть найменшою надією».
(«Omnia homini, dum vivit, speranda sunt»)
- Переклад С.Ошерова
У Ж. Верна в книзі «Діти капітана Гранта» географ Паганель говорив:
«Я живу за девізом dum spiro spero і це найкращий девіз у світі».
- Цыбульник Ю. С. Крылатые латинские выражения. М.: ООО «Издательство АСТ», 2005.
- ↑ Листи до Аттіка [Архівовано 30 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Моральні листи до Луцілія [Архівовано 3 липня 2013 у Wayback Machine.] (укр.)