Elephas maximus indicus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Elephas maximus indicus
Самець, Bandipur National Park
Самець, Bandipur National Park
Самиця, Nagarhole National Park
Самиця, Nagarhole National Park
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Відділ: Двобічно-симетричні (Bilateria)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Хребетні (Vertebrata)
Інфратип: Щелепні (Gnathostomata)
Надклас: Чотириногі (Tetrapoda)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хоботні (Proboscidea)
Родина: Слонові (Elephantidae)
Рід: Слон азійський (рід) (Elephas)
Вид: Слон азійський
Підвид: E. m. indicus
Триноміальна назва
Elephas maximus indicus
Cuvier, 1798
Посилання
Вікісховище: Elephas maximus indicus
EOL: 1285512
ITIS: 727608
NCBI: 99487
Fossilworks: 233499

Elephas maximus indicus (Індійський слон) — один з трьох загально визнаних підвидів азійського слона, ендемік материкової Азії. З 1986 року E.m.i. було занесено до Червоної книги МСОП через те що популяція скоротилася як мінімум на 50% за останні 60 до 75 років або три покоління. Азійські слони перебувають під загрозою втрати місць проживання, деградації та фрагментації[1].

Характеристика

[ред. | ред. код]

Загалом, азійські слони менше африканських слонів, E.m.i. досягають висоти в холці від 2 до 3,5 м, важать від 2000 до 5000 кг, і мають 19 пар ребер. Їх колір шкіри світліше, за maximus з меншими ділянками депігментації, але темніше, за sumatranus. Самиці, як правило, менше за самців, і мають короткі або взагалі не мають бивні[2].

Найбільший E.m.i. мав 3,43 м заввишки в холці[3].

Ареал

[ред. | ред. код]

E.m.i. є ендеміком материкової Азії: Індії, Непалу, Бангладеш, Бутану, М'янми, Таїланду, Малайського півострова, Лаосу, Китаю, Камбоджі та В'єтнаму. Вони населяють луки, сухі листяні ліси, вологі листяні ліси, вічнозелені та напіввічнозелені ліси. На початку 1990-х, їх орієнтовна кількість була[4]:

  • 26,390-30,770 в Індії, де популяція обмежена чотирма областями:
    • Північний Захід — біля підніжжя Гімалаїв в Уттаракханд і Уттар-Прадеш, починаючи від заповідника Katarniaghat на березі річки Ямуна;
    • Північний схід — від східного кордону Непалу по півночі Західної Бенгалії по Західній Ассам уздовж передгір'їв Гімалаїв, до пагорбів Мішмі
    • Центр Індостану — в Оріссі, Джаркханд, на півдні Західної Бенгалії та Чхаттісгарх;
    • Південь — вісім популяції фрагментованих один від одного в північній Карнатака, Західні Гати, в Bhadra–Malnad, в Brahmagiri — Nilgiris -Східні Гати, в Nilambur–Silent Valley–Coimbatore, в Anamalai — Parambikulam, в Anamalai–Parambikulam, Periyar–Srivilliputhur, і один в Agasthyamalai;
  • 100-125 в Непалі, де їх реала обмежено до кількох охоронюваних територій в Тераї вздовж кордону з Індією. У 2002 році показники варіювалися від 106 до 172 слонів, з більшістю з них в Національному парку Бардія;
  • 150-250 в Бангладеш, де є ізольовані популяції на пагорбах Читтагонг;
  • 250-500 в Бутані, де їх ареал обмежено кількома охоронюваними територіями на півдні уздовж кордону з Індією ;
  • 4000-5000 в М'янмі, де їх популяція сильно фрагментована, невеликі групи є в північних і західних гірських хребтах, в Пегу Йома центральної М'янми, Танінтайї і Шан;
  • 2,500-3,200 в Таїланді, в основному в горах уздовж кордону з М'янмою, малі фрагментовані популяції на півдні ;
  • 2,100-3,100 в Малайзії ;
  • 500-1000 в Лаосі, де вони широко розповсюдженні, але нерівномірно розподілені в лісових районах, у гірській місцевості і низовинах;
  • 200-250 в Китаї, де вони лишилися тільки в префектурах Сишуанбаньна, Сімао і Лінканг на півдні провінції Юньнань;
  • 250-600 в Камбоджі, де вони в основному населяють гори на південному заході та провінції Мондалкірі і Ратанакірі;
  • 70-150 в південних районах В'єтнаму.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Choudhury, A., Lahiri Choudhury, D. K., Desai, A., Duckworth, J. W., Easa, P. S., Johnsingh, A. J. T., Fernando, P., Hedges, S., Gunawardena, M., Kurt, F., Karanth, U., Lister, A., Menon, V., Riddle, H., Rübel, A., Wikramanayake, E. (2008). Elephas maximus: інформація на сайті МСОП (версія 2012.2) (англ.)
  2. ↑ Shoshani, J. (2006). Taxonomy, Classification, and Evolution of Elephants [Архівовано 4 грудня 2013 у Wayback Machine.] In: Fowler, M. E., Mikota, S. K. (eds.) Biology, medicine, and surgery of elephants. Wiley-Blackwell. ISBN 0813806763. Pp. 3–14.
  3. ↑ Pillai, N.G. (1941). On the height and age of an elephant. Journal of the Bombay Natural History Society 42: 927–928.
  4. ↑ Sukumar, R. (1993). The Asian Elephant: Ecology and Management [Архівовано 26 вересня 2019 у Wayback Machine.] Second edition. Cambridge University Press. ISBN 0-521-43758-X

Ресурси Інтернету

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Elephas maximus indicus


Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Elephas_maximus_indicus&oldid=35428407