Epimeces
| Epimeces | ||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Lixus filiformis Fabricius, 1781.
Південь України | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Lixochelus Reitter, 1916 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Epiméces — підрід жуків роду Lixus родини Довгоносики (Curculionidae).
До цього підроду відносяться жуки, довжина тіла яких становить 4—18 мм[1]. Основні ознаки:
- передньоспинка і надкрила дуже густо і рівномірно вкриті дрібними зернятками;
- передній край передньоспинки з шиєподібною перетяжкою поблизу вершини, боки вкриті довгими жовтими волосками, що розташовані у вигляді смуг;
- кігтики при основі зрослися;
- вершини надкрил закруглені разом, не видовжені і не загострені за вершиною черевця.
Фото видів цього під роду див. на[2].
Типовий для видів роду Lixus. Для вивчених у цьому відношенні видів (див., наприклад,[3]) рослинами-господарями слугують різні види з родин Айстрові. Імаго живляться їх зеленими частинами, яйця відкладають у стебла[4]. Їжа личинок — тканини серцевини, заляльковування відбувається у камері з тонкими стінками.
Ареал підроду охоплює весь Південь Палеарктики, тяжіючи до його центральної та західної частин. У цих широких межах деяким видам притаманний порівняно невеликий регіон. Три види цього підроду входять до фауни України[5] (див. нижче).
Наводимо перелік 9 видів цього підроду, що мешкають у Палеарктиці[6]. Види української фауни позначені кольором:
- Lixus cardui Olivier, 1807 — Південна Європа, Закавказзя, Північна Африка, Близький Схід, Туреччина, Іран, Західний Сибір, інтродукований до Австралії
- Lixus filiformis (Fabricius, 1781) — Південна Європа, Закавказзя
- Lixus flaveolus Motschulsky, 1849 — Іспанія
- Lixus nigricornis Desbrochers des Loges, 1893 — Італія
- Lixus petrii Csiki, 1904 — Алжир
- Lixus scolopax Boheman, 1835 — Південна Європа, Закавказзя, Північна Африка, Туреччина, Близький Схід, Іран
- Lixus spartiiformis Hoffmann, 1956 — Іран
- Lixus strangulatus Faust. 1883 — Іран, Середня Азія, Казахстан
- Lixus ulcerosus Petri, 1904 — Іспанія, Франція, Італія, Північна Африка
Вид Lixus cardui інтродукований до Австралії для пригнічення популяцій пасовищних бур'янів[7].
- ↑ Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 92-93, 129–131
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 червня 2015. Процитовано 9 вересня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Gültekin, L. Host plant range and brief ecology of Lixus scolopax Boheman (Coleoptera: Curculionidae) in Turkey // Weevil News No. 40. 8th February 2008. 7 pp. http://www.curci.de/Inhalt.html [Архівовано 11 серпня 2011 у Wayback Machine.]]
- ↑ Воловник С. В. О яйцекладке у долгоносиков-стеблеедов рода Lixus (Coleoptera, Curculionidae) // Зоологический журнал, 1994. — Т. 73. — Вып. 12. — С. 49-54. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf19.htm [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.]]
- ↑ Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptera, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. — С. 39-43. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
- ↑ Gültekin, L.& Fremuth J. : Lixini, p. 467 — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden: Brill, 2013. — 700 pp.
- ↑ Briese, D.T. Potential Impact of the Stem-boring Weevil Lixus cardui on the Growth and Reproductive Capacity of Onopordum Thistles // Biocontrol Science and Technology, 1996. — Volume 6. — Number 2. P. 251–262