Eustenopus
| Eustenopus | ||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Довгоносик Eustenopus villosus Boheman, 1843
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||||
|
Eustenópus — рід жуків родини Довгоносики (Curculionidae).
До цього роду відносяться дрібні жуки, довжина їхнього тіла становить 3.8-5 мм. Основні ознаки[1]:
- тіло звужене допереду;
- голова ширша за свою довжину, звужена до очей, очі пласкі, лоб ширший за основу головотрубки;
- головотрубка більш ніж удвічі довша за голову і не коротша за передньоспинку;
- Вусики прикріплені посередині головотрубки, вусикові борозенки відокремлені від краю очей;
- передньоспинка не менш ніж у 1.5 рази ширша від своєї довжини, із «шийкою» біля переднього краю, лопатями за очима і коротенькими війками під очима;
- надкрила вкриті крапковими рядами, проміжки між ними вкриті дрібнесенькими крапками й зморшками; надкрила не менш ніж у 1.5 рази довші від своєї загальної ширини у плечах, ширші за передньоспинку, вершини їх закруглені разом;
- останній членик лапок довший за всі інші, узяті разом;
- тіло вкрите густими напівприлеглими волосками, серед яких трапляються волоски, що стирчать.
Подібний до способу життя видів роду Larinus. Рослинами-господарями слугують різні види айстрових, здебільшого, волошка. Імаго живляться зеленими частинами рослин, вигризають заглиблення у суцвіттях-кошиках до того, як вони розкриються. Личинки заглиблюються у кошик, живляться там незрілим насінням і заляльковуються. Жуки нового покоління зимують поза рослиною[2].
Ареал роду охоплює Південь Палеарктики, в тому числі й Україну[3][4] (див. нижче).
Описано чотири види цього роду[5]. Нижче наведено їхній перелік, вид, що мешкає в Україні, виділений кольором:
- Eustenopus abbreviatus (Faust, 1891) — Середня Азія
- Eustenopus lanuginosa (Faust, 1885) — Близький Схід, Туреччина, Середня Азія, Казахстан, Західний Сибір, Північний Захід Китаю
- Eustenopus perbellus (Escalera, 1914) — Марокко, Лівія
- Eustenopus villosus (Boheman, 1843) [= Eustenopus hirtus (Waltl, 1838)] — Близький Схід, Туреччина, Греція, Болгарія, Молдова, Україна, південь Європейської частини Росії, Іран, інтродукований у Північну Америку
Довгоносик Eustenopus villosus інтродукований до Північної Америки для пригнічення популяцій волошок-бур'янів, головним чином — проти Centaurea solstitialis L.
- ↑ Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 49-50, 56-58
- ↑ Clement S.L., Mimmocchi T., Sobhian R., Dunn P.H. Host specifity in adult Clement S.L., Mimmocchi T., Sobhian R., Dunn P.H. Host specifity in adult Eustenopus hirtus (Waltl) (Coleoptera: Curculionidae), a potential biological control agent of yellow starthistle (Asteraceae, Cardueae) // Proc. Ent. Soc. Wash. 1988. — Vol. 90. — № 4. — P. 501–507.
- ↑ Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptera, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984. — № 6. — С. 39-43. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
- ↑ Воловник С. В. О распространении и экологии некоторых видов долгоносиков-клеонин (Coleopetra, Curculionidae). II. Роды Rhinocyllus Germ., Eustenopus Petri и Lachnaeus Schonh.// Энтомол. обозр., 1993. — Т. 72. Вып. 3. — С. 586–590.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf18.htm
- ↑ Gültekin L. & Fremuth J. : Lixini, p. 457. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. — Leiden: Brill, 2013. — 700 pp.