Georychus capensis
| Georychus capensis Період існування: середній плейстоцен — наш час
| |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Мишоподібні (Rodentia) |
| Родина: | Землекопові (Bathyergidae) |
| Рід: | Georychus Illiger, 1811 |
| Вид: | G. capensis
|
| Біноміальна назва | |
| Georychus capensis | |
Georychus capensis (капський землекоп[1]) — вид ссавців родини землекопових (Bathyergidae).
Вид мешкає в прибережних регіонах Південної Африки, де кількість опадів понад 500 мм. Це підземний вид, що живе в сильно піщаних ґрунтах, прибережних дюнах і піщаному алювію як уздовж річкових систем так і в гірських районах Західної Капскої провінції і Східної Капської провінції. Деякі зразки були знайдені у червоній глині та чорноземному дерні серед гірських пасовищ на краю невеликих болотистих областей. Крім того, відомі знахідки цього виду в антропогенно порушених місцях, таких як поля для гольфу, сади і навіть студмістечко Кейптауна[2].
Морфометрія. Довжина голови й тіла: 150—205 мм, довжина хвоста: 15—40 мм, середня вага: 180 грам (максимальна відома для самців: 360, самиць: 326)[3].
Опис. Волосяний покрив і відмітини на цьому виді вельми характерні. Тіло буйволяче-помаранчеве, часто з коричневим відтінком, голова має забарвлення від чорно-вугільного до чорно-коричневого, що різко контрастує з білими клаптями на морді, вухах і навколо очей. [4] Нижня частина тіла дещо блідша. М'яке хутро настільки густе, пухнасте й довге, що практично приховує хвіст у багатьох особин. Хвіст має плоский вигляд, тому що волохатий в основному з боків. Кінцівки та хвіст білі. Частковий альбінізм не є рідкістю. Зовнішні вуха представлені круглими отворами оточеними потовщеною шкірою по краях. Кігті помірно розвинені й відносно слабкі. Різці білі. Як правило, є три пари молочних залоз, але чотири пари не є незвичайним[3].
Каріотип характеризується диплоїдним числом 2n=54.[5]
Проводить майже все своє життя під землею. Система нір складається з окремих тунелів близько 130 метрів довжиною із середнім діаметром 10 см. Мабуть різці використовуються більше ніж кігті для риття, особливо в твердому ґрунті. Земля з тунелів викидається через інтервали, явно вказують на лінії розкопок. Основна нора в кінцевому підсумку веде до приблизно кульової камери з гладкими стінками, в якій цей землекоп зберігає бульби, коріння і цибулини. Говорять що він відкушує «вічка» цибулин та бульб, щоб запобігти їх від проростанню. У дослідженнях диких тварин у неволі знайдено, що дорослі живуть поодинці. Їх системи нір іноді проходять у метрі одна від одної, але вони не з'єднуються. Якщо двох дорослих взяти разом, буде боротьба, яка, якщо її дозволялось продовжити, призводить до смерті.
У червні (зима в Південній Африці), самці починають барабанити задніми ногами, очевидно, сигналізуючи про початок репродуктивного сезону, а самиці в кінцевому підсумку відповідають. Самець може барабанити безперервно до двох хвилин, по черзі обома ногами по підлозі своєї нори з темпом близько 26 ударів в секунду; темп самиць становить всього близько 15 ударів за секунду. На додаток, барабаніння мабуть служить територіальним попередженням, хоча така активність значно скорочується поза сезоном розмноження[3].
Фактичне розмноження відбувається з серпня по грудень. Самиці можуть давати два приплоди протягом сезону. Вагітність триває 44 днів. Народжується в середньому 5,9 (від 3 до 10) малюків. При народженні вони важать 5-12 грамів, є 30-40 мм завдовжки і голі. Після 9 днів життя вони повністю вкриті хутром і їхні очі вже відкриті; на 17 день вони можуть їсти тверду їжу, розмірів дорослих молодь досягає за близько 260 днів. Статева зрілість досягається на 10 місяць, деякі дикі особини живуть не менше 3 років[3].
Серйозних загроз для виду нема, зустрічається в кількох природоохоронних територіях[2].
- ↑ Українська назва є транскрибуванням та/або перекладом латинської назви авторами статті і в авторитетних україномовних джерелах не знайдена.
- ↑ а б Вебсайт МСОП
- ↑ а б в г Ronald M. Nowak Walker's mammals of the world, Vol. 1 — JHU Press, 1999, P. 1636—1637
- ↑ Nigel C. Bennett, Chris G. Faulkes African mole-rats: ecology and eusociality / Cambridge University Press, 2000, p. 12
- ↑ Stephen J. O'Brien, Joan C. Menninger, William G. Nash Atlas of mammalian chromosomes / John Wiley and Sons, 2006, p. 319
|
Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
