Глем-метал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Glam metal)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Глем-метал
Стилістичні походження
Походження
Пізні 1970-ті, ранні 1980-ті Лос-Анджелес і Нью-Йорк
Типові інструменти
ПопулярністьНайбільша: з 1983 по 1991[1]
Регіональні сцени
США (Лос-Анджелес, Нью-Йорк), Велика Британія, Європа, Канада, Швеція, Фінляндія

Глем-метал (також відомий як пудель-метал (англ. Hair metal)[2] і поп-метал[3]) — піджанр хард-року[2] та хеві-металу. Він поєднує в собі елементи панк-року, а також складні хуки та гітарні рифи, запозичивши в той же час естетику глем-року 1970-х.

Глем-метал виник наприкінці 1970-х — початку 1980-х років в США. Особливо сильний розвиток він отримав в Лос-Анджелесі на музичній сцені Sunset Strip під впливом таких гуртів, як Kix, Night Ranger, Motley Crue та Quiet Riot. Глем був популярний в 80-х і початку 1990-х років в результаті діяльності багатьох гуртів, включаючи Poison, Cinderella та Bon Jovi. Жанр стрімко втратив свою популярність у 1980-х. Востаннє належав до мейнстриму на початку 1990-х.

Характеристики

[ред. | ред. код]
Twisted Sister — типові представники жанру

З точки зору музики глем-метал використовує традиційні пісні у жанрах хард-рок та хеві-метал, в яких також поєднувалися елементи панк-року[4], складні хуки та гітарні рифи[3][5]. Як і в багатьох метал-піснях 80-х років, в них часто фігурували шред-соло[6]. Для глем-металу характерно також широке використання гармоній, зокрема в метал-баладах, повільних емоційних піснях, якими зазвичай завершується альбом або концерт[7]. У глем-металі було багато комерційно успішних синглів, завдяки яким новий жанр відкрився для широкої публіки, що не хотіла знову приймати традиційний хеві-метал[8]. Лірика пісень глем-металу часто мала справу з любов'ю та хтивістю, успадкованої від блюзу, а також з піснями, що часто зачіпають особистість жінки[8].

Естетично глем-метал в значній мірі спирається на глем-рок 1970-х років[9], запозичивши від цього жанру дуже довге волосся музикантів, використання макіяжу, яскраві одяги та аксесуари (переважно бавовняні та шкіряні джинси, спандекс та пов'язки)[10]. Візуальні аспекти глем-металу привернули увагу музичних телевізійних програм, зокрема MTV, поява якого збіглася з підйомом жанру[11]. Глем-метал виконавці стали сумно відомими через свою розпусне життя в нічних вечірках, які широко висвітлювалися в бульварній пресі[12].

Термінологія

[ред. | ред. код]

Соціолог Діна Вайнштейн вказувала на велику кількість термінів, які використовуються для опису комерційних форм важкого металу, які вона об'єднала словом лайт-метал — так звані «пудель-гурти» чи «поп-метал»[13]. У 2000-х означення поп-металу набули також, відмінні за виконавчим стилем, гурти котрі не підіймають жодних соціально-антагонічних та інших, характерних класикам металу, тем обмежуючись попсовими текстами.

Історія

[ред. | ред. код]

Витоки

[ред. | ред. код]
Cheap Trick — гурт, що зробив сильний вплив на формування жанру.

Музичний журналіст Стівен Девіс стверджує, що вплив стилю можна простежити у творчості таких гуртів, як Aerosmith, Kiss, Boston, Cheap Trick та New York Dolls[14]. Особливо великий вплив на жанр надали гурт Kiss, а також шок-рок виконавці, такі як Еліс Купер[15]. Остаточно зовнішній вигляд виконавців хейр-метала був фактично оформлений фінським гуртом Hanoi Rocks[16].

Гурт Van Halen розцінювався критиками як найвпливовіший на жанр, з'явившись з музичної сцени Лос-Анджелеса на Сансет Стріп в 1978 році, завдяки гітарним навичкам Едді Ван Галена[4]. Він популяризував техніку гри дворучного легато під назвою теппінг, наочно показавши її в пісні «Eruption» з альбому Van Halen[4]. Це звучання гітари та витівки співака Девіда Лі Рота на сцені, ймовірно, зробили вельми сильний вплив на глем-метал, хоча гурт ніколи не брав в повній мірі своє звучання, як естетику глему[17].

Часто відноситься до нової хвилі британського хеві-метала, гурт Def Leppard в 1981 році випустили свій другий альбом High 'N' Dry, який являв собою суміш глем-року з хеві-металом, визначивши тим самим звучання протягом всього десятиліття[18]. Наступний альбом гурту Pyromania, проданий у кількості 10 мільйонів копій і став «діамантовим» згідно з Американською асоціацією звукозаписних компаній, досяг другого місця в Billboard 200, а сингли «Foolin», «Photograph» і «Rock of Ages» сприяли появі на MTV[19][20][21]. Йому широко наслідували багато гуртів каліфорнійської сцени[5].

Перша хвиля (1980—1984)

[ред. | ред. код]
Гурт Kix на сцені в 1983 році.

На початку 80-х років ряд гуртів з усієї території США почав рухатися до того, що стало б називатися глем-металом. Серед них був і гурт Kix з Західного Меріленда, який випустила свій однойменний дебютний альбом у 1981 році[22]. З Сан-Франциско перший альбом гурту Night Ranger Dawn Patrol потрапив в американський Топ 40, однак їх справжнім проривом стала платівка 1983 року під назвою Midnight Madness, до якої увійшов сингл «Sister Christian»[23]. Нью-йоркський гурт Twisted Sister, який спочатку утворився як глем-рок гурт в 1972 році, випустив в 1982 році свій перший альбом під назвою Under the Blade[24].

Найактивнішою глем-метал сцена була в клубах на Сансет Стріп, серед яких були The Trip, Whisky a Go Go та Starwood[4]. Ці клуби почали уникати бронювання виступів панк-рок гуртів через страх насильства, і зосередилися на метал-гуртах, зазвичай на основі пропозиції «платити, щоб грати», створюючи яскраву сцену для хард-року[25][26]. Один з перших гуртів, що вийшли з цієї сцени, сталв Mötley Crüe, який випустив 2 альбоми: Too Fast for Love (1981) і Shout at the Devil (1983)[27]. Дебютний альбом американського колективу Quiet Riot під назвою Metal Health (1983) став першою глем-метал платівкою, яка досягла першої позиції в чартах Billboard та допомогла відкрити двері успіху подальшим групам[28]. Збільшення числа лос-анджелеських гуртів сприяло випуску інших дебютних альбомів в 1984 році, в тому числі Out of the Cellar колективу Ratt[29] та однойменної платівки W.A.S.P.[30]. В цей же час гурт Black 'n Blue, сформований в Портленді, випускає свій однойменний дебютний альбом[31], а нью-йоркський гурт White Lion в 1985 році — пластинку Fight to Survive[32]. Всі ці гурти відіграли важливу роль у формуванні загального іміджу та звучання глем-металу[33].

Друга хвиля (1985—1991)

[ред. | ред. код]
Перший гурт в жанрі християнський метал Stryper на сцені 1986 року.

До середини 80-х років почався великий успіх глем-металу в мейнстрімі. Лос-Анджелес продовжив стимулювати найважливішу глем-метал сцену навколо вулиці Сансет Стріп, такими гуртами, як London. London спочатку був утворений як глем-рок гурт в 70-х роках[34], однак свій дебютний альбом Non Stop Rock випустив лише в 1985 році[34]. Гурт примітний тим, що через його ряди пройшли майбутні учасники Mötley Crüe, Cinderella та Guns N' Roses[34]. Пенсільванія також не відставала від Лос-Анджелеса, випустивши такі успішні гурти, як Poison з Гаррісбурга[35] та Cinderella з Філадельфії[36]. Ці групи в 1986 році випустили 2 мультиплатинові альбоми: Look What the Cat Dragged In та Night Songs, відповідно[35][36]. Гурт Stryper, утворений в 1983 році в окрузі Орандж, здійснив свій прорив в мейнстрім 1986 року завдяки платиновому альбому під назвою To Hell with the Devil, а також вніс християнську лірику пісень в хард-рок та глем-метал виконання[37]. У 1986 році гурт Van Halen разом з новим вокалістом Семмі Хагар випустив альбом 5150, який досяг першої позиції в США за три тижні, і було продано більше шести мільйонів копій[17]. Альбом The Final Countdown шведського гурту Europe, який став неофіційним гімном глем-металу, потрапив в Топ 10 багатьох держав, у тому числі і США, а заголовний сингл досяг першої позиції в чартах 26 країн[38].

Найбільш комерційно значущим релізом ери глем-металу став альбом Slippery When Wet гурту Bon Jovi з Нью-Джерсі, який являв собою суміш хард-року та поп-музики і провів в загальній складності майже вісім тижнів на вершині чарту Billboard 200[39]. Було продано понад 12 мільйонів копій цього альбому[39]. Ця платівка стала першим хард-рок альбомом, який породив три сингли, два з яких досягли номер один[39]. Альбом ознаменував собою розширення аудиторії глем-металу, залучаючи як жінок, так і чоловіків, ознаменувавши прорив на MTV і комерційний успіх серед інших груп наприкінці десятиліття[40]. У середині-кінці 80-х років глем-метал гурти мали сильну ротацію на каналах, особливо в щоденних новинах MTV, а деякі колективи з'являлися на таких передачах, як Headbanger's Ball, яка стала однією з найпопулярніших програм з кількістю переглядів більш 1,3 мільйони на тиждень[41][42]. Гурти також отримали сильну ротацію на радіостанціях, таких як KNAC в Лос-Анджелесі[43]. У другій половині десятиліття, незважаючи на переважно негативні критичні рецензії та перестороги деяких відділів музичної індустрії[44], глем-метал став найнадійнішою формою комерційної поп-музики США[45].

Іззі Стредлін на сцені з Guns N' Roses 2006 року.

Гурт Mötley Crüe в 1987 році з альбомом Girls, Girls, Girls продовжив свій успіх[27], а Def Leppard з платівкою Hysteria досяг свого комерційного піку, останнім створивши хард-рок запис з 7 хіт-синглів[19]. В 1987 році гурт Faster Pussycat випускає свій однойменний дебютний альбом, проте найбільшого успіху досяг колектив Guns N' Roses, спочатку сформувався в результаті з'єднання L.A. Guns та Hollywood Rose, який випустив бестселер під назвою Appetite for Destruction[46]. Альбом з більш сильним та жорстким звуком, ніж у більшості глем-метал платівок, породив три успішних хіт-сингла, включаючи пісню «Sweet Child o' Mine», який досяг першої позиції[46]. Перевага стилю було таким, що каліфорнійська хардкор гурт TSOL в цей період рушив в бік глем-металу[47][48].

В останні роки десятиліття найпомітніші успіхи були у альбомів New Jersey[49], OU812[17] та Open Up and Say... Ahh!, останній з яких породив хіт-сингл «Every Rose Has Its Thorn», і було продано вісім мільйонів копій у всьому світі[35][50]. Гурти Britny Fox з Філадельфії[51] та Winger з Нью-Йорка[52] випустили свій однойменний дебютний альбоми в 1988 році. 1989 року Mötley Crüe випустила свій найбільш комерційно успішний альбом, мультиплатиновий номер один під назвою Dr. Feelgood[27]. У тому ж році однойменний дебютні альбоми були випущені групами Danger Danger з Нью-Йорка[53] та Dangerous Toys[en] з Остіна, для яких був характерний сатерн-рок[54]. Свої дебютні альбоми, Dirty Rotten Filthy Stinking Rich та Skid Row, відповідно, 1989 року також випустили групи Warrant[55] та Skid Row[56], останній з яких досяг шостій позиції в чарті Billboard 200[56]. Ці колективи стали одними з останніх великих груп, які з'явилися в еру глем-металу[56]. Глем-метал увійшов в 90-х роках як один з комерційно найуспішніших жанрів поп-музики. В 1990 році дебютні альбоми Stick It to Ya[57] та FireHouse гуртів Slaughter з Лас-Вегаса та FireHouse з Північної Кароліни, відповідно, досягли 18 і 21 місць в Billboard 100[58]. Вони, ймовірно, є піком комерційного досягнення глем-металу. Альбоми Guns N' Roses Use Your Illusion I, Use Your Illusion II[46] та Van Halen — For Unlawful Carnal Knowledge[17] лише закріпили 1991 року популярність глем-металу[17]. 1992 року Def Leppard, слідом за альбомами Hysteria та Adrenalize, які стали мультиплатиновим, створила чотири хіт-сингли, що займали перше місце в американських чартах протягом п'яти тижнів, а їх єдиний хард-рок альбом протягом року досяг тієї ж позиції, що і пісні[59].

Падіння популярності (1993—1996)

[ред. | ред. код]
W.A.S.P. на сцені в Ставангері в 2006 році.

Фільм 1988 року під назвою «Занепад Західної Цивілізації Частина II: Роки метала» охопив тему лос-анджелеської глем-метал сцени успішних та початкових гуртів. Цей фільм підкреслив надлишки глем-металу, особливо сцену, в якій гітарист гурту W.A.S.P. Кріс Холмс дав інтерв'ю, випиваючи горілку на надувному матраці в басейні в присутності матері[60][61]. Результатом всього побаченого стала негативна реакція на музичний жанр[60][61]. На початку 90-х популярність глем-металу різко впала після майже десятирічного успіху. Деякі музичні критики та музиканти почали висміювати виконавців глем-металу, називаючи їх «волохатими фермерами»[62][63], натякаючи на незабаром поширився термін хейр-метал. Іншою причиною зниження популярності стилю могло бути зміна позицій павер-балад. Використання цих балад, особливо як хард-рокового гімну, вважалося первісною формулою успіху, проте наприкінці 80-х та на початку 1990-х років аудиторія втратила до них будь-який інтерес[64][65].

Ще одним важливим фактором спаду став підйом гранджу з Сієтла завдяки таким гуртам, як Alice in Chains, Pearl Jam і Soundgarden. Це стало особливо очевидним 1991 року після успіху альбому Nevermind гурту Nirvana, в якому поєднувалися елементи хардкор-панку, «брудного» звучання хеві-металу, використавши дисторшн, фузз та фідбек, а також похмура лірика пісень, показавши естетику та повну протилежність глем-металу з його пишнотою та виконанням[2][66]. Багато великих лейблів були збентежені несподіваним успіхом гранджу та почали набирати персонал на користь молодих виконавців, які були більш обізнаними в музичному плані[67]. Як наслідок, MTV переключив свою увагу на новий стиль, внаслідок ефір глем-метал гуртів був відведений на нічний час доби, і наприкінці 1994 року програма Headbanger's Ball припинила своє мовлення[67], в той час як станція KNAC перейшла на іспаномовне радіомовлення[43]. Враховуючи брак повноцінної присутності на радіо, глем-метал гурти не досягали своєї аудиторії. Інші альтернативні рок-гурти, такі як Red Hot Chili Peppers і Jane's Addiction також сприяли падінню глем-металу[68].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Pierce, Olga. (5 травня 2008). Hair metal grows back on the 'Net. The Seattle Times[en] (англ.) . Архів оригіналу за 22 червня 2011. Процитовано 13 вересня 2013.
  2. ↑ а б в Hair Metal (англ.) . Allmusic. Архів оригіналу за 28 жовтня 2012. Процитовано 13 вересня 2013.
  3. ↑ а б Pop-Metal (англ.) . Allmusic. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 13 вересня 2013.
  4. ↑ а б в г R. Moore, Sells Like Teen Spirit: Music, Youth Culture, and Social Crisis (New York, NY: New York University Press, 2009), ISBN 0-8147-5748-0, pp. 105–6.
  5. ↑ а б C. Smith, 101 Albums that Changed Popular Music (Oxford: Oxford University Press, 2009), ISBN 0-19-537371-5, pp. 160-2.
  6. ↑ D. Bukszpan, The Encyclopedia of Heavy Metal (London: Barnes & Noble Publishing, 2003), ISBN 0-7607-4218-9, p. 63.
  7. ↑ G. T. Pillsbury, Damage Incorporated: Metallica and the Production of Musical Identity (New York, NY: CRC Press, 2006), ISBN 0-415-97374-0, p. 45.
  8. ↑ а б D. Weinstein, Heavy Metal: The Music and Its Culture (Cambridge, MA: Da Capo Press, 2000), ISBN 0-306-80970-2, pp. 45–47.
  9. ↑ P. Auslander, Performing Glam Rock: Gender and Theatricality in Popular Music (Ann Arbor, MI: University of Michigan Press, 2006), ISBN 0-7546-4057-4, p. 232.
  10. ↑ D. Bukszpan, The Encyclopedia of Heavy Metal (London: Barnes & Noble Publishing, 2003), ISBN 0-7607-4218-9, p. 60.
  11. ↑ R. Walser, Running with the Devil: Power, Gender, and Madness in Heavy Metal Music (Middletown, CT: Wesleyan University Press, 1993), ISBN 0-8195-6260-2, p. 13.
  12. ↑ R. Batchelor and S. Stoddart, The 1980s (London: Greenwood Publishing Group, 2007), ISBN 0-313-33000-X, p. 121.
  13. ↑ Weinstein 2000 ст. 45-7
  14. ↑ Davis, 2008, с. 30.
  15. ↑ Scaruffi, 2003, с. 274.
  16. ↑ Macdonald, Harrington, Dimery, 2006, с. 508.
  17. ↑ а б в г д S. T. Erlewine and G. Prato,"Van Halen", AllMusic. Retrieved 20 June 2010.
  18. ↑ Bogdanov, Woodstra, Erlewine, 2002, с. 293—294.
  19. ↑ а б V. Bogdanov, C. Woodstra and S. T. Erlewine, All Music Guide to Rock: the Definitive Guide to Rock, Pop, and Soul (Milwaukee, WI: Backbeat Books, 3rd edn., 2002), ISBN 0-87930-653-X, pp. 293–94.
  20. ↑ «American album certifications-Def Leppard-Pyromania». [Архівовано 8 вересня 2015 у Wayback Machine.] RIAA. Процитовано 17 листопада 2011.
  21. ↑ Pyromania (англ.) . Allmusic. Архів оригіналу за 5 січня 2012. Процитовано 11 вересня 20113.
  22. ↑ J. Franck. Kix (англ.) . Allmusic. Архів оригіналу за 13 серпня 2014. Процитовано 14 вересня 2013.
  23. ↑ S. T. Erlewine. Night Ranger (англ.) . Allmusic. Архів оригіналу за 5 вересня 2013. Процитовано 14 вересня 2013.
  24. ↑ Rivadavia, Eduardo. Twisted Sister (англ.) . Allmusic. Архів оригіналу за 1 червня 2013. Процитовано 13 вересня 2013.
  25. ↑ Moore, 2009, с. 105—6.
  26. ↑ Chapman, Silber, 2008, с. 151.
  27. ↑ а б в V. Bogdanov, C. Woodstra and S. T. Erlewine, All Music Guide to Rock: the Definitive Guide to Rock, Pop, and Soul (Milwaukee, WI: Backbeat Books, 3rd edn., 2002), ISBN 0-87930-653-X, pp. 767-8.
  28. ↑ E. Rivadavia. Quiet Riot (англ.) . Allmusic. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 14 вересня 2013.
  29. ↑ S. T. Erlewine and G. Prato. Ratt (англ.) . Allmusic. Архів оригіналу за 5 липня 2012. Процитовано 14 вересня 2013.
  30. ↑ E. Rivadavia. W.A.S.P. (англ.) . Allmusic. Архів оригіналу за 28 травня 2013. Процитовано 14 вересня 2013.
  31. ↑ W. Ruhlmann. Black 'n Blue (англ.) . Allmusic. Архів оригіналу за 8 січня 2014. Процитовано 14 вересня 2013.
  32. ↑ Prato, Greg. White Lion (англ.) . Allmusic. Архів оригіналу за 14 березня 2013. Процитовано 14 вересня 2013.
  33. ↑ Moore, 2009, с. 105—106.
  34. ↑ а б в D. Stone, «London» [Архівовано 5 листопада 2012 у Wayback Machine.]
  35. ↑ а б в B. Weber, «Poison» [Архівовано 28 жовтня 2012 у Wayback Machine.], Allmusic. Retrieved 19 June 2010.
  36. ↑ а б W. Ruhlmann, «Cinderella» [Архівовано 2 листопада 2012 у Wayback Machine.], Allmusic. Retrieved 19 June 2010.
  37. ↑ G. Prato, «Stryper» [Архівовано 20 жовтня 2012 у Wayback Machine.], Allmusic. Retrieved 19 June 2010.
  38. ↑ RIAA — Gold & Platinum. RIAA. Архів оригіналу за 8 вересня 2015. Процитовано 24 червня 2008.
  39. ↑ а б в Flick, Larry. (28 вересня 2002). Bon Jovi bounce back from tragedy. Billboard. 114 (39): 81. ISSN 0006-2510. Архів оригіналу за 28 грудня 2013. Процитовано 15 вересня 2013.
  40. ↑ Nicholls, 1998, с. 378.
  41. ↑ Walser, 1993, с. 13.
  42. ↑ Marshall, Clay. (23 червня 2001). Where do all the Videos Go?. Billboard. 113 (25): 32. ISSN 0006-2510. Процитовано 15 вересня 2013.
  43. ↑ а б M. Moses and D. Kaye, «What did you do in the war daddy?», Billboard, vol. 111, no. 23, 5 June 1999, ISSN 0006-2510, p. 82.
  44. ↑ D. Weinstein, «Rock critics need bad music», in C. Washburne and M. Derno, eds, Bad Music: the Music we Love to Hate (London: Routledge, 2004), ISBN 0-415-94366-3, p. 297.
  45. ↑ Holden, Stephen. (27 грудня 1989). The Pop Life. The New York Times. Архів оригіналу за 13 жовтня 2013. Процитовано 15 вересня 2013.
  46. ↑ а б в S. T. Erlewine and G. Prato, «Guns N' Roses» [Архівовано 28 січня 2014 у Wayback Machine.], Allmusic. Процитовано 19 червня 2010.
  47. ↑ B. Torreano, «TSOL» [Архівовано 12 липня 2012 у Wayback Machine.] Allmusic. Процитовано 7 липня 2010.
  48. ↑ Sharpe-Young, 2005, с. 302.
  49. ↑ S. T. Erlewine, «Bon Jovi» [Архівовано 3 листопада 2012 у Wayback Machine.], Allmusic. Retrieved 20 June 2010.
  50. ↑ «Poison Artist information», Billboard.com. Retrieved 18 June 2012.
  51. ↑ J. Ulrey, «Britny Fox» [Архівовано 28 листопада 2012 у Wayback Machine.], Allmusic. Retrieved 20 June 2010.
  52. ↑ S. T. Erlewine, «Winger» [Архівовано 7 жовтня 2012 у Wayback Machine.], Allmusic. Retrieved 20 June 2010.
  53. ↑ G. Prato, «Danger Danger» [Архівовано 20 грудня 2013 у Wayback Machine.], Allmusic. Retrieved 20 June 2010.
  54. ↑ G. Prato, «Dangerous Toys» [Архівовано 20 грудня 2013 у Wayback Machine.], Allmusic. Retrieved 20 June 2010.
  55. ↑ S. T. Erlewine, «Warrant» [Архівовано 5 листопада 2012 у Wayback Machine.], Allmusic. Retrieved 20 June 2010.
  56. ↑ а б в B. Weber, "Skid Row", AllMusic. Retrieved 10 July 2010.
  57. ↑ S. Huey, «Slaughter» [Архівовано 19 липня 2016 у Wayback Machine.], Allmusic. Retrieved 18 June 2010.
  58. ↑ S. T. Erlewine, «Firehouse» [Архівовано 26 лютого 2013 у Wayback Machine.], Allmusic. Retrieved 6 July 2010.
  59. ↑ «Def Leppard — the Band» [Архівовано 9 грудня 2010 у Wayback Machine.] BBC h2g2. Retrieved 18 June 2010.
  60. ↑ а б Danville, Mott, 2009, с. 16.
  61. ↑ а б Hurd, 2007, с. 79.
  62. ↑ Thompson, Dave. (Березень 1994). I Slept With Soundgarden and Other Chilling Confessions (англ.) . Alternative Press. Архів оригіналу за 23 листопада 2007. Процитовано 16 вересня 2013.
  63. ↑ Magnuson, Ann. (Лютий 1992). Sub Zep? (англ.) . Spin. Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 15 вересня 2013.
  64. ↑ Pillsbury, 2006, с. 45.
  65. ↑ C. Aaron (Листопад 2001). Don't fight the power. Spin. 17 (11): 90. Архів оригіналу за 8 червня 2013. Процитовано 15 вересня 2013.
  66. ↑ Grunge (англ.) . Allmusic. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 16 вересня 2013.
  67. ↑ а б C. Marshall, "Where do all the Videos Go?", Billboard, vol. 113, No. 25 June 23, 2001, ISSN 0006-2510, p. 32.
  68. ↑ Moore, 2009, с. 117.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Глем-метал