Lasiodora parahybana
Lasiodora parahybana | ||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Біологічна класифікація | ||||||||||||
| ||||||||||||
Lasiodora parahybana | ||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||
|
Lasiodora parahybana (лат.) — вид павуків-птахоїдів з роду Lasiodora. Вид був вперше виявлений в 1917 на околиці міста Кампіна Гранде, в бразильському штаті Параїба. Це ендемік, якого можна знайти тільки в цьому штаті. У коконі понад 2000 яєць. Павучата ростуть досить швидко. Самці досягають статевої зрілості у віці 1-1,5 року, а самки – у 2-2,5 року. Харчуються в основному комахами, рідко дрібними ящірками і гризунами. Не дуже агресивні стосовно людей. При небезпеці зчісують пекучі волоски . Тому не рекомендується тримати павуків близько до очей. У деяких людей волоски можуть викликати алергічну реакцію.
Є одним із найбільших павуків у світі. Довжина тіла 8-10 см, розмах лап до 25 см[1], самки більші за самців. Молодняк має світле забарвлення тіла, яке згодом темніє до майже чорного кольору. Волосся червоного відтінку.
Даний вид має зовнішню схожість з Lasiodora klugi, проте помітно більший і має менш яскраве забарвлення волосків.
Наземний вид. Досить активні та невибагливі в утриманні. Павуки цього виду віддають перевагу температурі 20-28 °C і високу вологість (до 80%). Як кормові об'єкти добре підійдуть мармурові і мадагаскарські таргани. Великі особини можуть харчуватися мишами та ящірками. Тривалість життя у самок: близько 25 років. Самці в середньому живуть 2-3 роки.
Нейротоксин Lasiotoxin-2 (LpTX2) [2]. Для людини малонебезпечний, але укус може бути смертельним для домашніх тварин.
Павук не відрізняється високою агресією та рідко застосовує отруту при укусі людини; однак, через значні розміри хеліцерів, укус може бути болючим і викликати ускладнення від попадання в ранку частинок їжі. Для захисту часто використовує пекучі волоски, які можуть спровокувати алергічну реакцію та спричинити тимчасову сліпоту при попаданні в очі.
- ↑ Günther Schmidt: Die Vogelspinnen, Westarp Wissenschaften-Verlagsgesellschaften mbH, Hohenwarsleben 2003, ISBN 3-89432-899-1, S. 39 und S. 171−173
- ↑ Gomase V.S. та Shyamkumar K. of Bioinformatics, Padmashree Dr. D. Y. Patil University, Plot No-50, Sector-15, CBD Belapur, Navi Mumbai, 400614, MS, India. . — 2009.
- Andreas Tinter: Vogelspinnen. Nikol Verlagsgesellschaft mbH & Co. KG, Hamburg 2001, ISBN 3-933203-49-X.
- Günther Schmidt: Vogelspinnen, Lebensweise – Bestimmungsschlüssel – Haltung – Zucht. Landbuch Verlag, Hannover 1993, ISBN 3-7842-0484-8, S. 77–82.