Op-ed
Op-ed (скорочення від англ. opposite the editorial page — «навпроти передовиці», часто помилково приймають за «думку редакції» від англ. opinion-editorial) — газетна стаття, де висловлена думка автора, який, як правило, не працює в редакції газети. Статті Op-Ed відрізняються від редакційних статей, які публікуються без такої позначки і підписуються членами редакційної колегії[1].
Хоча звичайні сторінки редактора, що відображають думку керівництва газети, друкувалися в газетах протягом багатьох століть, сучасні оглядові сторінки походять від моделі op-ed впровадженої у 1921 році Гербертом Байярдом Своупом[en] в The New York Evening World. Він обійняв посаду редактора в 1920 році і зрозумів, що сторінка навпроти редакторської була «всеосяжним вмістилищем книжкових рецензій, некрологів і подій з життя суспільства»[2]. Йому ж спало на думку, що немає нічого цікавішого для читачів, ніж думка — якщо ця думка цікава, тому він розробив особливий метод публікації матеріалів і друкував думки, не звертаючи уваги на факти, що перевернуло журналістську справу у Сполучених Штатах. Він був першим газетярем, який використав концепцію 'op-ed', друкуючи поруч зі сторінкою редактора статті, що полемізують з нею що, безсумнівно, робило матеріали ще гострішими. Він пише:
Мені спало на думку, що немає нічого цікавішого, ніж цікава думка, тому я розробив метод очищення сторінок, відведених на противагу редакційним, який став найважливішим в Америці ... і тому я вирішив друкувати думку, ігноруючи факти."
Оригінальний текст (англ.)It occurred to me that nothing is more interesting than opinion when opinion is interesting, so I devised a method of cleaning off the page opposite the editorial, which became the most important in America … and thereon I decided to print opinions, ignoring facts.[3]
Але Своуп[en] включав тільки думки співробітників його газети і перші «сучасні» оглядові сторінки, тобто ті, на які залучались учасники поза газети з'явилися в 1970 році у газеті The New York Times під керівництвом її нового редактора Джона Б. Окса[4]. Так з'явилася нова рубрика — так звана Op Ed Page. На цій сторінці вперше почали друкувати думки, що не збігаються з думкою редакції газети. Як правило, це була стаття експерта, який, можливо, раніше і з'являвся на сторінках видання, але не входив до складу редколегії. Ця новація на ті часи була зовсім революційною, такою як поява інтернету і форумів пізніше. Рубрика мала небувалий успіх і стала зразком для багатьох інших газет.
Починаючи з 1930-х років, радіо почало нести загрозу друкованій журналістиці, процес, який згодом був прискорений розвитком телебачення. Для боротьби з цим великі газети, такі як The New York Times і Washington Post почали подавати більше відкритої та суб'єктивної журналістики, додавши декілька стовпців на свої зростаючі сторінки оглядів[5].
Нова рубрика Op-Ed потребувала іншої візуальної репрезентації. У The New York Times, де відмовилися від традиційної політичної карикатури з підписами, вважали, що візитною карткою нової сторінки повинен стати особливий нетрадиційний графічний стиль. Панувала думка, що ідеальним рішенням стане якийсь гібрид, не карикатура з підписом і не буквальна ілюстрація, а мистецтво, що використовує метафору, алегорію, літературні алюзії та персональну іконографію. Щось, що не буде йти за текстом, а швидше доповнювати його[6].
На зорі існування рубрики до співпраці в основному залучали європейських художників. Їх незвичайний графічний почерк, різкіший образний лад зробили рубріку Op-Ed в The New York Times унікальною серед інших подібних колонок.
Образотворча мова Op-Ed, що отримала найменування «Op-Ed стиль», була запозиченою в авангардистів 20-х і 30-х: у символістів, сюрреалістів і дадаїстів, а також у класиків світової карикатури, серед яких: Джей Джей Грендвілл, Густав Доре, Андре Джилл Томас Наст, Альфред Кубін і Ґеорґ Ґросс. Op-Ed стиль також підпав під значний вплив Сола Стейнберга, чиє абсурдистське бачення стало необхідним елементом в газетній графіці нового виду[7].
Жан-Клод Суарес був художнім редактором у перші роки існування Op-Ed. Він буквально з нічого створив свою міжнародну трупу Op-Ed концептуалістів, де кожен був унікальний в своєму роді, але всі мали особливу схильність до політичної і соціальної сатири.
Внаслідок швидкого загального визнання сторінки і представленого на ній мистецтва, вже через 4 роки після початку публікації художній стиль Op-Ed отримав масу позитивної критики в країні та за кордоном. Художники цього напряму провели низку виставок в найбільших галереях, в тому числі в Луврі[7].
- DailyOpEd.com Читання та пошук більше 100 провідних газет
- The Opinionator [Архівовано 15 грудня 2019 у Wayback Machine.]
- OpedBlogs.com Блогосфера Editorial Opinion
- The OpEd Project [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ op-ed. (2010). In Merriam-Webster Online Dictionary. Retrieved June 29, 2010, from http://www.merriam-webster.com/dictionary/op-ed [Архівовано 22 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
- ↑ Meyer, K. (1990). Pundits, poets, and wits. New York: Oxford University Press.
- ↑ Swope, H. B. as quoted in Meyer, K. (1990). Pundits, poets, and wits. New York: Oxford University Press, p. xxxvii.
- ↑ Shafer, Jack. «The Op-Ed Page's Back Pages: A press scholar explains how the New York Times op-ed page got started.» from http://www.slate.com/id/2268829/ [Архівовано 27 січня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Marc, David (2010). journalism. Grolier Multimedia Encyclopedia.[недоступне посилання з серпня 2019]
- ↑ Paul Kolsti. Архів оригіналу за 13 травня 2011. Процитовано 14 червня 2011.
- ↑ а б PORTFOLIO; Birth Of a Style [Архівовано 25 травня 2015 у Wayback Machine.] By Steven Heller; Steven Heller was art director of the Op-Ed page from 1974–1977. The New York Times. Published: September 30, 1990
|
Це незавершена стаття про журналістику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |