Pachycereus pecten-aboriginum
| Pachycereus pecten-aboriginum | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Порядок: | Гвоздикоцвіті (Caryophyllales) |
| Родина: | Кактусові (Cactaceae) |
| Підродина: | Cactoideae |
| Рід: | Пахіцереус (Pachycereus) |
| Вид: | P. pecten-aboriginum
|
| Біноміальна назва | |
| Pachycereus pecten-aboriginum | |
Pachycereus pecten-aboriginum (відоме під назвою гребінець або індіанський гребінець) - колоноподібне кактусове дерево, що росте в Мексиці. Рослина позбавлена листя й може досягати 15 метрів. Стовбур заввишки від 1.2 до 5 метрів, а плоди великі й колючі. Назва pecten-aboriginum походить з латинської мови й означає "рідні гребінці", оскільки плоди цих дерев використовували як гребінці[2].
Pachycereus pecten-aboriginum є мексиканським ендеміком[3]. Його ареал простягається вздовж західних штатів від Баха-Каліфорнія до Чіапас[3]. Рослини цього виду ростуть у пустелях Чіуауа і Сонора, у колючому лісі штату Сіналоа і на південних рівнинах штату Сонора[2].
Pachycereus pecten-aboriginum заввишки до 15 метрів. Діаметр їх вертикальних гілок до 25 см Недозрілі пагони до 22 см завтовшки й мають 10 або 11 ребер. Дорослі пагони до 17.5 см завтовшки й мають від 10 до 12 ребер. На ареолах розміщені жорсткі, гострі, білі або сірі шипи, які можуть бути загнутими на дорослих пагонах[4].
Квіти білого кольору і від 5 до 7.5 сантиметрів завдовжки. Вони відкриваються ввечері й закриваються до полудня. Зав'язь покрита оксамитовими коричневими волосинками.
Плоди густо вкриті довгими золотисто-жовтими шипами до 6 сантиметрів завдовжки. Вони достигають від червня до липня. Після цього вони розкриваються і всередині можна побачити тонкий шар твердого, червоного, соковитого м'якуша та блискучі чорні зернята близько пів сантиметра завдовжки[4].
Pachycereus pecten-aboriginum - диплоїдні рослини. Біологія їх квіток різниться вздовж ареалу. В Теоуакані їх запилюють уночі кажани, які поїдають нектар. У пустелі Сонора їх квіти залишаються відкритими довше вдень щоб привабити як нічних так і денних запилювачів[5].
Плоди можна їсти сирими, з них можна приготувати сироп або джем. Їх використовували щоб приготувати вино. Люди народу майо робили тортилью з їх зернят змішаних з кукурудзяним борошном [4].
Люди народу майо використовували кактус для приготування ліків. Вони прикладали шматки клітковини до ран, щоб зупинити кровотечу. Їх сік споживали для траволікування й лікування болю в горлі[6].
Аборигени використовували плоди як гребінці щоб розчісувати волосся. Для цього вони повністю зрізали шипи на двох-третинах поверхні плоду, а ті шипи, що залишились, вкорочували до 1 см[4].
- ↑ Under its accepted name of Pachycereus pecten-aboriginum (from its basionym, Cereus pecten-aboriginum) this species was published in Contributions from the United States National Herbarium 12(10): 422. 1909. Name - Pachycereus pecten-aboriginum Britton & Rose. Tropicos. Saint Louis, Missouri: Missouri Botanical Garden. Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 30 квітня 2012.
- ↑ а б Shreve, S. and I. L. Wiggins (1964). Vegetation and Flora of the Sonoran Desert. Stanford, CA: Stanford University Press.
- ↑ а б Arreola, H., et al. 2013. Pachycereus pecten-aboriginum. [Архівовано 27 квітня 2015 у Wayback Machine.] In: IUCN 2013. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2013.1. Downloaded on 26 August 2013.
- ↑ а б в г Turner, R. M. та ін. (2005). Sonoran Desert Plants: An Ecological Atlas. University of Arizona, Tucson, AZ: University of Arizona Press.
{{cite book}}: Явне використання «та ін.» у:|author=(довідка) - ↑ Molina-Freaner, F. та ін. (January 2004). Pollination biology of the columnar cactus Pachycereus pecten-aboriginum in north-western México (PDF). Journal of Arid Environments. 56 (1): 117—127. doi:10.1016/s0140-1963(02)00323-3.
{{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у:|author=(довідка) - ↑ Kay, M. A. (1996). Healing with Plants in the American and Mexican West. University of Arizona, Tucson, AZ: University of Arizona Press.
| ||||||||