Перейти до вмісту

Priodontes maximus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Priodontes)
Priodontes maximus
Опудало гігантського броненосця
Опудало гігантського броненосця
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Підклас: Звірі (Theria)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Броненосці (Cingulata)
Родина: Chlamyphoridae
Підродина: Tolypeutinae
Рід: Priodontes
F. Cuvier, 1825
Вид: Priodontes maximus
(Kerr, 1792)
Ареал гігантського броненосця
Ареал гігантського броненосця
Посилання
Вікісховище: Priodontes maximus
EOL: 328497
ITIS: 624904
МСОП: 18144
NCBI: 183752
Fossilworks: 233757

Priodontes maximus або гігантський броненосець — вид броненосців, що мешкає в Південній Америці, єдиний представник роду Priodontes. Це найбільший сучасний вид броненосців.

Опис

[ред. | ред. код]
Гігантський броненосець шукає їжу, природний заповідник Нураге, Режина

Це найбільший за розмірами вид броненосців. Довжина тіла гігантського броненосця становить від 75 до 100 см, довжина хвоста 50 см, вага від 18 до 32 кг[2][3][4][5]. Були зафіксовані екземпляри вагою 50 кг, а в неволі деякі тварини досягають ваги у 80 кг. Його панцир рухомий, розділений на 11—13 сегментів (ще 3—4 на шиї). Тіло темно-коричневого кольору, зі світлою смугою на боках і блідою жовто-білою головою. Він може мати до 100 зубів, які не мають емалі, однакові за розмірами та ростуть впродовж всього життя. Гігантський броненосець має велетенські кігті на передніх лапах[6], зокрема кіготь на третьому пальці може досягати 22 см[7]. Ці кігті є одними з найдовших серед тварин і найбільшими пропорційно до розмірів тіла тварини[8]. Хвіст покритий невеликою округлою лускою. Тварина майже повністю лиса, між щитками росте невелика кількість волосків[8].

Поширення

[ред. | ред. код]

Гігантські броненосці мешкають на більшій території Південної Америки на схід від Анд, за виключенням сходу Бразилії та Парагваю. На півдні ареал тварини досягає північноаргентинських провінцій Сальта, Формоса, Чако і Сантьяго-дель-Естеро. Не має географічних підвидів. Гігантські броненосці віддають перевагу відкритим рівнинам і лукам (серрадо)[9][8], однак їх можна зустріти й у рівнинних лісах.

Екологія і поведінка

[ред. | ред. код]

Гігантські броненосці ведуть поодинокий і нічний спосіб життя, проводячи день в норах[5][10]. Вони не мають можливості повністю прикритися панциром, тому при небезпеці закопуються в землю[11]. У порівнянні з норами інших броненосців, нори гігантського броненосця надзвичайно великі, зі входом приблизно 43 см в діаметрі, орієнтовані на захід[12]. В норах гігантських броненосців можуть поселятися інші види тварин, зокрема коротковухий пес.

Гігантські броненосці використовують свої велетенські кігті для розорення термітників. Раціон тварини здебільшого складається саме з термітів, хоча вони можуть їсти й мурах, червів, павуків та інших безхребетних. Репродуктивна біологія гігантських броненосців мало досліджена. Самки броненосців мають два соски, народжують раз на кілька років[13]. Вагітність триває приблизно 5 місяців. Дитинчата ссуть молоко 7—8 місяців. Гігантський броненосець спить 18 годин на день[14]. Тривалість життя гігантських броненосців невідома. Броненосець, що мешкав в зоопарку Сан-Антоніо помер у віці 16 років.

Загрози та збереження

[ред. | ред. код]

Гігантський броненосець є вразливим видом за класифікацією МСОП і перерахований в додатку I конвенції СІТЕС. Найбільша загроза походить не від природних хижаків, як ягуар чи пума, а від людей. На тварин полюють через їхнє м'ясо, відловлюють на продаж, знищують їхнє природне середовище проживання[15].

Попри широкий ареал виду, він є досить рідкісним. За останні десятиліття популяція гігантського броненосця невпинно скорочується.

Гігантський броненосець охороняється законом в більшості країн Південної Америки[16][17].

Він мешкає на території декількох великих заповідників, зокрема, на території Природоохоронної території Центрального Суринаму.

Фото

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Anacleto, T.C.S.; Miranda, F.; Medri, I.; Cuellar, E.; Abba, A.M.; Superina, M. (2014). Priodontes maximus. 2014: e.T18144A47442343. doi:10.2305/IUCN.UK.2014-1.RLTS.T18144A47442343.en.
  2. ↑ Giant Armadillo [Архівовано 6 грудня 2014 у Wayback Machine.], Arkive
  3. ↑ Armadillos, Armadillo Pictures, Armadillo Facts. Animals.nationalgeographic.com. Архів оригіналу за 6 вересня 2011. Процитовано 30 травня 2021. [Архівовано 2022-03-23 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Giant armadillo Priodontes maximus (Kerr, 1792) (PDF). faunaparaguay.com. Архів оригіналу (PDF) за 29 жовтня 2013. Процитовано 30 травня 2021.
  5. ↑ а б Burnie D and Wilson DE (Eds.), Animal: The Definitive Visual Guide to the World's Wildlife. DK Adult (2005), ISBN 0789477645
  6. ↑ Macdonald, D. (2001). The Encyclopedia of Mammals. Oxford: Oxford University Press.
  7. ↑ Eisenberg, J.; Redford, K. (1999). Animals of the Neotropics: The Central Neotripics. Vol. 3: Ecuador, Peru, Bolivia, Brazil. Chicago and London: University of Chicago Press.
  8. ↑ а б в Carter, Tracy S.; Superina, Mariella; Leslie, David M. (5 травня 2016). Priodontes maximus (Cingulata: Chlamyphoridae). Mammalian Species (англ.). 48 (932): 21—34. doi:10.1093/mspecies/sew002. ISSN 1545-1410.
  9. ↑ Silveira, L. та ін. (December 2009). Ecology of the giant armadillo (Priodontes maximus) in the grasslands of central Brazil. Edentata. 8, 9, &10: 25—34. doi:10.1896/020.010.0112.
  10. ↑ Meritt, D.A. Research Questions on the Behavior and Ecology of the Giant Armadillo (Priodontes maximus). с. 30—33.
  11. ↑ Giant Armadillo. Armadillo Online. Архів оригіналу за 12 листопада 2013.
  12. ↑ Ceresoli, Natalia; Fernandez-Duque, Eduardo (2012-12). Size and Orientation of Giant Armadillo Burrow Entrances ( Priodontes maximus ) in Western Formosa Province, Argentina. Edentata (англ.). 13 (1): 66—68. doi:10.5537/020.013.0109. ISSN 1413-4411.
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 30 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ «40 Winks?» Jennifer S. Holland, National Geographic Vol. 220, No. 1. July 2011.
  15. ↑ Aguiar, J.M. (2004). Species Summaries and Species Discussions. с. 3—26.
  16. ↑ Center of Conservation. University of Washington. Архів оригіналу за 5 грудня 2013.
  17. ↑ The Central Suriname Nature Reserve. Conservation International. Архів оригіналу за 2 жовтня 2011.

Посилання

[ред. | ред. код]

Логотип Віківидів Таксономія за темою Priodontes maximus у Віківидах

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Priodontes_maximus&oldid=44021626