Rubus violaceifrons

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Rubus violaceifrons
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Розоцвіті (Rosales)
Родина: Трояндові (Rosaceae)
Рід: Ожина (Rubus)
Вид:
R. violaceifrons
Біноміальна назва
Rubus violaceifrons
P. Havlíček, Trávn. & Velebil, 2022

Rubus violaceifrons — вид квіткових рослин з родини трояндових (Rosaceae).

Морфологічна характеристика

[ред. | ред. код]

Рослину класифіковано належною до серії Pallidi з підроду Rubus, секції Rubus і підсекції Hiemales, хоча його слабкі екземпляри частково нагадують R. guentheri з ser. Glandulosi. Як і всі види R. ser. Pallidi, R. violaceifrons є тетраплоїдом, як визначено за допомогою проточної цитометрії[1].

Середовище проживання

[ред. | ред. код]

За концепцією Weber (1996), Rubus violaceifrons є «регіональним» видом ожини: найбільший діаметр його ареалу становить близько 150 км. Наразі він відомий з 42 місцевостей, розкиданих в центральній і східній Богемії в Чехії. Вид, можливо, є ендемічним таксоном країни, але, можливо, його також можна знайти у південній Польщі (зокрема, у Клодзкому повіті чи в Сілезії). Rubus violaceifrons найчастіше росте на узліссях, галявинах і відкритих ділянках хвойних і змішаних лісів і лісових насаджень, зазвичай у дещо затінених місцях. Зазвичай зустрічається на водопроникних, помірно вологих чи злегка сухих ґрунтах, нейтральних чи слабокислих. Діапазон висот: від 175 до 590 м над рівнем моря[1].

Етимологія

[ред. | ред. код]

Епітет «violaceifrons» є відсиланням до інтенсивного забарвлення частин стебла та стебельчастих залозок, а також дуже помітного червоно-фіолетового кольору стовпчиків розкритих квітів[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Havlíček, P.; Trávníček, B.; Velebil, J. Rubus violaceifrons (Rosaceae), A New Bramble Species from Bohemia (Central Europe, Czech Republic) // Phytotaxa. — 2022. — Вип. 568. — № 3. — С. 241–254. — DOI:10.11646/phytotaxa.568.3.1. (англ.)