Rucervus eldii
| Rucervus eldii | |
|---|---|
| |
| У Честерському зоопарку | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Парнокопитні (Artiodactyla) |
| Родина: | Оленеві (Cervidae) |
| Триба: | Cervini |
| Рід: | Rucervus |
| Вид: | R. eldii
|
| Біноміальна назва | |
| Rucervus eldii (McClelland, 1842)
| |
| |
| Синоніми | |
| |
Rucervus eldii є зникомим видом оленів, ендемічним для Південної та Південно-Східної Азії[2]. Мешкає в заболочених і болотистих місцевостях. Активний вдень і спаровується з жовтня до кінця грудня. Визнано три підвиди. Усім трьом загрожує полювання та вирубка лісів.
Було повідомлено про такі вимірювання для оленя Елда[4][5][6][7]:
- Довжина голови до тіла: 150–180 см
- Висота в плечах: 110–125 см
- Довжина хвоста: 20–30 см
- Вага: 125–175 кг
Вид має дуже царствену та витончену статуру, схожу на Cervus. Його ноги тонкі й довгі, а також має довге тіло з великою головою на тонкій шиї. Горло самця має густу гриву з довгого волосся. Самці вищі і важчі за самиць. Їхня шерсть, груба, змінює колір з сезоном; влітку колір червонувато-коричневий, а взимку він стає темно-коричневим, причому самці, як правило, темніші за самиць. Хвіст короткий[8]. Роги, дугоподібні або ліроподібні, не ростуть вгору, а мають тенденцію рости назовні, а потім усередину; менша гілка росте до передньої частини голови[9]. Вони скидають роги щороку, причому найбільшого розміру досягають під час сезону розмноження[4][6][7].
Середовища існування кожного підвиду включають[2]:
- R. e. eldii з Маніпуру, Індія, асоціюється з водно-болотними угіддями.
- R. e. thamin Бірми та Таїланду не пов’язані з водно-болотними угіддями та живуть у лісах, де переважає дерево Dipterocarpus tuberculatus, лісах з деревами родини Dipterocarpaceae, листяних лісах сухих та змішаних.
- R. e. siamensis Таїланду, Лаосу, Камбоджі та В'єтнаму не пов'язані з водно-болотними угіддями. Вони зустрічаються в листяних Dipterocarpaceae лісах.
Ці олені активні більшу частину часу; вони шукають притулку від полуденного сонця і мігрують на короткий період у пошуках води в сухий сезон і їжі в вегетаційний період. Вони шукають території, які сезонно випалювали, у пошуках нової трави, що виростає після спалювання. Їхній раціон включає різноманітні злаки, трави та пагони, фрукти та водно-болотні рослини, при нагоді живляться культивованими культурами, на полях рису, сочевиці, кукурудзи, гороху та винограду[2][4][5][10].
Rucervus eldii цінують як дичину мисливці через разючі роги цих тварин і шкури, які мають попит на місцевих ринках. На них також широко полюють для їжі; вважалося, що їх використовували для годування армій під час багатьох азіатських воєн. Їхня популяція також зменшилася внаслідок інтенсивного розвитку, що потребує меліорації землі для випасу, культивації та рибництва в межах їхнього ареалу. У М’янмі загрозою є вирубка Dipterocarpaceae лісів. Середовище існування, доступне для їхнього захисту, дуже обмежене; лише 1% заповідних лісів придатні для його охорони в Південній Азії. Навіть на заповідних територіях тварин виловлюють браконьєри. Вид має фрагментарне поширення, тому їм загрожує інбридинг і втрата генетичної варіації[4].
- ↑ Suraprasit, K.; Jaegar, J.-J.; Chaimanee, Y.; Chavasseau, O.; Yamee, C.; Tian, P.; Panha, S. (2016). The Middle Pleistocene vertebrate fauna from Khok Sung (Nakhon Ratchasima, Thailand): biochronological and paleobiogeographical implications. ZooKeys (613): 1—157. Bibcode:2016ZooK..613....1S. doi:10.3897/zookeys.613.8309. PMC 5027644. PMID 27667928.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - ↑ а б в г Gray, T.N.E.; Brook, S.M.; McShea, W.J.; Mahood, S.; Ranjitsingh, M.K.; Miyunt, A.; Hussain, S.A.; Timmins, R. (2015). Rucervus eldii. IUCN Red List of Threatened Species. 2015: e.T4265A22166803. doi:10.2305/IUCN.UK.2015-2.RLTS.T4265A22166803.en. Процитовано 19 November 2021.
- ↑ Beavan, R.C. (1867). Contributions towards a history of Panolia eldi; McLelland. Journal of the Asiatic Society of Bengal. 36: 175.
- ↑ а б в г Eld's deer (Cervus eldi. ARKieve: Images of Life on Earth. Архів оригіналу за 26 лютого 2013. Процитовано 5 квітня 2009.
- ↑ а б Sangai Deer (Cervus eldii eldii). National Zoological Park, Mathura Road, New Delhi, India. Архів оригіналу за 21.07.2011. Процитовано 5 квітня 2009.
- ↑ а б Thamin or Brow-antlered Deer Cervus eldi. World Deer. Архів оригіналу за 26.03.2009. Процитовано 4 квітня 2009.
- ↑ а б Richard Lydekker (1996). The Great and Small Game of India, Burma, and Tibet. Asian Educational Services. с. 236—238. ISBN 9788120611627. Процитовано 5 квітня 2009.
- ↑ Pitraa, Fickela, Meijaard, Groves (2004). Evolution and phylogeny of old world deer. Molecular Phylogenetics and Evolution 33: 880–895.
- ↑ Samejima, Y.; Matsuoka, H. (2020). A new viewpoint on antlers reveals the evolutionary history of deer (Cervidae, Mammalia). Scientific Reports. 10 (1): 8910. Bibcode:2020NatSR..10.8910S. doi:10.1038/s41598-020-64555-7. PMC 7265483. PMID 32488122.
- ↑ Cervus eldii M'Clelland,1842. Biology. Encyclopedia of Life. Процитовано 4 квітня 2009.