Salix pyrifolia
| Salix pyrifolia | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Мальпігієцвіті (Malpighiales) |
| Родина: | Вербові (Salicaceae) |
| Рід: | Верба (Salix) |
| Вид: | S. pyrifolia
|
| Біноміальна назва | |
| Salix pyrifolia Andersson
| |
Salix pyrifolia — вид квіткових рослин із родини вербових (Salicaceae).
.jpg)
Це кущ чи, рідко, мале дерево 4–40 дм заввишки. Гілки червоно-коричневі, не сизі, (сильно блискучі), голі; гілочки червоно-коричневі, жовто-коричневі або жовтуваті (не або слабо сизі), голі. Листки ніжки 7–20 мм; найбільша листкова пластина вузько видовжена, довгаста, еліптична або широкоеліптична, 30–103 × 19–40 мм, краї плоскі або злегка закручені, зубчасті, неправильно зазубрені чи городчасті, верхівка гостра чи загострена, абаксіальна (низ) поверхня тьмяна, гола, абаксіально злегка чи сильно блискуча, гола; молода пластинка напівпрозора, гола чи волосиста біля осі, волоски білі. Суцвіття — сережка від 3 до 5 сантиметрів завдовжки. Коробочка 7–8 мм. 2n = 38[1].
Канада (Юкон, Альберта, Британська Колумбія, Лабрадор, Манітоба, Нью-Брансвік, о. Ньюфаундленд, Північно-Західні території, Нова Шотландія, Онтаріо, о. Принца Едуарда, Квебек, Саскачеван) й США (Вісконсін, Вермонт, Нью-Йорк, Нью-Гемпшир, Міннесота, Мічиган, Мен)[2]. Населяє болота, береги вологих озер і боліт, лісові болотисті місцевості; 0–300 метрів (до 1600 м в субальпійському поясі)[1].
Виростаючи в суворих і важких умовах, як і багато верб (їх можна зустріти в межах полярного кола, в горах і навіть у пустелі), види Salix часто використовувалися як джерело їжі в надзвичайних ситуаціях. Вони справді часто є улюбленим джерелом їжі для птахів і ссавців, і хоча небагато видів можуть претендувати на кулінарну досконалість для людей, молоді пагони та внутрішня кора їстівні як сирими, так і вареними. Хоча немає конкретної інформації щодо цього виду, але внутрішню кору можна їсти свіжою або її можна висушити, подрібнити в порошок, а потім додати до борошна для приготування хліба тощо. Вона має дуже гіркий смак, молоді пагони також дещо гіркі та не дуже апетитні[3].
Кору використовують як шлунковий засіб. Кора, гілки, листя, листові бруньки та квіткові бруньки всіх видів Salix містять фенольні глікозиди, зокрема саліцин і салікортин. Кількість цих сполук може сильно відрізнятися між видами і навіть у географічних расах одного виду. Смак є простим тестом для визначення рівня цих сполук: чим гіркіший смак, тим більше сполук він містить. Саліцин має кілька цінних лікувальних властивостей. Зокрема, це ефективний протизапальний і болезаспокійливий засіб, а також цінний жарознижувальний засіб. Сучасна медицина використовувала саліцин як шлях до виробництва звичайного болезаспокійливого аспірину[3].
Придатний для дублення, з вмістом таніну до 10,87%. Можна також використовувати для плетіння[3].
- ↑ а б Salix pyrifolia. Flora of North America. efloras.org. Процитовано 03.02.2023.
- ↑ Salix pyrifolia. Plants of the World Online. Kew Science. Процитовано 03.02.2023.
- ↑ а б в Salix lutea. Useful Temperate Plants Database. Ken Fern. Процитовано 03.02.2023.