Società Generale Immobiliare

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Società Generale Immobiliare
Типбізнес і банк
Організаційно-правова форма господарюванняS.p.A.
Галузьбудівництво
Засновано1 вересня 1862, заснована у Турині, Італія
Закриття (ліквідація)1988
Причина закриттябанкрутство
Штаб-квартираРим, Італія
Територія діяльностіАлбанія, Канада, Італія, Франція, Югославія, Сполучені Штати Америки
Ключові особи

Нікола Греко (італ. Nicola Grieco), останній президент, 1985;[1]

Джакомо Карбонара (італ. Giacomo Carbonara), останній генеральний директор, 1985; Бернардіно Ногара (італ. Bernardino Nogara); Луїджі Моретті (італ. Luigi Moretti); П'єрлуїджі Нерві (італ. Pierluigi Nervi); Луїджі Вагнетті (італ. Luigi Vagnetti); Габор Ач (італ. Gabor Acs)
CMNS: Società Generale Immobiliare у Вікісховищі

Società Generale Immobiliare була найбільшою італійською компанією, що спеціалізувалася на нерухомості та будівництві. Вона була заснована у Турині в 1862 році, але потім переїхала до Риму в 1870 році через об'єднанням Італії. Після переміщення в Рим, компанія зацікавилася пастирською землею навколо Риму і в кінцевому підсумку придбала її. З роквітом Риму, ціни на нерухомість росли й компанія багатіла. Згодом діяльність компанії змінено з упору на нерухомість до зосередження на будівництві. Одним з людей, що повели Іммобіліаре в напрямку будівництва був Альдо Самаритані, який приєднався до компанії в 1933 році. Компанія славиться будівництвом численних житлових будинків по всій Італії.[2][3]

Найбільшим акціонером Іммобіліаре був Ватикан, який володів п'ятнадцятьма відсотками акцій. Тим не менше, більшість з акцій Ватикану в компанії були продані в кінці 1960-х років американському конгломерату Gulf and Western Industries. Він є попередником групи SGI, яка була взята під контроль Opus Dei на початку 1990-х років. Компанія також брала участь в скандалі, пов'язаному з італійським банком Banco Ambrosiano.

Іммобіліаре, під назвою "Інтернаціонале Іммобіліаре", показаний в «Хрещений Батько. Частина III» як частина задуму головного героя Майкла Корлеоне, пов'язаного з узаконенням своїх статків.[4]

Див.також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 липня 2015. Процитовано 15 жовтня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. Isabella Borghese (24 квітня 2015). Festa della Liberazione: in ricordo di Claudio Cianca, antifascista contro la speculazione edilizia. Il Fatto Quotidiano (італ.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2016. Процитовано 18 вересня 2015.
  3. Di Manlio Cancogni (1 вересня 2015). 'Capitale corrotta, nazione infetta': l'inchiesta-scandalo di Manlio Cancogni sull'Espresso. l'Espresso (італ.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 вересня 2015.
  4. J. D. Connor (8 квітня 2015). The Studios after the Studios: Neoclassical Hollywood (1970-2010). Stanford University Press. с. 89–. ISBN 978-0-8047-9474-9. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 15 жовтня 2016.