Баракуда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Sphyraenidae)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Баракуда
Баракуда велика (Sphyraena barracuda)
Баракуда велика (Sphyraena barracuda)
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Променепері (Actinopterygii)
Підклас: Новопері (Neopterygii)
Інфраклас: Костисті риби (Teleostei)
Ряд: Окунеподібні (Perciformes)
Підряд: Скумбрієвидні (Scombroidei)
Родина: Sphyraenidae
Rafinesque, 1815
Рід: Sphyraena
Klein, 1778
Посилання
Вікісховище: Sphyraena
Віківиди: Sphyraena
EOL: 24821
ITIS: 170425
NCBI: 13691
Fossilworks: 36204

Баракуда, також сфірена, або морська щука (Sphyraena) — рід великих хижих риб, єдиний у родині Баракудових (Sphyraenidae).

Усі представники родини — це кровожерні хижаки, а їхні харчові вподобання залежать від місця існування і розмірів. Баракуди полюють на лавраків, морських півників, лящів, ставрид, анчоусів, сардин і навіть молодих особин свого виду. Зазвичай баракуди атакують свою жертву блискавично, міцно хапаючи її гострими зубами. У баракуд прекрасний зір, тому вони чудово плавають у каламутній воді, де, як правило, бачать краще, ніж їхня потенційна здобич. Під час спільного полювання баракуди атакують рибу, що плаває косяками. Баракуда, досягнувши значних розмірів, може поїдати отруйних голкобрюхів. Ймовірно, в її м'язах накопичуються токсини м'яса цих риб, тому м'ясо великих баракуд небезпечне. Нерідко отруєння їхнім м'ясом приводить до летального результату. Велика баракуда часто нападає на людей, що купаються. Буває, що ці випадки приписують акулам. Довге, струнке тіло дозволяє баракуді миттєво атакувати здобич.

Рід містить 27 видів:

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Michele A. Pastore (2009). Sphyraena intermedia sp. nov. (Pisces: Sphyraenidae): a potential new species of barracuda identified from the central Mediterranean Sea. Journal of the Marine Biological Association of the United Kingdom. 89 (6): 1299—1303. doi:10.1017/S0025315409000575.

Джерела

[ред. | ред. код]