Stethophyma grossum
| Stethophyma grossum | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець Stethophyma grossum
 Самка
| ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Stethophyma grossum (Linnaeus, 1758) | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Stethophyma grossum — коник родини саранові, що поширений у помірній зоні Палеарктики від Європи до Далекого Сходу. Один з 6 видів роду Stethophyma. Мешкає у вологому середовищі - низових болотах, заплавних луках, заростях очерету. В окремих країнах занесений до Червоних списків як вид під сильною загрозою[1].
Досить великі, довжина тіла самців — 12-25 мм, самиць — 26-39 мм. Довжина заднього стегна 12-16 мм у самців, 14-18 мм у самиць.[2] Забарвлення тіла досить виразне та яскраве, від оливково-зеленого до жовтувато-зеленого, у деяких особин червонувате.[3] Надкрила самиць з жовтуватою смужкою вздовж переднього граю, завжди досягають кінця черевця. Задні крила в обох статей прозорі, безбарвні з ледь сіруватим відтінком. В обох статей частини заднього стегна червоні, задні гомілки прикрашені чорними шипами. Задні гомілки самиць мають чорну основу та виразну чорнувату пляму в першій третині гомілки, що ближче до основи. Таке забарвлення гомілки відрізняє самиць від близького виду Stethophyma lineatum, особини якого не мають такої плями, а основа гомілки в них брунатна.[2]
Статевий диморфізм виразний. Окрім розмірів, самці також відрізняються більш тендітною будовою, дещо ширшими та довшими (пропорційно до розмірів тулуба) надкрилами та довшими вусиками. Самці мають звуковий апарат, що розташований, як і в усіх саранових, на надкрилах (потовщені жилки) та стегнах (гострі зубці) й здатні до стрекотання (стридуляція). Звук досить сильний та гучний, але незвичайний, дуже відрізняється від решти саранових - нагадує не тріск або сюрчання, як зазвичай у саранових, а клацання пальцями. За цими голосними клацаннями можна одразу впізнати, що в даній місцевості проживає цей вид. Цікаво, що, на відміну від решти сарани, у цього виду сюркотати здатні й самки, проте їхні клацаючі звуки значно тихіші. Самці й самки здатні до польоту, при небезпеці роблять потужний стрибок, розгортають крила й летять на 10 - 50 метрів.[джерело?]
Коники Stethophyma grossum живуть у вологих біотопах, часто поблизу боліт, в заплавах річок. У Великій Британії переважно лишилися популяції на сфагнових болотах, хоча раніше вид був присутній і в низинних болотах. В Ірландії основним місцем перебування коників є луки з переважанням молінії голубої. Дослідження в Німеччині показали, що найбільш сприятливою рослинністю для розвитку личинок є щучник дернистий.[4]
Імаго зустрічаються з липня до кінця жовтня, іноді навіть у листопаді. В кінці літа самиця відкладає до 14 яєць біля основи стебла трав'янистих рослин. Для розвитку яєць потрібна висока вологість ґрунту. Личинки виходять з яєць у кінці травня або на початку червня та проходять 4 чи 5 линянь.[4]
Харчуються трав'янистою рослинністю вологих лук (очерет, грястиця, сусак, ірис, лепеха, осока, пижмо, дзвоники, дикий салат), у неволі охоче їдять пшеницю, ячмінь, овес, іноді яблука та зрідка навіть мертвих комах (очевидно, коли виникне потреба в білку - як білковий додаток).
Забарвлення личинок коричневе або кремове з чорним малюнком, вони блискучі. Після шести линьок німфа перетворюється на крилату комаху. Зазвичай дорослі комахи з'являються з початку липня до його середини. В кінці липня в Україні вже всі комахи дорослі. Самці приваблюють самиць гучними клацаючими звуками для парування.
Широко розповсюджена в Європі (окрім півдня Балканського півострова та островів Середземномор'я), Північні Азії, Далекого Сходу до Кореї та Японії.[5] У Європі зустрічається від Ірландії на заході, півночі Італії та Іспанії на півдні до Західного Сибіру на сході та Скандинавського півострова на півночі.[4] В Україні поширена практично по всій території, особливо в Лісостепу та на півдні Полісся, на Одещині, в долинах великих річок. Живе у великих перезволожених заболочених луках з широкими заростями очерету та високих осок. Рідкісна в посушливих регіонах та на півночі Полісся (уникає боліт верхового типу та лісових, надаючи перевагу низовим, степового типу), відсутня у Карпатах.
Для захисту середовища кобилок рекомендується знижувати випас худоби та зменшувати кількість та ступінь сінокосів.[4]
Болотяна кобилка не є шкідником, навпаки, ця велика й яскраво забарвлена комаха має естетичну цінність як прикраса природи. У екосистемах вона є регулятором травостою, удобрювачем ґрунту.
- ↑ Stehophyma grossum (Linnaeus, 1758). Orthoptera and their ecology [Архівовано 31 жовтня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ а б Storozhenko, S.; Otte, D. (1994). Review of the Genus Stethophyma Fischer (Orthoptera: Acrididae: Acridinae: Parapleurini). Journal of Orthoptera Research (2): 61. doi:10.2307/3503611. ISSN 1082-6467.(англ.)
- ↑ Stethophyma grossum (Linnaeus, 1758). Norwegian Biodiversity Information Centre [Архівовано 31 жовтня 2018 у Wayback Machine.](англ.)(норв.)
- ↑ а б в г Miller, Jacqui; Gardiner, Tim (2018). The effects of grazing and mowing on large marsh grasshopper, Stethophyma grossum (Orthoptera: Acrididae), populations in Western Europe: a review. Journal of Orthoptera Research. 27 (1): 91—96. doi:10.3897/jor.27.23835. ISSN 1937-2426.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)(англ.) - ↑ Stethophyma grossum. Fauna Europaea [Архівовано 31 жовтня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
- Stethophyma grossum у Orthoptera Species File (Version 5.0) [Архівовано 31 жовтня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
- Stethophyma grossum. Fauna Europaea [Архівовано 31 жовтня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
