Taxodium dubium
Taxodium dubium | |
---|---|
Викопні гілочки з Німеччини | |
Біологічна класифікація | |
Царство: | Рослини (Plantae) |
Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
Клада: | Голонасінні (Gymnosperms) |
Відділ: | Хвойні (Pinophyta) |
Клас: | Хвойні (Pinopsida) |
Порядок: | Соснові (Pinales) |
Родина: | Кипарисові (Cupressaceae) |
Рід: | Болотяний кипарис (Taxodium) |
Вид: | †T. dubium
|
Біноміальна назва | |
†Taxodium dubium (Sternb.) Heer
| |
Синоніми | |
|
Taxodium dubium — вимерлий вид кипарисових з роду Taxodium родини Cupressaceae, який жив у Північній Америці та Європі з пізнього палеоцену до пліоцену. Вперше вид був описаний у 1823 році Каспаром Марією фон Штернбергом.
Відзначено, що листя Taxodium dubuim є диморфними, з лускатою хвоєю на незрілих коротких пагонах і голчастою хвоєю на зрілих коротких і довгих пагонах. Недозріла луската хвоя спірально прикріплена навколо гілки, тоді як зріла довша хвоя вигинається від гілочок у плоску площину з кожного боку пагона. Голчасті листки мають загострену верхівку та різко заокруглену основу, де короткий черешок вигинається до гілочки. Максимальна довжина хвої досягає 1.2 см[1].
Короткі пагони мають довжину до 8 см і мають до шістдесяти голок, які є найдовшими біля центральної точки гілочки. Короткі пагони проростають по черзі від старих довгих пагонів, які мають ширше розставлені голки, які також спірально прикріплені, але повернуті в плоску форму з обох боків пагона[1].
Зрілі насіннєві шишки T. dubium досягають 2.5 см у діаметрі. До дванадцяти лусок шишки спірально прикріплені до центральної осі. Шишки були сидячі, безпосередньо на гілках. Центральна ділянка кожної лусочки злегка увігнута, щоб утримувати зріюче крильчасте насіння до розповсюдження[1].
Пилкові шишки розташовані поодиноко або спірально на волотистій гілочці, яка часто скидається з дерева після розсіювання пилку. Окремі пилкові шишки мають діаметр приблизно до 1 мм і мають кулясту чи яйцеподібну форму. Шишкові луски нечіткі у скам'янілостях, але припускають, що вони спірально прикріплені до центральної стебла[1].
Найдавніші виявлення в Північній Америці датуються палеоценом острова Святого Лаврентія біля західного узбережжя Аляски та національного парку та заповідника Деналі в центральній Алясці[1]. До раннього еоцену вид поширився на південь уздовж Британської Колумбії до Північного та Центрального штату Вашингтон. Скам'янілості Оканаганського нагір'я іпрського періоду були знайдені у внутрішніх районах Британської Колумбії в Квілчена та у формації Прінстонс-Алленбі, а також у формації Гора Клондайк навколо Республіки та округу Північний Феррі, штат Вашингтон[1]. Скам’янілості прибережних боліт і заплавних рівнин того віку знайдені в долині річки Фрейзер у Британській Колумбії, формації Чаканат на півночі Вашингтона та групі П’юджет у низовині П’юджет-Саунд. Вид продовжував поширюватися на південь і до середнього еоцену був присутній від формації Джон Дей в Орегоні на південь до Вівервілля, Каліфорнія, а в міоцені поширився на схід до формації Елко, Невада та шарів скам’янілостей Clarkia в Айдахо. T. dubium був одним із помітних компонентів флор Гранд Кулі та Лата, які перетиналися з базальтами річки Колумбія протягом середнього та пізнього міоцену. Наприкінці міоцену та на початку пліоцену вид був обмежений Каліфорнією, скам’янілості були відомі з Коррал-Холлоу та Пітсбурга[1].
Найдавніші європейські знахідки походять з острова Шпіцберген, де вид був вперше описаний у 1823 році[2]. До пізнього еоцену вид поширився по всій Європі, скам'янілості були знайдені в Німеччині, Росії та Чехії. Останні випадки появи в атлантично-бореальних регіонах Європи відносяться до пізнього міоцену, тоді як він зберігся до пізнього пліоцену в регіоні Паратетіс[2].
- ↑ а б в г д е ж Chaney, R.W. (1951). A revision of fossil Sequoia and Taxodium in western North America based on the recent discovery of Metasequoia. Transactions of the American Philosophical Society. 40 (3): 231. doi:10.2307/1005641. JSTOR 1005641.
- ↑ а б Kunzmann, L.; Kvaček, Z.; Mai, D. H.; Walther, H. (2009). The genus Taxodium (Cupressaceae) in the Palaeogene and Neogene of Central Europe. Review of Palaeobotany and Palynology. 153 (1–2): 153—183. doi:10.1016/j.revpalbo.2008.08.003.