Urocitellus beldingi
| Urocitellus beldingi | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Мишоподібні (Rodentia) |
| Родина: | Вивіркові (Sciuridae) |
| Рід: | Urocitellus |
| Вид: | U. beldingi
|
| Біноміальна назва | |
| Urocitellus beldingi (Merriam, 1888)
| |
| |
| Ареал | |
| Синоніми | |
|
Spermophilus beldingi Merriam, 1888 | |
Urocitellus beldingi — ховрах, що живе в горах на заході Сполучених Штатів. У Каліфорнії він часто зустрічається на висоті 2000–3600 м на луках між озером Тахо та Кінгс-Каньйоном. Його ареал включає деякі охоронні території[1].
Суслик Белдінга середнього розміру з «відносно коротким хвостом, короткими кінцівками та малими вухами»[2]. Має сіру шерсть, яка стає більш корицевою знизу й червонувато-коричневою на спині. Довжина голови й тулуба становить від 230 до 300 міліметрів. Хвіст — від 44 до 76 міліметрів, пухнастий, але також сплощений. Дистальні волоски хвоста мають три кольорові смуги: одну чорну, одну білу та одну червону. В середньому ховрах важить 290 грам. Його лапи майже не вкриті шерстю. У порівнянні з іншими видами ховрахів, защічні мішки мають помірний розмір.
U. beldingi харчуються переважно рослинною їжею. Вони їдять квіти, насіння, горіхи, коріння, гриби і трави, а також комах та інших безхребетних, пташині яйця і падло. На молодих дрібних ссавців рідко полюють; самці часто поїдають дитинчат свого виду.
Сплячка ховраха Белдинга триває близько семи-восьми місяців з жовтня по квітень/травень, протягом якого гине третина дорослих особин і дві третини молодих особин. Причиною зазвичай є виснаження жирових запасів; смерть настає через замерзання і голодування. Крім того, деяких екземплярів викопують і вбивають сріблясті борсуки (Taxidea taxus) та койоти (Canis latrans).
Самиці ховраха Белдинг живуть групами на території (хоча кожна самиця має свою нору), самці поодинокі. Самиці показують явище кумівства, перевагу споріднених однорідних (самиці залишаються з родичами, тому що вони рідко мігрують з району народження після відлучення). При будівництві гнізда рідко виникають конфлікти з близькими родичами, а самицям з родичами будувати гніздо легше, ніж самицям без родичів поблизу. Дуже близькі родичі також ділять спільну територію народження (місце, де народжуються молоді тварини), а також джерела їжі та схованки. Крім того, близькоспоріднені ховрахи Белдінг виганяють неспоріднених самиць із території, яку вони населяють, і попереджають одна одну про ворогів. Дуже близькоспоріднені самиці допомагають одна одній захищати свої території. Однак під час вагітності та лактації споріднені тварини часто виключаються зі своєї території через ризик дітовбивства.
Через тиждень після пробудження від сплячки самиці стають готовими до спаровування. Попри те, що вони можуть зачати лише один день, вони спаровуються з трьома-вісьмома різними самцями. Згідно з генетичним аналізом, дві третини всіх виводків походять від кількох самців. Генетичний склад самця, який спаровувався першим, завжди панівний, але в одному виводку вже можна визначити генетичний склад чотирьох різних самців. Залицяння за самцями полягає в основному в захисті невеликої території. При наявності готових до зачаття самиць між самцями часто відбуваються жорстокі бійки, які майже завжди закінчуються травмами. У цих боях зазвичай вирішальними є вага та досвід.
Після спарювання самиця будує родильну камеру. Більшість таких нір мають довжину від п’яти до восьми метрів (включно з тунелями) і перебувають на глибині від 30 до 60 сантиметрів під поверхнею землі. Гніздо зазвичай має кілька входів, щоб забезпечити втечу, якщо туди проникнуть хижаки, наприклад змії. Гніздо вистилають травою; для цього самка приносить у гніздо до 50 вантажів трави. Після періоду вагітності 23–28 днів народжується 1–11, в середньому близько 5, дитинчат. Після відлучення у віці 26–31 день вони вперше залишають нору. Самці зазвичай мігрують незабаром після цього, але самиці часто залишаються біля своєї родової нори на все життя.
- ↑ а б Cassola, F. (2016). Urocitellus beldingi. IUCN Red List of Threatened Species. 2016: e.T42464A22264836. doi:10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T42464A22264836.en. Процитовано 11.11.2021.
- ↑ Stephen H Jerkins, Bruce Eshelman. 1984. Spermophilus beldingi. Mammalian Species. 221:1–8
| ||||||||