Ved Rundarne

«У Рондане» або «У Рондських горах» (норв. «Ved Rundane», в сучасній орфографії також «Ved Rondane») — вірш норвезького поета Осмунда Улофсена Віньє 1861. Вірш входить до збірки «Ferdaminni fraa Sumaren 1860». У 1870 Едвард Ґріґ поклав вірш на музику, що зробило його одним з найвідоміших зразків норвезької поезії.

У Рондських горах

Знову дивлюсь сьогодні на ці гори та полонини

Тi, що я бачив у ранній молодості

I той саме вітер, що охолоджував розпашіле чоло

I золото, розкидане по снігу, як тоді.

Це дитячий гомін, що промовляє до мене

Робить мене мрійливим i навіть щасливим.

Слова змішуються зі спогадами юності

Які огортають мене i мало не забивають памороки.

Так, життя огортає мене, як воно огортало

Коли під снігом я бачив зелене зілля.

Сьогодні я мрію, як мріяв раніше

Коли бачив ці гори у синяві.

Я забуваю щоденні чвари, як раніше забував,

Коли надвечір я тішився з останнього відблиску сонця.

Я звичайно знайду собі дім, який буде моїм прихистком,

Коли сонце, що хилиться спочити, вкаже мені шлях.

Все як колись, але більше безперечності

А також світла дня, яке здається мені прозорішим,

I те, що мене мучило i уражало так жорстоко,

Сама тінь мені здається не такою темною;

Навіть те, що підбурює грішити, часто мене зачаровує,

Навіть ця нескорена гора стає менш суворою.

Старі думки повертаються доладними:

Це те саме, стареньке серце, б’ється.

I кожен камінь як віднайдене знання,

Тому що дитям, я бігав серед них.

Наче ці високі вершини були гігантами,

Я питаюсь то в однієї, то в іншої, хто виграє.

Я пам’ятаю про все; i те, i інше

Поки сонце не згасне, занурившись у сніг.

I в день мого останнього сну,

Ці старі спогади i ці старі тiнi мене розрадять.

Переклад Дарини Макаренко