Кушнирівка
село Кушнирівка | |
---|---|
Пам'ятний знак на честь воїнів-односельчан | |
Країна | Україна |
Область | Хмельницька |
Район | Хмельницький район |
Громада | Волочиська міська громада |
Код КАТОТТГ | UA68040090220091610 |
Основні дані | |
Населення | 307 |
Площа | 4,2 км² |
Густота населення | 73,1 осіб/км² |
Поштовий індекс | 31223 |
Телефонний код | +380 3845 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°36′45″ пн. ш. 26°26′11″ сх. д. / 49.61250° пн. ш. 26.43639° сх. д.Координати: 49°36′45″ пн. ш. 26°26′11″ сх. д. / 49.61250° пн. ш. 26.43639° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
314[1] м |
Водойми | р. Південний Буг |
Місцева влада | |
Адреса ради | 31200, Хмельницька обл., Хмельницький р-н., м. Волочиськ, вул. Незалежності, 88 |
Карта | |
Мапа | |
Кушни́рівка — село в Україні, у Волочиській міській громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення становить 307 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Холодецька сільська рада.
Назва[ред. | ред. код]
Назва села походить від місцевих ремісників, які займались кушнірством — вичинкою хутра і шкір.
Історія[ред. | ред. код]
Протягом 1430-1664 років село знаходилось у володінні князів Мукосесорів, Збаранських, Вишневецьких.
1593 року спустошене набігами турків.
1671 року зазнало набігів татар.
В середині XVIII століття село налічувало 70 дворів або 473 осіб.
1768 року на Кушнирівку поширився антифеодальний рух Коліївщина.
1784 року в селі збудовано церкву Святого Великомученика Димитрія. 1831 року церква була в занедбаному стані, розпочався її ремонт, який тривав до 1874 року. Того ж року церкву було освячено, почала діяти школа грамоти. За іншими даними церкву збудовано 1865 року. Церква мала 786 православних прихожан.
Від 1867 року ведуться метричні книги.
6 червня 1789 року Кременецька магістратура засудила до страти ватагу В. і Т. Мельників, які готувались до бунту.
Наприкінці XVIII століття с. Кушнирівка належало Северину Вислоцькому, потім Каплинському. Входило до Маначинської волості, Купільського благочинного приходу.
Наприкінці XIX століття село належало Бодовським. У ньому налічувалося 78 будинків та 481 мешканців. За переписом 1911 року до великої земельної власності належало 249 десятин.[2]
Радянська окупація[ред. | ред. код]
У 1917-1921 роках у селі кілька разів змінювалась влада, остаточну владу отримали більшовики.
Розпочата 1929 року колективізація зазнала опору значної кількості селян, частина з яких потрапили під висилку. Наприкінці 1929 року колективізація була завершена. Станом, на 1930 рік колгосп мав 18 корів, 28 коней, 16 поросят. З сільськогосподарської техніки - 2 кінні жатки, 21 культиватор, 2 кінних сівники, борони, котки, 16 возів.
У 1931 році колгосп придбав трактор «ХТЗ». Того ж року колгосп очолив М. М. Добрянський.
Врожай 1932 року склав з 1 га — 10 ц пшениці, 9 ц жита. Після виконання державних поставок жителі села залишились без харчів. Влітку 1933 року голод забрав життя близько сотні селян.
У 1934 році в селі було зруйновано церкву.
У 1936 році поголів'я худоби складало 66 корів, 89 свиней, 118 корів. Закуплено вантажну автомашину.
Протягом 1929-1939 років змінилось 6 голів колгоспу. У 1939 році головою призначено Г. Д. Карпенка, головою сільської ради — І. Ф. Ревуцького.
Німецька окупація[ред. | ред. код]
8 липня 1941 року Кушнирівка окупована німецькими військами. В долині, по напрямку до с. Клинини, прийняв бій екіпаж радянського танку у складі І. Абросимова, П. Ширінкова, І. Трифонова. По закінченню війни долина здобула назву «Танкова».
Сільським старостою обраний П. Поліщук, головою колгоспу — Т. Кравець.
Під час німецької окупації до Німеччини примусово відправили 47 мешканців с. Кушнирівка, троє з них не повернулися додому.
На фронтах німецько-радянської війни загинув 71 мешканець Кушнирівка. В пам'ять про воїнів-односельців у 1967 році в селі споруджено обеліск.
Повоєнні роки[ред. | ред. код]
У 1954 році двоє механізаторів місцевого колгоспу за комсомольськими путівками направлені на підняття цілини у Казахстан.
У 1961 році головою колгоспу обрано В. І. Ревуцького.
24 травня 1967 року відкрито автобусне сполучення з райцентром і через село пройшов перший автобус.
У 1989 році головою укрупненого колгоспу ім. Дзержинського, куди входили мешканці сіл Кушнирівка та Холодець, призначений Л. І. Шиманський.
Роки незалежності[ред. | ред. код]
На базі колгоспу створено сільськогосподарський виробничий кооператив ім. Дзержинського, головою якого залишився Л. І. Шиманський.
У 1995 році село повністю газифіковане.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Волочиської міської громади[3].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Волочиського району, увійшло до складу новоутвореного Хмельницького району[4].
20 березня 2024 року парламентський Комітет з питань організації державної влади, місцевого самоврядування та регіонального розвитку та містобудування схвалив рішення щодо перейменування села на Кушнірівка. Остаточне рішення щодо зміни назви населеного пункту ухвалить сесія Верховної Ради України.[5]
Населення[ред. | ред. код]
Станом на 1 січня 2002 року у селі мешкало 298 осіб та налічувалося 143 домогосподарства.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Прогноз погоди в селі Кушнирівка. Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 5 квітня 2022.
- ↑ Цинкаловський, Олександер (1984–1986). Стара Волинь і Волинське Полісся (українська) . pages=— Канада: Товариство "Волинь".
{{cite book}}
: Текст «— Том 1. — 596 с.» проігноровано (довідка) - ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 15 липня 2022.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Хижа, Ірина (21 березня 2024). На Хмельниччині планують перейменувати десять сіл. Суспільне Новини.
Посилання[ред. | ред. код]
- Дударський А. Історія села Кушнирівка. — Хмельницький, 2002. — 47 с.
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|