Лейбюк Олексій Володимирович
Олексій Лейбюк | ||||
---|---|---|---|---|
Ім'я при народженні | Олексій Володимирович Лейбюк | |||
Народився |
5 жовтня 1992 (31 рік) м. Івано-Франківськ | |||
Національність | українець | |||
Громадянство | Україна | |||
Діяльність |
актор режисер | |||
Роки діяльності | з 2010-го року | |||
Дружина | Галина Баранкевич | |||
Провідні ролі | Голохвостий, Хайм Сутін, Петер Леєр, Аладдін | |||
|
Олексій Володимирович Лейбюк (нар. 5 жовтня 1992, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, Україна) — український актор театру і кіно, режисер, артист драми Івано-Франківського національного академічного обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка, телеведучий, співзасновник, директор і викладач Дитячої театральної майстерні при Франківському драмтеатрі[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в Івано-Франківську 5 жовтня 1992 року.
Виховували мати (Оксана Мельник, начальник відділу кадрів) і бабуся (Анна Мельник, швея).
Освіта[ред. | ред. код]
Середню освіту отримав у Івано-Франківській спеціалізованій школі №7 (1999 — 2007), закінчив музичну школу по класу скрипки. 13 років професійно займався бально-спортивними танцями. Середньо спеціальна освіта — Івано-Франківське вище професійне училище сервісного обслуговування техніки (2007 — 2010) за спеціальністю бухгалтерський облік[2][3].
Вищу освіту отримав на режисерсько-акторському курсі театрального факультету Київського національного університету культури і мистецтв (випуск 2015 року) — майстерня Ніни Гусакової. Вчився на курсі із Іваном Уривським, Дмитром Олійником[4][5][3][6]. Друга вища освіта — публічне управління і адміністрування у Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу (випуск 2021 року). Третя вища — Університет Короля Данила за спеціальністю архітектура та містобудування.
Театр[ред. | ред. код]
У 6 класі отримав перший сценічний досвід у виставі «Біла Ворона» (постановка Анатолія Хостікоєва театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв») Хлопчик, який мав грати у виставі, захворів під час гастрольного туру, й Олексія підготували та ввели в роль протягом півгодини[2][7].
Першу роль — Перчика у виставі за «Тевье-Тевелем» Григорія Горіна — зіграв в університеті, ще як студент 3-го курсу. Будучи студентом, почав працювати у Київському театрі «Золоті ворота», де грав Орфея у виставі «Еврідіка» за Жаном Ануєм у постановці Валерія Пацунова.
На запрошення Ростислава Держипільського переїхав до Івано-Франківська[2].
З 2014-го року — актор Івано-Франківського театру імені Івана Франка, на сцені якого зіграв понад 25 ролей, більшість з яких — головні (Голохвостий, Петер Леєр, Хайм Сутін, Аладдін)[3].
Займається проєктами театру — виступив куратором напрямку «Аерофонія» під час фестивалю «Porto Franko», в рамках якого проходив перформенс із гелікоптерами, які озвучували музику Штокгаузена у футуристичній опері «AEROPHONIA» композиторів Романа Григорева та Іллі Разумейка у постановці Ростислава Держипільского[8][9][10][11].
Як режисер почав із постановки вистави «Кохання з присмаком дощу» — інсценізація Кіри Малініної за романом «Очі блакитного собаки» Маркеса, після якої були інші постановки на сцені Франківського драмтеатру («Красуня і Чудовисько»). Є постановником робіт Дитячої театральної майстерні («Україна в огні», «Мене звати», «Бабин Яр»), які згодом входили до основного репертуару театру, отримували фестивальне визнання[2][12][13][14].
2022-го реалізував незалежний проєкт — вокальну докудраму «Ніколи знову? Знову!» — етноформацію Галини Баранкевич про варварства московитів на західній Україні[15][16].
Викладацька діяльність[ред. | ред. код]
Займається викладацькою діяльністю.
По переїзду з Києва, три роки викладав у франківській театральній школі «ЖИВБУВПЕС» (кер. Ігор Захарчук)[17][6].
2018-го року очолив створену Дитячу театральну майстерню при Івано-Франківському театрі ім. Івана Франка. Перший набір відбувався через кастинговий відбір до трьох вікових груп[18][3]. Станом на 2019-й рік загальна кількість учнів складала 90 дітей, у 2021-у — 150)[19][2][20]. До репертуару театральної майстерні увійшли вистави «Україна в огні» за мотивами кіноповісті Олександра Довженка, документальні вистави «Мене звати» за авторськими дитячими монологами та «Бабин Яр». Вихованці підійшли до постановки Шекспіра («Сон літньої ночі»)[21].
Кіно і телебачення[ред. | ред. код]
Повний метр у кінематографі розпочався із стрічки «Чому я живий» — фільм за оповіданням «Тепер я турок, не козак…» Євгена Митька режисера Віллена Новака, дія якого розгортається у Маріуполі довоєнного життя, який зібрав нагороди у Маріуполі (Гран-прі МКФ «КіТи»), Великій Британії (Діамантова нагорода журі за Найкращий повнометражний фільм Британського європейського кінофестивалю), став найкращим повнометражним фільмом «Future of Film Awards»[22]. Наступна робота — стрічка «Памфір» режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука — історія про хорошого сім’янина, якому доля дає випробування, де він звертає з чесного шляху заради своєї сім’ї[23]. На питання про свій шлях у кіно, відповідає, що «йде до Голлівуду»[20].
Знімається у короткому метрі, музичному відео («Любов і Добро» Оксани Сливки та Віктора Барчука[24]), рекламі («МТС», 2011, 2013; «Пепсі», 2013; «Mobile Nar» (Азербайджан), 2015; «Карсил», 2015)[25].
У 2018 році став першим ведучим прямих етерів ранкової програми «Карпатський ранок» на телеканалі «UA: КАРПАТИ»[26][27][6].
У липні 2018 року увійшов до TOP-20 найчарівніших та найпривабливіших молодих акторів України за версію видання «Главком»[5][28], у лютому 2021-го — до TOP-10 найсексуальніших молодих акторів за версією проєкту «Дивогляд» «5 каналу»[29][30].
Особисте життя[ред. | ред. код]
Одружений.
Дружина — Галина Баранкевич, актриса театру, співачка[31][32]. Рішення про одруження прийняли після тривалого знайомства та спільної роботу у театрі[33]. Освідчився напередодні Нового 2020-го року, який пара разом проводила на Кіпрі. Церемонія пройшла 7 червня 2020-го[34]. Первісток з'явився 27 жовтня 2023 року[35].
Театральні роботи[ред. | ред. код]
Актор[ред. | ред. код]
- «Еврідіка» Жана Ануя; реж. Валерій Пацунов — Орфей[2]
- «Собор Паризької Богоматері» за мотивами однойменного роману Віктора Гюго; реж. Валерій Пацунов — Феб
У Франківському драмтеатру зіграв понад 25 ролей[1].
- (введення) — 2010 — «Звичайна горошина»; реж. Ростислав Держипільський — Принц
- (введення) — 2011 — «Заробітчанки»; реж. Ростислав Держипільський — італійський пан / Андреа / слідчий
- (введення) — 2012 — драма «…майже ніколи не навпаки» за однойменною книгою Марії Матіос; реж. Ростислав Держипільський — Андрій, єврей
- (введення) — 2012 — «Дуже проста історія» Марії Ладо; реж. Сергій Кузик — Олексій[36]
- (введення) — 2013 — драма «Три сестри» за драмою Антона Чехова; реж. Ростислав Держипільський — Василь Васильович Солоний, штабс-капітан
- (введення) — 2013 — притча «Готель двох світів» Еріка-Емманюеля Шмітта; реж. Орест Пастух — Жульєн Порталь[37]
- 2014 — соціальна драма «Кастинг, або Хто хотів люстрації?» за мотивами творів Віктора Пелевіна, Г.Грекова, Юрія Муравицького, Михайла Жванецького; реж. Андрій Кирильчук — Ікс і Аутсайдер
- 2014 — «Котигорошко» за п'єсою-казкою Анатолія Шияна; реж. Ростислав Держипільський — Котигорошко
- 2014 — феєрія-бурлеск «Енеїда» Ростислава Держипільського та Олексія Гнатковського за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського; реж. Ростислав Держипільський — Анхіз
- 2014 — мюзикл «Шаріка, або Кохання січового стрільця» на музику Ярослава Барнича; реж. Ростислав Держипільський — танцор
- 2015 — діалог почуттів «Кохання з присмаком дощу» інсценізація Кіри Малініної за романом «Очі блакитного собаки» Габрієля Гарсії Маркеса; реж. Олексій Лейбюк — Він[2]
- 2015 — «Оскар і рожева пані» за однойменним романом Еріка-Емманюеля Шмітта; реж. Ростислав Держипільський — Тато Пеггі Блу
- 2016 — обман без антракту «Кар'єрні ігри» за п'єсою «Методу Гронхольма» Жорді Гольсерана[ca]; реж. Орест Пастух — Карлос Буено
- 2017 — героїчна комедія «Пристрасті Тіля» за мотивами п'єси «Тіль» Григорія Горіна; реж. Максим Голенко — Ламе
- 2017 — притча-ораторія «Вона — земля» Ростислава Держипільського за новелами «Моє слово», «Виводили з села», «Марія», «Сини», «Діточа пригода», «Вона — земля» Василя Стефаника; реж. Ростислав Держипільський, Наталка Половинка — Син[38]
- 2017 — комедія «За двома зайцями» за однойменною п'єсою Михайла Старицького; реж. Орест Пастух — Свирид Петрович Голохвостий
- 2017 — драма «На західному фронті без перемін» за однойменним романом Еріха Марія Ремарка; реж. Олексій Гнатковський — Петер Леєр[39][20]
- 2017 — «Красуня і Чудовисько» інсценізація Олексія Лейбюка за мотивами народної європейської казки; реж. Олексій Лейбюк — Гастон[2][14]
- 2018 — ескіз на тему долі «Модільяні» Ростислава Держипільського за мотивами сценарію однойменного[en] художнього фільму 2004 року Міка Девіса; реж. Ростислав Держипільський — Хайм Сутін
- 2018 — мюзикл «Гуцулка Ксеня» Ярослава Барнича; реж. Ростислав Держипільський — хлопець
- 2019 — трагіфарс «Калігула» за мотивами п'єси Альбера Камю; реж. Жюль Одрі (Франція) — Сципіон[40][41][42]
- 2019 — різдвяні набутки «Коляда та й плес… ізпрежди віка…»; реж. Ростислав Держипільський — бурсак
- 2020 — трагедія «Едіп» за Софоклом у перекладі Івана Франка; реж. Приходько Андрій — натовп, воїн
- 2020 — музична казка «Аладдін і чарівна лампа»; реж. Олексій Гнатковський — Аладдін
- 2021 — антиутопія «Навернений грішник» за мотивами «Бориславських оповідань» Івана Франка; реж. Назарій Панів — Йойша[43]
Режисер[ред. | ред. код]
- 2014 — діалог почуттів «Кохання з присмаком дощу» інсценізація Кіри Малініної за романом «Очі блакитного собаки» Габрієля Гарсії Маркеса[2]
- 2017 — «Красуня і Чудовисько» інсценізація Олексія Лейбюка за мотивами народної європейської казки[2][14][44]
- Дитяча театральна школа «ЖИВБУВПЕС»
- 2016 — сповідь втраченого дитинства «Янгол у пітьмі» Таїсії Лютої (у співрежисурі із Ігорем Захарчуком)[45]
- Дитяча театральна майстерня при Івано-Франківському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Івана Франка
- 2019 — «Україна в огні» за мотивами кіноповісті Олександра Довженка (вистава увійшла до репертуару Франківського драмтеатру 2019 року)[46]
- 2020 — документальна вистава «Мене звати» Олексія Лейбюка за монологами сучасних авторів, авторських дитячих монологів (вистава увійшла до репертуару Франківського драмтеатру 2020 року)[12]
- 2021 — «Бабин Яр» документальна вистава (вистава увійшла до репертуару Франківського драмтеатру 2021 року)[47][13][20]
- Незалежні проєкти
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 2018 — «Дух Різдва» (реж. Юрій Паливода, «Franko film»)[51]
- 2021 — «Чому я живий» (реж. Віллен Новак, Одеська кіностудія)
- 2021 — «Покоління t» (реж. Тетяна Шавкова)[52]
- 2022 — «Памфір» (реж. Дмитро Сухолиткий-Собчук)[23]
Нагороди та визнання[ред. | ред. код]
- 2018, липень — ТОР-20 найчарівніших та найпривабливіших молодих акторів України (видання «Главком»)[5][28]
- 2019, квітень — Всеукраїнський фестиваль «Овації» (м. Тернопіль)
- «Янгол у пітьмі» (Театральна школа «ЖИВБУВПЕС») — 1-е місце[53]
- 2019, квітень — Театральна премія ім. Віталія Смоляка в галузі театрального мистецтва Івано-Франківської області (м. Івано-Франківськ)
- «Янгол у пітьмі» (Театральна школа «ЖИВБУВПЕС») — Найкраща вистава народних аматорських драматичних колективів[54]
- 2019, травень — Всеукраїнський фестиваль «День театру» (м. Київ)
- «Янгол у пітьмі» (Театральна школа «ЖИВБУВПЕС») — 1-е місце[53]
- 2020, серпень — III Всеукраїнський відкритий театральний фестиваль дитячих та юнацьких колективів «Казки України»[55]
- Премію у номінації «Відкриття фестивалю» — документальна вистава «Мене звати» (Дитяча театральна майстерня)
- Спеціальна премія за режисерську роботу (Олексій Лейбюк)
- 2021, лютий — ТОР-10 найсексуальніших молодих акторів (проєкт «Дивогляд», «5 канал»[29][30]
- 2021, травень — IV Всеукраїнський відкритий фестиваль театрального мистецтва аматорських дитячих та молодіжних колективів «Імпреза над Латорицею» (м. Мукачево)[55][56]
- Краща вистава фестивалю — вистава «Україна в огні» (Дитяча театральна майстерня)
- Кращий акторський ансамбль
- Краща роль другого плану (Ольга Держипільська)
- Голос фестивалю (Ірина Шегеда)
- 2023, квітень — V Всеукраїнський відкритий фестиваль театрального мистецтва аматорських дитячих та молодіжних колективів «Імпреза над Латорицею» (м. Мукачево) — Вистава «Мене звати»[57]
- Гран-прі
- Краща режисерська робота
- Краща вистава на сучасну тематику
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Олексій Лейбюк на сайті Франківського драмтеатр
- ↑ а б в г д е ж и к л Ірина БЛАЖЕНКО (27 березня 2019). Олексій Лейбюк: Театр для мене храм, в якому я оголюю себе перед глядачами (укр.). Інтернет-видання «Типовий Франківськ». Процитовано 25 серпня 2022.
- ↑ а б в г Юрій ЛОЗЯК (21 жовтня 2021). Олексій Лейбюк у програмі Було/не було (укр.). Канал «Юрій Лозяк». Процитовано 27 серпня 2022.
- ↑ Зоряна МИХАЙЛИК (12 травня 2021). Молоді та перспективні: талановиті актори Івано-Франківського драмтеатру (укр.). «Frankivsk Trend». Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ а б в Самые обаятельные и привлекательные: ТОП-20 молодых актеров Украины (рос.). «Главком». 14 липня 2018. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ а б в Марися ТОМАШЕВСЬКА (5 лютого 2019). Актор драмтеатру ім. Франка Олексій Лейбюк у програмі «Актуальне інтерв`ю» (укр.). ТРК «RAI». Процитовано 1 вересня 2022.
- ↑ Вікторія ГАВАЛЕШКО (4 липня 2017). Олексій Лейб'юк (укр.). Канал Вікторії Гавалешко. Процитовано 6 вересня 2022.
- ↑ AEROPHONIA — Nova Opera (амер.). Архів оригіналу за 17 березня 2020. Процитовано 16 березня 2020.
- ↑ На фестивалі Porto Franko поєднають звуки оркестру та двигуна літака (укр.). «Gazeta.ua». 9 червня 2018. Процитовано 28 серпня 2022.
- ↑ Ольга СУРОВСЬКА (8 червня 2018). У Франківську драйвовим шоу зустрічали хедлайнера фестивалю PORTO FRANKO — літак АН-2 (укр.). «Репортер». Процитовано 28 серпня 2022.
- ↑ Оксана КВІТНЕВА (10 червень 2018). Куратор найексклюзивнішого напряму PF-2018 Олексій Лейбюк (укр.). Радіо «Західний полюс». Процитовано 28 серпня 2022.
- ↑ а б Сергій ВИННИЧЕНКО (23 червня 2020). Карантинна диджиталізація театру. Частина 5. Формат вистав (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 25 серпня 2022.
- ↑ а б Руслана ПОЛІВЧАК, Наталія ОЛЕКСІЄНКО (27 вересня 2021). У Франківську актори Дитячої театральної майстерні зіграють документальну драму «Бабин Яр» (укр.). «Суспільне Івано-Франківськ». Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ а б в На сцені і за лаштунками: В мережі опублікували відео з вистави франківського театру «Красуня і чудовисько» (укр.). «Курс». 8 січня 2017. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ а б Тетяна ЗЕЛІНСЬКА (21 червня 2022). У Франківську покажуть вокальну докудраму про варварства московитів на західній Україні (укр.). «Галка». Процитовано 28 червня 2022.
- ↑ Наталія ДИМНІЧ, Наталія ОЛЕКСІЄНКО (21 червня 2022). В Івано-Франківську презентують нову докудраму «Ніколи знову» (укр.). «Суспільне Івано-Франківськ». Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ Анастасія ШУЛЯТИЦЬКА. По той бік сцени: що приховують актори Івано-Франківського драмтеатру за кулісами (укр.). «RAI». Процитовано 28 червня 2022.
- ↑ Юлія ЮЗЬКІВ (22 серпня 2018). Актуальне інтерв'ю. Олексій Лейбюк. Про Дитячу театральну майстерню (укр.). Івано-Франківське обласне телебачення «Галичина». Процитовано 27 червня 2022.
- ↑ «Дитяча театральна майстерня» у Франківську показала виставу про бабая Йохана (укр.). «Курс». 27 червня 2019. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ а б в г Мар'яна МАЗУР (1 листопада 2021). Поза графіком. Олексій Лейбюк (укр.). Івано-Франківське обласне телебачення «Галичина». Процитовано 27 червня 2022.
- ↑ Любомир БЕЛЕЙ (11 лютого 2021). Сьомий поверх. Ірина Погрібна - художниця. Олексій Лейбюк — актор театру, керівник ДТМ (укр.). «Івано-Франківське обласне телебачення «Галичина»». Процитовано 28 серпня 2022.
- ↑ «Чому я живий» на порталі «DzygaMDB»
- ↑ а б На Прикарпатті завершились зйомки фільму «Памфір» (укр.). Г-та «Галичина». 24 березня 2021. Процитовано 24 серпня 2022.
- ↑ Оксана Сливка та Віктор Барчук — Любов і Добро («Open Eyes production», 2017) на YouTube
- ↑ Олексій Лейбюк 2 (Christina Mogiluk) на YouTube
- ↑ Телеканал «UA: Карпати» запустив власне ранкове шоу (укр.). «ДМ Суспільного». 25 квітня 2018. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ Руслана ПОЛІВЧАК (10 липня 2020). «Карпатський ранок» прощається з глядачами (укр.). «Суспільне Івано-Франківськ». Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ а б П'ятеро франківських артистів — у ТОП-20 найчарівніших молодих акторів України (укр.). «Курс». 16 липня 2018. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ а б Гаряча кров: ТОР-10 найсексуальніших молодих українських акторів (укр.). «Дивогляд» («5 канал»). 9 лютого 2021. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ а б Гаряча кров: четверо прикарпатців у ТОП-10 найсексуальніших молодих акторів (укр.). «Типовий Франківськ». 24 лютого 2021. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ Софія ШЕМЕТУХА (9 червня 2020). Актори Франківського драмтеатру Галина Баранкевич і Олексій Лейбюк одружилися (укр.). «Суспільне». Процитовано 3 червня 2022.
- ↑ Зіркова пара Франківського драмтеатру зіграла весілля (укр.). «Курс». 9 червня 2020. Процитовано 3 червня 2022.
- ↑ Заслужена артистка України Галина Баранкевич та актор Олексій Лейбюк у програмі «Вечір добрий» (укр.). ТРК «РАІ». 30 грудня 2020. Процитовано 3 червня 2022.
- ↑ «Зонакомфорту». Випуск 3: Галина Баранкевич (укр.). Телерадіокомпанія «Вежа». 16 вересня 2020. Процитовано 16 червня 2022.
- ↑ Соня ГРЕЙДА (27 жовтня 2023). У зіркових франківських акторів Лейбюка та Баранкевич народився син (укр.). «Галка». Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ І тортом в обличчя: актора Івано-Франківського драмтеатру привітали з днем народження (укр.). «Курс». 5 жовтня 2016. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ Притчу про душі між небом та землею показали на «Тернопільських театральних вечорах» (укр.). Г-та «20 хвилин». 21 вересня 2016. Процитовано 24 серпня 2022.
- ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (16 червня 2017). Стефаник, століття (укр.). «Дзеркало тижня». Процитовано 17 червня 2022.
- ↑ Ірина КУЙБІДА (1 грудня 2017). У Франківську відбулася прем’єра вистави «На західному фронті без перемін» (укр.). Інтернет-видання «Типовий Франківськ». Процитовано 25 серпня 2022.
- ↑ Женя СТУП'ЯК (14 травня 2019). Як сила перетворюється в насильство: у Франківську покажуть виставу про Калігулу (укр.). «Місто». Процитовано 25 серпня 2022.
- ↑ Леся ЗЬОЛА (23 травня 2019). «Калігула» на сцені Франківського драмтеатру зібрав дводенний аншлаг (укр.). Г-та «Галичина». Процитовано 25 серпня 2022.
- ↑ #ВставайШОУ — Олексій Лейбюк про #новийсезон Драмтеатру (укр.). Радіо «Західний полюс». 3 жовтня 2018. Процитовано 28 серпня 2022.
- ↑ Тетяна ПОЛІЩУК (21 грудня 2021). Глибокий колодязь. 26 та 28 грудня митці Івано-Франківського національного театру ім. І. Франка представлять на прем'єру «Навернений Грішник» (укр.). «День». Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021.
- ↑ «Красуня і чудовисько» на сцені і за лаштунками Івано-Франківського драмтеатру на YouTube
- ↑ Юлія ЛИСЕНКО (7 грудня 2016). Янгол у пітьмі: у Франківську готують виставу про безпритульних дітей (укр.). «Курс». Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ Особлива вистава: у Палаці Потоцьких про полеглих воїнів розповіли діти (укр.). «Курс». 30 серпня 2019. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ Христина САВЧИН (27 вересня 2021). Виховання свідомих громадян: в Івано-Франківську діти представлять трагедію про Бабин Яр (укр.). «Firtka.if.ua». Процитовано 25 червня 2022.
- ↑ Вікторія ПАСАЙЛЮК (10 червня 2022). У Івано-Франківську відбудеться унікальна вокальна докудрама «Ніколи знову» (укр.). «Місто». Процитовано 16 червня 2022.
- ↑ Франківців запрошують на вокальну докудраму «Ніколи знову» (укр.). «Репортер». 21 червня 2022. Процитовано 25 червня 2022.
- ↑ У підвалі івано-франківського університету «поведуть під трибунал» російських загарбників (укр.). Телерадіокомпанія «Вежа». 21 червня 2022. Процитовано 28 серпня 2022.
- ↑ «Дух Різдва»: фільм про кохання, зраду і містичне перетворення у Франківську (укр.). «Курс». 17 січня 2018. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ У Франківську зняли фільм про підлітків, які зіграли самих себе (укр.). «Укрінформ». 1 жовтня 2021. Процитовано 24 серпня 2022.
- ↑ а б Сергій ВИННИЧЕНКО (7 травня 2020). 2019 рік українського театру. Франківський часопис (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ Розпорядження №93/163-р Про присудження премії імені Віталія Смоляка (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 серпня 2022. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ а б Вісім прем'єр, 10 фестивальних премій, вистави на унікальних локаціях: Франківський драмтеатр підсумував сезон (укр.). «Курс». 13 липня 2021. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ Підсумки Четвертого Всеукраїнського відкритого фестивалю театрального мистецтва аматорських дитячих та молодіжних колективів «Імпреза над Латорицею» (16-18 травня 2021 року, м. Мукачево, Мукачівський драматичний театр). Архів оригіналу за 28 серпня 2022. Процитовано 28 серпня 2022.
- ↑ Володарями гран-прі театрального фестивалю в Мукачеві стали івано-франківці (укр.). «ПроЗахід». 24 квітня 2023. Процитовано 26 квітня 2023.
Посилання[ред. | ред. код]
- Олексій Лейбюк на сайті Івано-Франківського національного академічного обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка
- Олексій Лейбюк на сайті DzygaMDB
- Олексій Лейбюк на сайті Kino-teatr.ua
- «Актуальне інтерв`ю». Олексій Лейбюк (ТРК «RAI», 5 лют. 2019)
- Поза графіком. Олексій Лейбюк (Івано-Франківське обласне телебачення «Галичина», 1 лист. 2021)
- Народились 5 жовтня
- Народились 1992
- Уродженці Івано-Франківська
- Випускники Київського національного університету культури і мистецтв
- Випускники Івано-Франківського технічного університету нафти і газу
- Актори Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка
- Українські театральні актори
- Українські кіноактори
- Українські телеведучі