Манжосівка
| село Манжосівка | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Чернігівська область |
| Район | Прилуцький район |
| Громада | Сухополов'янська сільська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1600 |
| Населення | 1058 |
| Площа | 2,503 км² |
| Густота населення | 422,69 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 17515 |
| Телефонний код | +380 4637 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°36′23″ пн. ш. 32°27′27″ сх. д. / 50.60639° пн. ш. 32.45750° сх. д.Координати: 50°36′23″ пн. ш. 32°27′27″ сх. д. / 50.60639° пн. ш. 32.45750° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
114 м |
| Водойми | Удай |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 17508, Чернігівська обл., Прилуцький р-н, с. Манжосівка, вул. Героїв війни, 89 |
| Карта | |
  Манжосівка | |
 Манжосівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Манжо́сівка — село в Україні, у Прилуцькому районі Чернігівської області. Населення становить 1058 осіб. Входить до складу Сухополов'янської сільської громади.
Історія[ред. | ред. код]
Вперше згадується 1707 р.[1]. Входила до складу Полкової сотні Прилуцького полку, до Прилуцького повіту (1782–1923), до Прилуцького району Прилуцького округу (1923–30) і Чернігівської області (з 1932). Вільне військове село, «до Ратуші Прилуцької прислушаюче». Гетьман Іван Мазепа в кінці 17 ст. надав його війс. т. Остапу Маценку, після смерті якого селом володів війс. т. Іван Шкурат.
На поч. 18 ст. прилуцький полковник Дмитро Горленко передав Манжосівку полковому підосавулу Мартину Рижому; пізніше Манжосівка перейшла до Семена Портянки, що змінив Мартина Рижого на посаді підосавула. У 1707 Дмитро Горленко передав Манжосівку полковому писарю Гнату Лисаневичу, у якого гетьман Іван Скоропадський село 1709 відібрав і віддав б.т. Степану Тарновському. У 1737 — 44 госп. селян, 9 госп. козаків (2 виборних, 7 підпомічників); селом володіла удова Степана Тарновського Агафія, а пізніше — її син генеральний бунчужний Яків Тарновський.
Найдавніше знаходження на мапах 1869 рік[2]
У 1780 — 37 дворів (42 хати) селян, 2 двори (3 хати) козаків. 1797 наліч. 220 душ чол. статі податного населення. Губернський секретар Яків Тарновський залишався власником М. і в 1810; в цей час в селі* мешкали 208 ревіз. душ селян і 12 душ чол. статі козаків. В 19 ст. поміщиками Манжосівки були нащадки Я. Тарновського. У 1859 — 81 двір, 429 ж[3]. Манжосівка входила до Прилуцької вол. 3–го стану, була приписана до парафії церкви Параскеви[4][5] с. Дідовець. У 1886 в Манжосівці — 102 двори селян власників, які входили до 2–ї Тарновської сільської громади, 5 дворів козаків, 109 хат, 620 жителів У 1910 — 123 господарства, з них козаків — 6, селян — 116, євреїв — 1, налічувалось 654 жителів, у т.ч. 2 тесляри, 3 кравці, 1 швець, 2 столяри, 1 слюсар, 6 ткачів, 53 поденники, 10 займалися інтелігентними та 105 іншими неземлеробськими заняттями, все інше доросле населення займалося землеробством. 578 десятин придатної землі. Діяла церковнопарафіяльна школа. В 1923–30 рр. Манжосівка підпорядковувалася Дідовецькій сільраді.
У 1925 (разом з хутором Калишівка) — 270 дворів, 1147 ж.; 1930 — 281 двір, 1228 жителів. В 1930 в селі організовано с.–г. артіль «9 січня». У 1944 в Манжосівці — 315 дворів, 1361 жителів. В 1951 колгосп «9 січня» об'єднував 247 дворів (403 чол. працездатних), мав 1223 га землі (655 га орної), коней — 52, в.р.х. — 145 голів. В цьому ж році колгоспи ім. Будьонного (Дідівці), «9 січня» (Манжосівка) і «Новий шлях» (Єгорівка) об'єднані в один колгосп ім. Будьонного, перейменований в 1950-х на колгосп «9 січня», пізніше — в колгосп «Росія».
В 1961 в почат. школі навчалося 79 учнів (4 працівники).
Сучасність[ред. | ред. код]
Тепер у селі — центральна садиба пайгоспу «Росія» (з 1992), до якого входять відділення в селах Дідівці і Єгорівка (2225 га землі, у т.ч. 1357,7 га орної), АТС, середня школа (1990) (317 учнів, 35 педпрацівників; 1994) з спортзалом і музеєм, Районний будинок культури на 420 місць, бібліотека (40 тис. од. зб.), діюча кам'яна Різдва Богородиці (з 1991) церква, 4 магазини, кафе; село газифіковане (1990). В Манжосівці (рідному селі батька) в 20–х рр. пройшли дитячі роки українського письменника Валентина Бичка. Тут він у 12 років надрукував свою першу замітку в газеті «Правда Прилуччини». Спогади про ті роки лягли в основу його повісті «Благословлялося на світ» (1966–68).
У 1989 відкрито меморіал на честь воїнів–односельців, загиблих (96 чол.) на фронтах 2 Світової війни.
Село Манжосівка розташоване на автотрасі Київ–Суми. Неподалік від села розташована Бакумова гора.
До 2019 року орган місцевого самоврядування — Дідовецька сільська рада.
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 1039 | 98.2% |
| російська | 19 | 1.8% |
| Усього | 1058 | 100% |
Видатні люди[ред. | ред. код]
- Івахненко Олександр Іванович — (1949, Манжосівка) — український художник.
- Леут (Леута) Леонід Іванович - контр-адмірал флоту - [проживав і помер у м. Ленінград (С.Петербург)] П75
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Манжосівка [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
Джерела[ред. | ред. код]
Шкоропад Д.О., Савон O.A.
П75 Прилуччина: Енциклопедичний довідник / За ред. Г. Ф. Гайдая. - Ніжин: TOB "Видавництво "Аспект-Поліграф" , 2007. - 560 с.
ISBN 978-966-340-221-5
| |||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Т. 3. Полк Прилуцкий. К., 1902.
- ↑ Трехверстовка Черниговской области. Военно-топографическая карта. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.
- ↑ ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | [Вып.] 33 : Полтавская губерния. - 1862. elib.shpl.ru. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 9 січня 2022.
- ↑ Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.10, кн..1, ст. 93, 519 ат 564 (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 9 січня 2022.
- ↑ Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 6 січня 2022. Процитовано 9 січня 2022.