Петлюра Ольга Опанасівна
Ольга Опанасівна Петлюра | |
---|---|
Перша леді УНР | |
1919 — 1921 | |
Попередник | Винниченко Розалія Яківна |
Наступник | Кравчук Антоніна Михайлівна |
| |
Народилася |
23 грудня 1885 с. Мала Дівиця, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія |
Померла |
23 листопада 1959 (73 роки) Париж, Франція |
Похована | цвинтар Монпарнас |
Відома як | педагог |
Країна | УНР→ Франція Російська імперія |
Національність | українка |
Рід Петлюри Більські | |
У шлюбі з | Петлюра Симон Васильович |
Діти | Петлюра Леся Симонівна |
Релігія | православ'я |
Медіафайли у Вікісховищі | |
О́льга Опана́сівна Бі́льська (у шлюбі — Петлю́ра; 23 грудня 1885, Мала Дівиця, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, нині Прилуцький район, Чернігівська область, Україна — 23 листопада 1959, Париж, Франція) — українська освітянка, активістка політичної еміграції УНР у Парижі.
Мати української поетеси-емігрантки Лесі Петлюри, дружина голови Директорії Української Народної Республіки Симона Петлюри (з 1910).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася 23 грудня 1885 року в селі Мала Дівиця, нині смт Прилуцького району на Чернігівщині, в сім'ї вчителя Опанаса Більського. Рано осиротіла, тож виховувалася бабусею в Прилуках. Тут вона з відзнакою закінчила гімназію і стала вчителькою молодших класів. Через деякий час приїхала до Києва для продовження навчання на Вищих жіночих курсах, але через злидні була змушена влаштуватися на роботу в приватну гімназію Жеребецької.
1908 року, перебуваючи в гостях у своїх далеких родичів у Києві, познайомилася з Симоном Петлюрою. 1910 року одружилася з ним. Обвінчавшись, подружжя переїхало спершу до Петербургу, а потім — до Москви, де чоловік захопився редагуванням організованого українською громадою журналу «Украинская жизнь». Подружжя брало активну участь у житті української діаспори в Москві: влаштовували концерти, літературні вечори.
За документами одружилася з Петлюрою лише в січні 1915 року:
"Преображенская церковь села Люберцы. Метрическая книга за 1915 г., часть вторая, о бракосочетавшихся:
№ 3. 18 [31] января.
[Сочетаются браком] мещанин города Полтавы Симон Васильев Петлюра православного вероисповедания первым браком, 35 лет, и домашняя наставница Ольга Афанасьева Бельская православного вероисповедания первым браком, 30 лет. Поручители по женихе: студент Московского Императорского Университета Иван Стефанович Трофименко и студент того же университета Анатолий Иванович Ржанов; поручители по невесте: мещане города Бирюча Воронежской губернии Стефан Васильев Трофименков и Борис Стефанов Трофименко".
Центральний державний архів Москви. Ф. 203, оп. 780, спр. 4873, арк. 201 об — 202.
1911 року народила дочку Лесю. Вихованню дочки приділяли особливу увагу. Розмовляли українською мовою, читали українські книги, прищеплювали українські традиції. У дитинстві Леся носила переважно традиційний український одяг.
Київський період[ред. | ред. код]
1917 року незабаром після Лютневої революції родина знову перебралася до Києва. Чоловік став членом першого українського уряду. Зважаючи на посаду чоловіка, Ольга Петлюра намагалася підтримувати його, брати участь у суспільному житті Української Народної Республіки.
У січні 1918 року, незадовго до зайняття Києва більшовиками, керівництво УНР покинуло столицю. Щоб не обтяжувати чоловіка, Ольга з семирічною дочкою залишилася в Києві. Впродовж півтора років вони жили під чужим прізвищем, часто міняючи місце проживання, ночуючи у друзів і рятуючись від переслідувань. 1919 року друзі Симона Петлюри допомогли його родині переїхати з Києва до Праги.
Еміграція[ред. | ред. код]
1921 року Ольга Петлюра з Лесею приїздять у Варшаву до чоловіка. «Родина Петлюри жила дуже скромно. У кімнатах було майже завжди холодно, бо ощаджували паливо. Навіть їжа була щадно обмежена: чай, хліб, суп, картопля. Усі гроші С. Петлюра тримав для справи», — за спогадами Любові Михайлів на сторінках «Нашої Батьківщини» (Нью-Йорк, № 152, 20 травня 1967).
1924 року родина Петлюри востаннє змінила місце проживання, влаштувавшись у Парижі. Щоб забезпечити гідне проживання родини, Ольга Опанасівна заробляла вишиванням. Частина грошей йшла на навчання дочки з приватними викладачами.
25 травня 1926 року чоловіка вбив агент ГПУ Самуїл Шварцбард. Це сильно відбилося на здоров'ї Ольги Опанасівни: вона тяжко захворіла, почала втрачати слух. Дочка захворіла на сухоти і продовжувала жити з хворобою до 1941 року, після чого померла у неповних 30 років. Згодом її останки було перенесено на кладовище Монпарнас і поховано по сусідству з могилою батька.
Ольга Петлюра померла 23 листопада 1959 року. Похована у сімейній могилі на кладовищі Монпарнас поруч з чоловіком та дочкою.
Пам'ять[ред. | ред. код]
У Кінематографі[ред. | ред. код]
У фільмі «Таємний щоденник Симона Петлюри» роль Ольги Петлюри виконала Ірма Вітовська.
Література[ред. | ред. код]
- Петлюра Ольга // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 6. — С. 2029.
- Велика Страдниця Бюлетень УНДС, № 34, Нью-Йорк, стор. 15
- Михайлів Любов. Спогади (вступне слово Івана Грушецького) //"Наша Батьківщина", Нью-Йорк, № 152, 20 травня 1967. - С. 3-4.
- Родина Петлюрів // Свобода. — 1976. — № 219 (12 листопада). — С. 2; № 220 (13 листопада). — С. 2.
- Чернов Андрій. Дружина й донька Симона Петлюри // Українське слово. — 2009. — № 17 (29 квітня — 5 травня).
- Ольга Петлюра // Ол. Луговий. Визначне жіноцтво України: Історичні життєписи. — Друге видання. — К.: Ярославів Вал, 2007. — С. 234—237. [Архівовано 2 грудня 2010 у Wayback Machine.]
- Свобода. — 1959. — № 229 (27 листопада). — С. 3. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Наталія Кібець. Замість квітів… // Свобода. — 1996. — № 94 (17 травня). — С. 2. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- «Українське Слово» Випуск № 17.К.2009 р.
- Філонов Леонід. Дай, Боже, пам'яті нащадкам. Історико-документальні нариси. Вінниця: 2000 р.
- Матеріали обласної історико-краєзнавчої конференції: Вінничина. Історія та сучасність. Вінниця: 2002 р.
Посилання[ред. | ред. код]
- Маркітан Л. П. Симон Петлюра та його родина в кіно- і фотодокументах
- Був вірний Петлюрі, є і залишаюся [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.]
|
|