Портал:Український кінематограф

Розділ Вікіпедії: Український кінематограф
Проєкт  |  Портал

Український кінематограф Украї́нський кінемато́граф  — цим терміном позначають кіноіндустрію України. У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроєкції. Тоді ж він здійснив перші кінознімання — зафільмував вершників і метальників списів. З 7 листопада до 20 грудня 1893 року в готелі «Франція» (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід демонструвався на 6-му засіданні секції фізики IX з'їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — майже рік у рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. У Львові 13 вересня 1896 розпочались регулярні кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана (проїзд Крива Липа), що тривали декілька днів. Піонери українського кінематографа початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка».::::::::::::::::читати далі

Вибрана стаття 7-й Одеський міжнародний кінофестиваль проходив в Одесі з 15 по 23 липня 2016 року. Стрічку «Маргарита» французького режисера Ксав'є Джаннолі було обрано фільмом відкриття, а стрічку «План Меггі» американської режисерки Ребекки Міллер — фільмом закриття. Ведучою церемоній відкриття та закриття стала акторка та телеведуча Марія Єфросініна. Журі Міжнародного конкурсу очолив британський режисер і сценарист Крістофер Гемптон, який отримав на кінофестивалі почесного «Золотого Дюка» за внесок у кіномистецтво. Володарем Гран-прі «Золотий Дюк», якого визначають за результатами глядацького голосування, став британський фільм «Хто палає, палає, палає…» режисерки Чанії Баттон. Журі Міжнародного конкурсу визнало найкращим фільмом — румунську стрічку «Незаконні» Адріана Сітару, журі Національного конкурсу — стрічку «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, журі Європейського документального конкурсу — стрічку «У Каліфорнії» Шарля Редона. 18 липня 2015 року, по завершенні 6-го Одеського міжнародного кінофестивалю, була оголошена дата проведення 7-го — 15-23 липня 2016 року.::::::::::::::::читати далі

Вибране зображення

Повнометражні художні фільми України «Украдене щастя» — український художній фільм режисера Юрія Ткаченко, знятий за мотивами однойменної драми Івана Франка у 1984 році на студії «Укртелефільм». Драма Франка переростає у трагедію високої напруги, трагічну притчу про те, що на чужому нещасті свого щастя не збудуєш, так само як не можна зло подолати злом. Дія відбувається наприкінці позаминулого століття у прикарпатському селі. Любили одне одного, клялися у вічній вірності Михайло Гурман і Анна. Але забрали Михайла до цісарської армії, і брати Анни, щоб не ділитися із сестрою посагом, сказали, що загинув Михайло, силою віддали дівчину за наймита Миколу, вкравши у неї не тільки спадщину, а й щастя. Проходять роки. Змирившись з долею, живе Анна, і односельцям сім'я їхня здається щасливою. Але несподівано з'являється...::::::::::::::::читати далі

Короткометражні художні фільми України Жовта квітка для месьє Бурійона- українсько-французький короткометражний фільм режисерки Лариси Артюгіної спродюсований французькою асоціацією Cine Fac та українською організацією Wiz-Art. Прем’єра фільму відбулася в Кишеневі 25 травня 2012 року у рамках Фестивалю «Тандем» (Кишинів, Молдова). Французький письменник-антиглобаліст прибуває до Києва на презентацію своєї книжки. В аеропорту «Бориспіль» на нього чекає несподіванка. Замість молодої та симпатичної перекладачки письменника зустрічає її батько – міліціонер з не надто витонченими манерами. Відсутність спільної мови спричиняє комічні ситуації та конфлікти між чоловіками. Втім, несподівано вони знаходять спільну тему. Проєкт фільму було обрано переможцем Українського конкурсу сценаріїв короткометражних фільмів за участю компетентного журі у складі Любомира Госейко, Ігора Мінаєва та продюсерів проєкту.::::::::::::::::читати далі

Телесеріали та телевізійні художні фільми України День народження Буржуя — перший український гостросюжетний серіал, спільний проєкт телекомпанії «Студія 1+1» і російської продюсерської компанії «НТВ-Профіт». Робота над фільмом тривала понад два роки — з 5 січня 1998 року по січень 2000-го. Українська та російська прем'єра відбулася 21 лютого 2000 року на каналі «1+1», та 22 лютого 2000 року на каналі «НТВ». «День народження Буржуя» розповідає про молодого київського бізнесмена, колишнього вихованця дитячого будинку з прізвиськом Буржуй. Він не знає хто його батьки. Однак, одного дня у Буржуя з'являється надія знайти своїх рідних і дізнатися, коли ж він має святкувати свій день народження. Головний герой фільму — Володимир Коваленко, все своє дитинство провів у дитбудинку. Його, підкидька, привезли туди ще немовлям. Саме тут він отримав прізвисько Буржуй. Пішовши у доросле життя, Буржуй став шановним і процвітаючим бізнесменом. Однак і досі Буржуй не знає хто його батьки. Знаючи це, Аріна вмовляє його піти з нею на спіритичний сеанс. Під час нього на питання Буржуя «про найпотаємніше» дух дає таку відповідь: «Кошик. Немовля. Губанов. Кічиївка. Шукай». Пізніше, знайшовши в одному з психлікарень пацієнта — того самого Губанова, Буржуй чує від нього, що він — «останній із Горенки». Товстий розповідає Аміні про село Горенка, де він побував. Виявляється, що «останній» — це прізвище однієї з мешканок поселення. Весь цей час офіс, машину і будинок Буржуя прослуховує якийсь невідомий..::::::::::::::::читати далі

Анімаційні фільми України «Як козаки́ у футбо́л гра́ли» — мультфільм студії «Київнаукфільм», знятий у 1970, як другий із серії «Все про козаків». Мультфільм розпочинається з того, що козаки чекають прибуття Грая, Ока і Тура з Лондона. Вони розповідають не тільки про місто, а про гру, яку вони там побачили — футбол. І козацький загін починає тренування, задля того, щоб здобути чемпіонський кубок з футболу в Англії. Троє козаків, котрі навчили азів футболу інших, збирають команду і вирушають на Захід. До речі, досить символічним є те, що вони складають зброю. Тобто це означає те, що потрібно припинити військові дії, а перемістити поля битв на футбольні баталії. Козаки грають у трьох країнах Європи — Німеччина, Франція, Англія. Спочатку вони потрапляють у середньовічну Німеччину, де обігрують лицарів у сталевих обладунках, які користуються своєрідним стилем у грі в футбол — шикування «клином» (Panzerkeil) чи «свинею» («Schweinkof»). Існує версія, що козаки грали не з німцями, а зі шведськими вікінгами, яких перемогли з тим самим рахунком, що був зафіксований у грі збірної України проти збірної Швеції на Євро-2012..::::::::::::::::читати далі

Документальні фільми України «Зима, що нас змінила» — це цикл документальних фільмів про події, що відбувалися на Євромайдані під час Революції гідності. Спільний проєкт каналу "1+1" ("1+1 Продакшн") та Творчого об'єднання Вавилон'13. Прем’єра циклу на каналі "1+1" відбулася 3 квітня 2014 року до сороковин за вбитими у протистоянні на вулиці Інститутській в Києві. З кінця весни і на початку літа, стрічки почали презентувати у США, що викликало шок у глядачів, які не мають доступу до українських ЗМІ, від побаченого на екрані. Перший фільм «Небесна сотня» з циклу документальних фільмів «Зима, що нас змінила». Досі невідомо, скільки людей входить до Небесної сотні, адже це не тільки ті, кого вбили в центрі Києва в кінці лютого. З початку Євромайдану багато людей пропали безвісті чи були замордовані у різних куточках України. Але термін " Небесна сотня " з'явився саме після найзапекліших боїв на Майдані Незалежності. Фільм показує, як сталося так, що всього за три дні в центрі Києва було вбито майже 100 людей. ] .::::::::::::::::читати далі

Категорії Український кінематограф Кінематограф міст України Екранізації українських літературних творів Зображення:Український кінематограф Історія кіно України Українські кінематографісти Кінематографічні організації України Кінопремії України Кіностудії України Кінотеатри України Кінофестивалі України Підприємства України у сфері дублювання та озвучування відеопродукції Підприємства України у сфері кінодистриб'юції Вікіпроєкт:Український кінематограф Ринок кінопрокату України Українська анімація Фільми України Фільми української діаспори Фільми, зняті в Україні

Кінофестивалі України Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» — найбільший сучасний кінофестиваль в Україні. Проводиться в останню декаду жовтня кожного року. Фестиваль вважається однією з найбільших спеціалізованих кіноподій України та Східної Європи за версією Міжнародної Асоціації Кінопродюсерів (FIAPF). Засновником фестивалю є фонд «Молодість». 44-й Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» проводитиметься у Києві в період 25 жовтня — 2 листопада 2014 року. Це єдиний кінофестиваль в Україні, що є акредитований FIAPF (з 1991 року). Він належить до переліку 26 спеціалізованих міжнародних конкурсних фестивалів. Щороку фестиваль відвідують близько 200 гостей. До географії конкурсних робіт належать країни майже з усіх континентів. Організатори запрошують учасників конкурсу, членів журі, зіркових акторів і режисерів. Чимало з них проводять майстер-класи і представляють свої фільми глядачам.::::::::::::::::читати далі

Міжнародні кінофестивалі за участі українців Каннський кінофестиваль (фр. Le Festival International du Film de Cannes або просто Festival de Cannes) — міжнародний кінофестиваль, який проводиться щороку у курортному місті Канни (Франція, Лазурний берег). Входить до так званої «Великої п'ятірки» (Big Five) найпрестижніших кінофестивалів (разом із кінофестивалями у Венеції (Італія), Берліні (Німеччина), Санденсі (США) та Торонто (Канада). На фестиваль щорічно приїздить понад 35 000 професіоналів кінематографу з усього світу, серед яких більше 1 000 — сценаристи та режисери, 4 000 — дистриб'ютори, 5 000 — продюсери і 4 000 — журналісти..::::::::::::::::читати далі

Кінотеатри та кіностудії України «Україна» — кінотеатр, що розташований в центрі Києва на вул. Городецького, 5. На місці сучасного кінотеатру «Україна» до війни був Кінний цирк, збудований у 1903 р. На місці знищеного під час війни цирку Крутикова 1964 року було збудовано будівлю кінотеатру «Україна», яка, сама по собі цікава за архітектурою, проте, на жаль, не вписується у забудову вулиці. «Україна» має два зали: «Червоний», розрахований на 456 глядачів, і «Синій» — на 148 місць. Вони оснащені звукопоглинальними панелями, що створює додатковий комфорт при перегляді кіно. Екрани в залах виконані за новітніми технологіями. Кінозали обладнані комфортабельними кріслами іспанського виробництва з спецподставкамі для напоїв і повітряної кукурудзи, а також двомісними сидіннями «Love-seats». Остання реконструкція була проведена 2001 року. Інтер'єр кінотеатру виконаний в стилі High-Tech на всіх його поверхах. Деякі куточки кінокомплексу стилізовані під класику кінематографа..::::::::::::::::читати далі

Нові статті Косарєв Сергій Петрович — започаткував 6 травня 2024 користувач СергейПетрович1970 Напередодні (фільм, 1985) — започаткував 28 квітня 2024 користувач Парус Вісімнадцятирічні (фільм, 1987) — започаткував 23 квітня 2024 користувач Парус Виконати будь-яку правду — започаткував 21 квітня 2024 користувач Парус Випробувачі — започаткував 21 квітня 2024 користувач Парус Літо на пам'ять — започаткував 21 квітня 2024 користувач Парус Миті кохання — започаткував 17 квітня 2024 користувач Парус Навіки — 19 — започаткував 17 квітня 2024 користувач Парус Потяги без посмішок — започаткував 16 квітня 2024 користувач Парус Під свист куль — започаткував 13 квітня 2024 користувач Парус

Добра стаття Оборона Севастополя — історичний фільм 1911 року, присвячений моментам Кримської війни (1854–1855). За розпорядженням Миколи II, до роботи над фільмом залучили велику групу істориків і військових консультантів, щоб якнайточніше відтворити реалії Севастопольської оборони. «Оборона Севастополя» збереглася не у повному обсязі. Відомий скорочений монтаж фільму з новими титрами, підготовлений для зборів Держфільмофонду СРСР. З нього були видалені всі епізоди підкреслено релігійного і монархічного змісту. Фільм перейшов у суспільне надбання. Фільм відкривається великими планами (кінопортрети) імператорів Миколи I й Олександра II, а також керівників і героїв оборони Севастополя. Військово-морська рада в Севастополі. Командування гарнізону та Чорноморського флоту, у тому числі й Нахімов та Корнілов, обговорюють стратегію оборони міста і приймають важке рішення затопити кораблі, аби перекрити флоту союзників вхід у фарватер Північної бухти..::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Актори Файл:Ада Роговцева (06.11.2014).jpeg А́да Микола́ївна Ро́говцева (* 16 липня 1937, Глухів, Сумська область, УРСР) — відома українська акторка театру та кіно, Народна артистка Української РСР, Народна артистка СРСР (1978). Герой України (2007). Дружина Костянтина Степанкова (Волощука). Народилася в родині агронома. Навчалась в школі № 10 у Полтаві. 1954–1959 — навчання в Київському театральному інституті ім. І.Карпенка-Карого. З 1958 р. — акторка Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки, де пропрацювала понад 35 років. Після відходу з Київського національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки гастролює з концертними програмами та камерними театрами. У Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі грає у виставах «Рожевий міст» та «Вася повинен зателефонувати», які поставила донька Роговцевої Катерина Степанкова.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Режисери Ю́рій Гера́симович Іллє́нко (нар.18 липня 1936, Черкаси, УРСР — пом.15 червня 2010, с. Прохорівка, Канівський район, Черкаська область, Україна) — український політик, кінооператор («Тіні забутих предків»), кінорежисер («Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу»), сценарист («Мріяти і жити», «Лісова пісня» — всього 47 кіносценаріїв). Батько актора і продюсера Пилипа Іллєнка (1977) та українського політика, члена ВО «Свобода» Андрія Іллєнка (1987). Народився 1936 в Черкасах. Під час радянсько-німецької війни війни (1941) опинився з мамою й двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці Ординського району на Обі (Російська Федерація). Молодший брат помер від виснаження. Повернення до спустошеної України 1944 було недовгим. У Черкасах не знайшлось достатньо дітлахів і вчителів, щоб відкрити другий клас, довелось удруге вчитися в першому, російськомовному. 1946 батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москву, щоб дати дітям освіту. Родина жила в бараці на території заводу «Ізопліт». Мати захворіла на туберкульоз. Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив у престижний Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет, як і старший брат Вадим.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Сценаристи Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (нар. 1 (13) квітня 1887(18870413), хутір Ладанський, нині Роменський район, Сумська область — пом. 3 грудня 1978, Київ) — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. Народний артист УРСР (1969). Народився в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині 19 століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни. Дитинство Івана Кавалерідзе минуло в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Сильченкове Талалаївського району Чернігівської області). 1899 — закінчив початкову земську школу.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Продюсери Родня́нський Олекса́ндр Юхи́мович (нар.2 липня 1961, Київ) — український кінорежисер, кіно- і телевізійний продюсер, телевізійний менеджер. Двоюрідний брат та бізнес-партнер Бориса Фуксмана. Народився в родині кінематографістів (його дід, Зіновій Роднянський був головним редактором Кіностудії документальних фільмів, батько — головним інженером, мати — Лариса Роднянська — директор кіностудії «Контакт» Спілки кінематографістів України) У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (факультет кінорежисури)..::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Оператори Лемешев Георгій (Юрій) Кирилович (1946—2014) — радянський, український оператор комбінованих зйомок. Член Національної спілки кінематографістів України. Народився 23 липня 1946 р. Працював механіком, асистентом оператора. З 1972 р. — оператор комбінованих зйомок студії «Київнаукфільм». Зняв стрічки: «Ритм задано світові» (1971. Приз V Всесоюзного кінофестивалю, Тбілісі, 1972), «Швидше, швидше, швидше» (1972, Приз, диплом і медаль Олімпійського комітету на Міжнародному кінофестивалі спортивних фільмів, Кортіна д'Ампеццо, Італія, 1973; Срібна медаль IV Всесоюзного кінофестивалю спортивних фільмів, Одеса, 1972), «Комп'ютер і загадка Леонардо» (1973, Приз XII Міжнародного кінофестивалю науково-фантастичних фільмів, Трієст, Югославія, 1975, Перша премія і диплом Академії Наук АзРСР VII Всесоюзного кінофестивалю, Баку, 1974), «Стрільба з лука» (1973, Срібна медаль і приз V Всесоюзного фестивалю спортивних фільмів, Таллінн, 1974), «Наступ на рак» (1974. Золота медаль і Перший приз Міжнародного кінофестивалю по охороні здоров'я, Варна, Болгарія, 1976; Перша премія VII Всесоюзного кінофестивалю, Кишинів, 1975), «Біосфера» (1974, Гран-прі Міжнародного кінофестивалю конгресу УНІАТЕК, Мілан, Італія, 1974), «Подвиг» (1975, Приз національного фестивалю фільмів ЧССР, Оломоуц, 1976), «Економіка — головна політика» (1975, Перша премія IX Всесоюзного кінофестивалю, Фрунзе, 1976), «Біля джерел людства» (1976, у співавт. з Е. Губським. Перша премія X Всесоюзного кінофестивалю, Рига, 1977), «І людина літатиме» (1977), «Паранджа» (1977...::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Композитори, звукорежисери, поети-пісняри та закадрові співаки Василь Іванович Стріхович (нар. 28 грудня 1940) — український звукооператор та звукорежисер, заслужений діяч мистецтв України. Понад 40 років працював звукооператором та режисером Чернівецької обласної державної телерадіокомпанії. Завдяки йому не один десяток співаків, які живуть не лише в Україні, а й за її межами, розкрили свій талант. Саме Стріхович випустив уперше в ефір ще нікому не відомого Іво Бобула з піснею Левка Дутківського «Якщо любиш — кохай», Олександра Сєрова. Щира дружба та плідна співпраця пов'язувала його з Володимиром Івасюком. Вони познайомилися на студії 1966 року, де гурт «Смерічка» записував до новорічної програми фонограму пісні «Сніжинки падають». А вже 1967 року В. Стріхович записав пісню В. Івасюка «Я піду в далекі гори», яку було включено в програму «Камертон доброго настрою». А в вересні 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою» прозвучала прем'єра пісні, що судилося стати радянським хітом і українським шлягером на всі часи — «Червона рута» Володимира Івасюка. Путівку в життя їй дав теж звукорежисер Василь Стріхович. .::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Костюмери, художники та дизайнери Орленко Павло Дем'янович — український художник по гриму. Народ. 2 жовтня 1934 р. в с. Долинівка Одеської обл. в родині селянина. Закінчив Одеське театрально-художнє училище (1957). З 1957 р. — художник-гример Одеської кіностудії художніх фільмів. Брав участь у створенні стрічок: «Зміна починається о шостій» (1958), «Степові світанки» (1959), «Водив поїзди машиніст» (1961), «Дивак-людина» (1962), «Таємниця» (1963), «Дочка Стратіона» (1964), «Царі», «Іноземка» (1965), «Дубравка».::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Кінознавці та кінокритики Мусієнко Оксана Станіславівна — український кінознавець. Кандидат мистецтвознавства (1973), доцент (1978). Заслужений діяч мистецтв України (1998). Член-кореспондент Національної Академії мистецтв України (2001).Член Національної Спілки кінематографістів України. Лауреат премії СКУ (1978 і 1986). Орден княгині Ольги III ст. (2004). Народилась 27 травня 1938 р. в Києві в родині редактора кіностудії і актриси. Закінчила філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1960) та аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського НАН України (1970). Захистила кандидатську дисертацію на тему «Образ захисника Вітчизни на екрані» (1973). Викладала естетику в технічному училищі, була науковим співробітником відділу кінознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. З 1973 р. працює, а з 1991 р. — викладає та завідує кафедрою кінознавства Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого. Кандидат мистецтвознавства (1973), доцент (1978). Заслужений діяч мистецтв України (1998). Член-кореспондент Академії мистецтв України (2001). Член Національної Спілки кінематографістів України..::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Актори та кінодіячі української діаспори О́льга Костянти́нівна Куриле́нко (нар. 14 листопада 1979, Бердянськ) — українсько-французька актриса та модель українського походження. Зіграла дівчат головних героїв у двох екранізаціях за мотивами ігор «Гітмен», «Макс Пейн» і в продовженні популярної серії Джеймса Бонда «Квант милосердя», а також у трилері «Світ забуття». Народилась на півдні України у місті Бердянську 14 листопада 1979 року. Зростала в бідності у звичайній радянській комунальній квартирі. Батько дівчини, Костянтин Куриленко, залишив родину невдовзі після її народження. Після гіркого розлучення її мати, Марина Алябишева, намагалась вижити, працюючи вчителем малювання. Маленьку Ольгу виховувала її бабуся, Раїса. Впродовж своєї молодості Ольга отримала досвід життя в чотирикімнатній комунальній квартирі разом із шістьма сусідами та кількома дітьми. .::::::::::::::::читати далі

Чи Ви знаєте... Що українець Йосип Тимченко презентував свій кінопроєктор двома роками раніше за братів Люм'єр.

Кіносайти Kino-teatr.ua — найбільший кінопортал України. Сайт функціонує з 2000 року. Шеф-редактор порталу «Кіно-театр.ua» — Олексій Першко. Він входить до складу прокатної комісії Держкіно та українського оскарівського комітету. Був членом журі другого Одеського міжнародного кінофестивалю, членом журі української панорами кінофестивалю Молодість. Станом на 17.04.2011 сайт містить інформацію про 5 600 фільмів, 3 800 акторів, та про кінотеатри України. Кіно-театр.ua містить афішу, анонси, рецензії і рейтинги фільмів. На порталі щодня публікуються свіжі новини зі світу кіно, як місцеві, так і міжнародні. Особливістю порталу також є найбільша кіноафіша, яка покриває всі регіони України. З 2010 року на сайті підключено сервіс онлайн-продажу квитків у кінотеатри Києва, згодом цей сервіс був поширений на інші кінотеатри України. Також сайт містить щотижневі огляди касових зборів українських кінотеатрів, який використовується як джерело для публікацій багатьох ЗМІ. Додатково для відвідувачів порталу є можливість залишити рецензію, відгук або взяти участь у конкурсі. .::::::::::::::::читати далі

Корисні шаблони

Вікіпроєкти

Що таке Портали? | Список порталів | Нові портали

Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проєкти · Запити · Портал спільноти