Підвербці
| село Підвербці | |
|---|---|
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Івано-Франківська область |
| Район | Івано-Франківський район |
| Тер. громада | Олешанська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA26040250120084941 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1482 |
| Населення | 755 |
| Площа | 10,316 км² |
| Густота населення | 73,19 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 78046 |
| Телефонний код | +380 03479 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°48′6″ пн. ш. 25°13′51″ сх. д. / 48.80167° пн. ш. 25.23083° сх. д. |
| Водойми | Дністер |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 78046, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, с. Підвербці |
| Карта | |
  Підвербці | |
 Підвербці | |
| Мапа | |
| |
Підве́рбці — село в Україні, у Олешанській сільській громаді Івано-Франківського району Івано-Франківської області.
Перша згадка в письмових джерелах про Підвербці (Podwirbcze) датується 10 лютого 1438 року[1].
1469 року шляхтич Підвербецький (пол. Podwirzbiecki) представив два привілеї: один — князя Владислава Опольського на село Підвербці, інший — королівське надання на право вічного посідання села Незвисько з умовою несення військової служби[2].
У 1770 р. в селі збудована та освячена дерев'яна церква Воскресіння Христового, в якій зберігали метричні книги із записами, починаючи з 1742 р. Місцева греко-католицька парафія входила до Кулаківського деканату (1832—1842), а потім до Жуківського деканату (1843—1885) Львівської архієпархії. У 1885 р. парафія увійшла до складу новоствореної Станиславівської греко-католицької єпархії. У 1832 р. на парафії було 494 вірних, у 1884—712. До Підвербцівської парафії належала дочірня церква Перенесення мощів св. Миколая в с. Ісаків.[3]
Парохами та адміністраторами Підвербців були: о. Микола Морозевич (?-1854), о. Микола Маринович (1854—1871), о. Олександр Бачинський (1871—1872), о. Григорій Третяк (1874), о. Іван Дворянин (1874—1909), о. Михайло Грималюк н. 1889 р., рукоположений 1918 р., настоятель 1938 р., [3]
- Григорій Ткачук (1918—1989) — двічі Герой Соціалістичної Праці[4]
- Іван Пеник (1955—2018) — художник, поет, портретист та ілюстратор книжок[5].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 752 | 99.60% |
| білоруська | 1 | 0.13% |
| інші/не вказали | 2 | 0.27% |
| Усього | 755 | 100% |
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie. — T. XII. — S. 32. — № 270.
- ↑ Niezwiska // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 384. (пол.) — S. 384.
- ↑ а б Блажейовський, Дмитро (2004). Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832-1944). Т. 1. Київ. с. 577—578. ISBN 966-518-225-0.
- ↑ Дмитро Полюхович. Галицький господар подільської землі // Zbruč, 19.02.2015.
- ↑ Іван Пеник: художник, який змінював світ // ІФОУНБ імені I. Франка
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 Населені пункти Тлумацького району | |
|---|---|
| Міста | |
| Смт | |
| Села | Антонівка • Бортники • Братишів • Будзин • Буківна • Бушкалик • Вікняни • Вільне • Гавриляк • Гарасимів • Гончарів • Гончарівка • Гостів • Грабичанка • Гринівці • Грушка • Делева • Діброва • Долина • Жабокруки • Живачів • Жуків • Загір'я • Золота Липа • Ісаків • Колінці • Королівка • Купелів • Кутище • Лиса Гора • Локітка • Луг • Мельники • Мостище • Надорожна • Нижнів • Новосілка • Одаїв • Озеряни • Олеша • Олешів • Олещин • Остриня • Палагичі • Петрилів • Петрів • Підвербці • Попелів • Прибилів • Пужники • Смерклів • Сокирчин • Соколівка • Суходіл • Тарасівка • Хотимир • Яківка |