Спичинці
| село Спичинці | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Вінницька область |
| Район | Вінницький район |
| Громада | Погребищенська міська громада |
| Облікова картка | Спичинці |
| Основні дані | |
| Засноване | 1360 |
| Населення | 476 |
| Площа | 0,167 км² |
| Густота населення | 2850,3 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 22250 |
| Телефонний код | +380 4346 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°24′39″ пн. ш. 29°09′14″ сх. д. / 49.41083° пн. ш. 29.15389° сх. д.Координати: 49°24′39″ пн. ш. 29°09′14″ сх. д. / 49.41083° пн. ш. 29.15389° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
249 м |
| Водойми | р. Рось, Глиця, Безіменна, Хутірка |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 22200, Вінницька обл., Вінницький район, м. Погребище, вул. Б. Хмельницького, 77 |
| Карта | |
  Спичинці | |
 Спичинці | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Спи́чинці — село в Україні, у Погребищенській міській громаді Вінницького району Вінницької області. До 2020 центр сільської ради. Розташовані за 13 км від центру громади, за 7 км від залізничної станції Андрусове.[1] Населення становить 476 осіб.
Географія[ред. | ред. код]
У селі річки Глиця, Безіменна , Хутірка впадають у річку Рось, праву притоку Дніпра.
Історія[ред. | ред. код]
Назва села походить від староукраїнського прізвиська (імовірно першопоселенця) Спиця або Спичя. Повідомлення про те, що начебто «у давнину під час набігів монголо-татар, навколо села ставились оглядові вежі на яких знаходилась копиця сіна» та про «ченців-монахів» . Підземні ходи залишились дотепер, імовірно відносяться до XVII століття.
Під час російсько-турецької війни 1768–1774 років у селі квартирували козацькі підрозділи з Гетьманщини, зокрема, Корибутівської сотні Ніжинського полку[джерело?].
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Спичинецької волості Бердичівського повіту Київської губернії, мешкало 672 особи, налічувалось 126 дворових господарств, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, кузня, 2 водяних млини, відбувались базари через 2 тижні[2]. За 2 версти — бурякоцукровий завод із лікарнею.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2607 осіб (1354 чоловічої статі та 1253 — жіночої), з яких 1441 — православної віри, 937 — юдейської[3].
Починаючи з другої половини 1920-х років радянською владою посилилися репресії проти церкви. Заборонялися релігійні видання, закривалися або навіть руйнувалися церкви, костьоли, синагоги, молитовні будинки. Так був закритий і переоблаштований під кінотеатр сільський костьол. Офіційно його закриття було оформлено дозволом ВУЦВК лише через два роки, а саме наприкінці 1931 року[4].
Під час Другої світової війни село було окуповане фашистськими військами у другій половині липня 1941 року. В селі було створено партизанський загін. У жовтні 1941 року в селі Спичинцях та в селах Андрушівці і Плискові гестапівці заарештували близько 700 людей, яких групами виводили в ліс в урочище Хрузинівка і розстрілювали. Червоною армією село було зайняте 1 січня 1944 року.[5]
На початку 1970-х років в селі була розміщена центральна садиба колгоспу ім. XXI з'їзду КПРС. За колгоспом було закріплено 4139 га землі, в тому числі 2791 га орної. Провідними галузями виробництва були вирощування зернових культур та цукрових буряків. Тваринництво було м'ясо-молочного напрямку. В селі були середня школа, будинок культури, бібліотека, дільнична лікарня. Видавалася багатотиражна газета «Зоря комунізму».
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Погребищенської міської громади.[6]
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Погребищенського району, село увійшло до складу Вінницького району[7].
Населення[ред. | ред. код]
За даними перепису 2001 року кількість наявного населення села становила 464 особи,[8] із них 98,74 % зазначили рідною мову українську, 1,26 % — російську.[9]
| Рік | 1897 | ~1900 | ~1902 | ~1972[1] | 1989[10] | 2001[8] |
|---|---|---|---|---|---|---|
| Кількість осіб | 1226 | 676 | 464 |
Відомі особи[ред. | ред. код]
- Юрій Войцехівський — український радянський державний діяч, голова Київського окружного виконкому і Київської міської ради у 1928—1932 роках, секретар ВУЦВК у 1932—1936 роках;
- Януш Єнджеєвич — прем'єр-міністр Польської Республіки з травня 1933 по травень 1934 року, брат Вацлава Єнджеєвича;
- Вацлав Єнджеєвич — польський політичний і військовий діяч, міністр освіти Польської республіки з лютого 1934 до жовтня 1935, брат Януша Єнджеєвича;
- Кузьмінець Олександр Васильович — український історик.
- Митрофан Олійник — український радянський партійний діяч, 2-й секретар Київського міськкому КП(б)У, кандидат у члени ЦК КП(б)У в червні — серпні 1937 року.
- Марко Соколовський — гітарист-віртуоз;
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Палац Собанських у Спичинцях (Тишкевичі) в XIX ст, «замок французької Луари».
- Спичинецький парк — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення.
- Церква Святої Параскеви XIX ст.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Спичинці. // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с. — 15 000 прим. — С. 531.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1–87. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Реабілітовані історією, 2006, с. 24–26..
- ↑ Вінниччина в період Великої вітчизняної війни 1941—1945 рр. Хроніка подій. — К.: Наукова думка, 1965. — С. 23, 47.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ а б Таблиця 19A0501_07_005. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість наявного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 лютого 2019.
- ↑ Таблиця 19A050501_02_005. Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. http://ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 лютого 2019.
- ↑ Таблиця 19A0501_061_005. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (1989(12.01)). // Кількість наявного та постійного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (1989(12.01)) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 лютого 2019.
Джерела[ред. | ред. код]
- Пам'ятки України. Спичинці [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Погода в селі Спичинці [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Spiczyńce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 110. (пол.)
- Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У 7 кн. — Житомир : Знання України, 2006. — Т. 1. — 724 с. — ISBN 966-655-220-5.
- Центральний державний історичний архів України. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів. Спичинці [Архівовано 13 травня 2018 у Wayback Machine.]
Література[ред. | ред. код]
- Спи́чинці // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.531
| ||||||||
| |||||||||||
| ||||||||||||||||
