Центр Шпікера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Центр Шпікера є інцентром серединного трикутника

Центр Шпікера — чудова точка трикутника, яка визначається як центр мас периметра трикутника; тобто центр ваги однорідного дроту, який проходить по периметру трикутника [1][2].

Точку названо на честь німецького геометра XIX століття Теодора Шпікера[en][3]. В Енциклопедії центрів трикутника Кларка Кімберлінга вказана як X(10)[4].

Властивості[ред. | ред. код]

Центр Шпікера (S) трикутника є центром перетину кліверів (позначені синіми лініями).
Центр Шпікера  — радикальний центр трьох зовнівписаних кіл . Зеленим кольором позначено радикальні осі відповідних пар кіл; вони перпендикулярні до ліній центрів.
  • Центр Шпікера є центром кліверів трикутника [1]. Тобто всі три клівери трикутника перетинаються в одній точці — в центрі Шпікера . (Клівер трикутника — це відрізок, одна вершина якого міститься в середині однієї зі сторін трикутника, друга вершина міститься на одній з двох інших сторін, при цьому клівер розбиває периметр навпіл.)
  • Центр Шпікера є точкою перетину прямих , і , де , і  — подібні, рівнобедрені і однаково розташовані, побудовані на сторонах трикутника зовні, мають однаковий кут при основі .
    • Ця властивість виконується не тільки для центра Шпікера. Наприклад, перша точка Наполеона , як і центр Шпікера, є точкою перетину прямих , і , де , і  — подібні, рівнобедрені й однаково розташовані, побудовані на сторонах трикутника зовні, мають однаковий кут при основі .

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Honsberger, 1995, с. 3–4.
  2. Kimberling, Clark. Spieker center. Архів оригіналу за 16 травня 2012. Процитовано 5 травня 2012.
  3. Spieker, 1888.
  4. а б в Kimberling, Clark. Encyclopedia of Triangle Centers. Архів оригіналу за 24 листопада 2015. Процитовано 5 травня 2012.
  5. Серединний трикутник даного називають додатковим трикутником трикутника ABC
  6. A. Bogomolny. Nagel Line from Interactive Mathematics Miscellany and Puzzles. Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 5 травня 2012.
  7. Odenhal, 2010, с. 35–40.

Література[ред. | ред. код]