Спаська Євгенія Юріївна

Євгенія Юріївна Спаська
Євгенія Спаська з братом Іваном]]
Народилася	20 грудня 1891 (1 січня 1892) Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія
Померла	12 вересня 1980(1980-09-12) (88 років) Алмати, Казахська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	мистецтвознавиця
Брати, сестри	Спаський Іван Георгійович

Євге́нія (Ївга) Ю́ріївна (Гео́ргіївна) Спа́ська (20 грудня 1891 (1 січня 1892 за новим стилем), Ніжин, нині Чернігівської області, Україна — 12 вересня 1980, Алма-Ата, нині Алмати, Казахстан) — українська етнографка, мистецтвознавиця, дослідниця української, кримськотатарської, казахської та киргизької етнографії.

Біографія

Народилася в м. Ніжин (нині Чернігівської обл.) у родині священика. Брат — історик-нумізмат, мистецтвознавець та музейник Іван Спаський.

Початкову освіту отримала вдома. В 1910 р. закінчила Ніжинську жіночу гімназію П. І. Кушакевич.

Упродовж 1910—1914 рр. навчалася на історико-філологічному факультеті Московських вищих жіночих курсів імені В. І.  Гер'є. З початком Першої Світової війни повернулася до Ніжина, де закінчила піврічні курси фельдшерсько-акушерської школи П. А. Буштедта й працювала медичною сестрою в місцевому земському госпіталі для поранених вояків.

Упродовж липня 1915—1917 рр. перебувала як медична сестра на Південно-Західному фронті, на території Східної Галичини та Буковини. Тут ознайомилася з побутом і традиційними промислами місцевих українців, що викликало щире захоплення, котре переросло в аматорські, а згодом і у професійні етнографічні студії — в 1919 р. стала однією з авторів книги «Народне мистецтво Галичини та Буковини».

В 1917—1919 рр. працювала у Києві в одному з відділів провінційного комітету Всеросійського Земського Союзу з надання допомоги населенню Галичини та Буковини, що постраждали від військових дій. У 1919 р. захворіла на черевний тиф і через ускладнення для більш ефективного лікування мала виїхати до Криму, де працювала у Ялті та Феодосії: в 1919—1920 роках — у санаторно-курортному управлінні Червоного Хреста, в 1920—1921 рр. — інструкторкою кустарних майстерень райспоживспілки. У Криму вивчала етнографію кримськотатарського народу, зокрема традиційну народну вишивку. Після смерті кримської етнологині Ольги Петрової стала розпорядницею її потужної колекції кримськотатарської вишивки, яку впродовж 1920-х рр. намагалася обробити й вивчати, оприлюднивши результати своїх студій у кількох наукових публікаціях.

Повернувшись до Києва у 1923 році працювала в редакції газети «Пролетарська правда», а з 1925 р. влаштувалася до Київського сільськогосподарського музею, де завідувала постійною індустріальною виставкою.

У 1924 році вступила до Київського археологічного інституту, де найбільший вплив на формування її як професійної науковиці й музейниці мав Д. Щербаківський, котрого вважала своїм науковим учителем. Сферою наукових інтересів Євгенії Спаської стало вивчення українських народних промислів, зокрема гончарства: бубніської кераміки, ічнянського та ніжинського кахлярства тощо. Перебували в полі зору дослідниці у інші народні промисли — ніжинське золотарство, кролевецьке ткацтво тощо. На час роботи в Київському сільськогосподарському музеї (1925—1934 рр.) припадає найбільш активний і плідний період її життя. З'явилися друком у виданнях ВУАН кілька її досліджень з українського гончарства XVII–XVIII ст., з історії промислового порцелянового виробництва ХІХ ст., біографічних матеріалів щодо українського етнографа ХІХ ст. Пелагеї Литвинової, у Баку були опубліковані результати студій з кримськотатарської народної вишивки. Упродовж середини — другої половини 1920-х рр. Спаська здійснила низку поїздок до відомих центрів народних промислів Українського Лівобережжя, зокрема до Ніжина, Кролевця, Ічні тощо. Впродовж цих поїздок, окрім збору етнографічних матеріалів, вела щоденникові записи, котрі нині є безцінним джерелом до вивчення як української етнології, так й української історіографії.

В 1927 р. після смерті Д. М. Щербаківського кандидатуру Євгенії Спаської запропоновано на його посаду в Історичному музеї, але відхилено через її формальний статус аспірантки.

На початку 1930-х рр. через згортання українознавчих досліджень й цькування з боку керівництва Київського сільськогосподарського музею Спаська змушена була переорієнтувати свої наукові студії в межах науково-дослідної кафедри Київського інституту промислової кооперації, з котрим того часу активно співпрацювала, а також на вивчення української народної вишивки — позаяк протягом 1926—1931 рр. працювала інструкторкою-організаторкою вишивальницького виробництва у Київському товаристві (артілі) «Текстильхудожекспорт». Результатом стало підготовка в 1931 році до друку рукопису книги «Промислова вишивка Київщини».

1931 року в Харківському науково-дослідному інституті матеріальної культури захистила кандидатську дисертацію, присвячену вивченню діяльності Волокитинської порцелянової мануфактури А. М.  Миклашевського. Край науковій і музейній діяльності Є. Ю. Спаської в Україні поклав арешт і заслання на три роки разом із сином і двома дітьми чоловіка від його першого шлюбу до м. Уральськ у Північно-Західному Казахстані.

В 1937 році після закінчення терміну заслання отримала дозвіл на переселення до Алма-Ата, де працювала у місцевому краєзнавчому музеї, здебільшого займаючись упорядкування нових археологічних колекцій. Упродовж 1939—1946 рр. змушена була із сином (інших дітей забрали родичі чоловіка) проживати на засланні у Семипалатинську, що у Східному Казахстані. Ще в Алма-Аті почала працювала інструкторкою з художніх промислів у структурі закладів Казахстанського експорту, працювала також у артілі «Килимарка».

Після виселення у Семипалатинську продовжила працювати у місцевих художніх майстернях інструкторкою. До наукової роботи змогла повернутися лише після повернення до Алма-Ати в 1946 р. Тут працювала до виходу на пенсію у 1959 році в Казахському педагогічному інституті ім. Абая — спершу як учена секретарка Вченої ради, згодом — завідувачка аспірантури. Основну увагу Є. Ю. Спаської як ученої-етнологині протягом повоєнного часу займало вивчення традиційних ремесел і побуту казахського та киргизького народів (цього часу, особливо після виходу на пенсію, часто перебувала в експедиціях сина-геолога), зокрема дослідженню ролі й значення мідних казанів у традиційних уявленнях і побуті місцевих кочових народів. Результати цих студій досі залишаються неопублікованими.

Перебуваючи на пенсії, Спаська співпрацювала з установами АН Казахської РСР — допомагала впорядковувати (каталогізувати) фонди Картинної галереї та Ботанічного саду. Перебуваючи на пенсії приводила до ладу приватний архів: переписала етнографічні щоденники 1921—1929 рр., впорядкувала зібрані в 1920-х — на початку 1930-х рр. матеріали польових етнографічних досліджень, доопрацювала чернетки неопублікованих досліджень, виконаних ще в Україні. З деяких матеріалів Євгенія Спаська зробила кілька авторських копій, надіславши їх до науково-дослідних і музейних установ Києва, Чернігова, Ніжина й Опішного; деякі з доопрацьованих рукописів були надруковані на межі 1950–1960-х рр. у науковій періодиці УРСР.

Померла Євгенія Спаська у місті Алма-Ата (нині м. Алмати, Республіка Казахстан). Реабілітована посмертно у 1989 році.

Син: Ю. А. Сергійко — казахстанський геолог і геофізик; брати: І. Г. Спаський — доктор. історичних наук, український і російський історик-нумізмат, музейник, головний зберігач Відділу нумізматики Державного Ермітажу, Ф. Г. Спаський — релігійний і громадський діяч російської діаспори у Франції; батько — ніжинський громадський і релігійний діяч прот. Г. І. Спаський.

У 2010 році у Ніжині встановлено меморіальну дошку на будинку родини Спаських (вул. Гребінки, 14), де проживала в тому числі Євгенія Спаська.

2010 року в Ніжині (з 2012 р. — також у Батурині) Чернігівської області кожні два роки проводяться Міжнародні Спаські наукові читання, присвячені представникам ніжинської родини Спаських.

Архіви

• Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, ф. 48 («Спаська Євгенія Юріївна (1892—1980) — етнограф, дослідниця народного мистецтва» (особовий)), 74 од. зб.; 1897—1966 рр.

Праці

• Глечик з хрестиком. Етюд з циклу «Чернігівське гончарство» // Матеріяли до етнології й антропології. — Львів, 1929. — Т. ХХІ–ХХІІ. — Ч. 1.
• Гончарські кахлі Чернігівщини XVIII–ХІХ ст. Четвертий етюд з циклу «Чернігівське гончарство». — К., 1928.
• Господарство кролевецьких скупників Риндіних (на Чернігівщині в XVII–XIX ст.) // УІЖ. — 1962. — № 5.
• Кахлі Чернігівщини (XVIII–ХІХ ст.). Попереднє звідомлення. — К., 1927. [Архівовано 23 листопада 2020 у Wayback Machine.]
• Матеріали до історії фарфорової фабрики А. М. Міклашевського (1839—1861) // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. — К. 1959. — Вип. V.
• Народ. мистецтво Галичини й Буковини: народное искусство Галиции и Буковины и Земской Союз в 1916—1917 г.г. войны. — К., 1919.
• Орнамент бубнівського посуду // Матеріали до етнології. — К., 1929. — Вип. ІІ.
• Пелагея Яківна Литвинова: Нарис її життя та праці за її рукописами та родинними документами // Етнографічний вісник. – К., 1928.  — Кн. 7.
• Подорожі по Чернігівщині: уривки з щоденників, рр. 1921—1926; головним чином про гончарство чернігівське // Українське гончарство. Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. — Опішне, 1995. — Кн. 2.
• Пузирьовський посуд. Перший етюд з циклу «Чернігівське гончарство» // Українське гончарство. Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. — Опінше, 1995. — Кн. 2.
• Спогади про мого найсуворішого вчителя Данила Щербаківського / Підг. С. Білокінь // Україна: Наука і культура. Україна: Щорічник. — К., 1990. — Вип. 24.
• Старо-Крымские узоры // Известия Общества обследования и изучения Азербайджана. — Баку, 1926. — № 3.
• Татарские вышивки Старо-Кримского района: По материалам А. М. Петровой // Известия Восточного факультета Азербайжанского университета им. В. И. Ленина. Сер.: Востоковедение. — Баку, 1926.
• Шльонський гончарний круг. Другий етюд з циклу «Чернігівське гончарство» // Матеріяли до етнології. — К., 1929. — Вип. ІІ.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Анохина Н. Жизнь Евгении Юрьевны Спасской в Казахстане по воспоминаниям родных и переписке ученой // Ніжинська старовина. — К., 2011. — Вип. 11 (14).
• Борисенко В. На тернистій ниві української етнології: Катерина Грушевська, Ніна Заглада, Лідія Шульгина, Євгенія Спаська // Українки в історії. — К., 2004.
• Білокінь С. Спаська Євгенія Юріївна // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9. — С.555.
• Білокінь С. І. Мистецтвознавча діяльність Є. Ю. Спаської // Народна творчість та етнографія. — 1983. — № 6.
• Гончарні промисли Поділля у науковому доробку Євгенії Спаської // Мельничук Л. Від роду до народу, від народу до роду: Народознавчі студії. — Вінниця: Книга-Вега, 2006. — С.116—121.
• Етнографічні щоденники Євгенії Спаської (підг. Т. О. Діденко, О. С. Морозов) // Ніжинська старовина. — Ніжин, 2006. — Вип. 2 (5).
• Євгенія Спаська // Українки в історії. — Видання друге. — К.: Либідь, 2006. — С.84—85.
• Луговик Т. Євгенія Спаська: сторінками життєвого шляху і творчої діяльності на Чернігівщині // Juvenia studia. — Чернігів, 2014. — Вип. 4.
• Маньковська Р. В. Євгенія Юріївна Спаська // Зневажена Кліо. — К., 2005.
• Мельничук Л. Від роду до народу, від народу до роду: Народознавчі студії. — Вінниця, 2006.
• Непомнящий А. А. Кримські сторінки біографії Євгенії Спаської // Ніжинська старовина. — К., 2008. — Вип. 6 (9).
• Прокурашко Олена. Кримськотатарська вишивка в науковій спадщині Є. Ю. Спаської // Шевченківська весна: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених України. — Вип. 4. — Ч.3. — Київ, 2006. — С.477—479.
• Ситий І. Щоденник Євгенії Спаської як джерело з історії цехових прапорів Лівобережної України // Ніжинська старовина. — Ніжин, 2011. — Вип. 11 (14).
• Стефанович С. Ніжинське золотарство в дослідженні Євгенії Спаської // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. — К., 2014. — Вип. 14.
• Шудря Є. Всім серцем на Десні…: Зі спадщини народного мистецтва Євгенії Спаської // Народна творчість та етнографія. — 2000. — № 5/6
• Луговик, Т. В. « Меня ликвидировали, конечно, из-за Д. М., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа Є. Ю. Спаської з архівного зібрання ЦДАГО) / Т. В. Луговик // Сіверщина в історії України: зб. наук. пр. — 2017. — Вип.10. — С. 369—372.