Євген Ерліх

Євген Ерліх
Народився	14 вересня 1862(1862-09-14) Чернівці (на той час - Герцогство Буковина, Австрійська імперія)
Помер	2 травня 1922(1922-05-02) (59 років) Відень, Австрія ·цукровий діабет
Країна	Австро-Угорщина
Діяльність	соціолог, викладач університету, політик
Alma mater	Львівський університет, Віденський університет
Галузь	юриспруденція, педагогіка
Заклад	Чернівецький університет імені Франца Йосифа
Посада	професор
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор
Відомий завдяки:	як юрист, педагог, ректор Чернівецького університету
Особ. сторінка	eugen-ehrlich.com

Євген Ерліх (нім. Eugen Ehrlich; нар. 14 вересня 1862, Чернівці — пом. 2 травня 1922, Відень, Австрія) — науковець-юрист, педагог, ректор Чернівецького університету

Біографія

Народився 14 вересня 1862 року в Чернівцях, (на той час — Герцогство Буковина, Австрійська імперія, нині Україна).

Закінчив польськомовну семінарію в Самборі на Львівщині, куди його батько, Симон Ерліх, переїхав з сім'єю працювати адвокатом. Після семінарії вступив до Львівського університету й, провчившись там два роки, в 1882 році продовжує навчання в Віденському університеті.

Закінчивши в 1883 році (коли йому було 20 років) Віденський університет, займається наукою і в 1886 році отримує вчене звання доктора права. У Відні займався адвокатською практикою. Але вже тоді основною його роботою була наукова діяльність по вивченню проблем загальної теорії права і римського права. В 1893 році у Берліні вийшла книга Є. Ерліха «Мовчазне волевиявлення», за яку в серпні 1894 року він був удостоєний звання приват-доцента.

В листопаді 1896 року за активну діяльність у сфері права йому присвоєно звання екстраординарного професора, а в 1900 році на підставі опублікованої в 1899 році монографії «Імперативне і диспозитивне право в цивільному кодексі Німецької імперії» він отримує звання ординарного професора римського права.

З 1896 року Є. Ерліх жив у Чернівцях і працював у тодішньому університеті імені Франца Йосифа позаштатним, пізніше штатним професором, посідаючи з 1901 року посаду декана юридичного факультету, а в 1906–1907 навчальному році — ректора, і, за посадою, депутата місцевого парламенту. У 1914 році Гронінгенським університетом (Голландія) Є. Ерліху поряд з відомими правознавцями часу (Л. Дюгі, Ф.Жені, О. Губер) присвоєно почесний докторський ступінь.

В листопаді 1918 року, після захоплення Північної Буковини Румунським королівством Є. Ерліх, як «рішучий представник німецької нації», був звільнений з роботи в університеті. З часом румунський уряд все ж таки дозволив Є. Ерліху викладати у Чернівецькому університеті. Але, щоб уникнути різних нападок, які мали місце що до нього в Чернівцях, наприкінці 1921 року Є. Ерліх переїжджає до Бухаресту.

Незважаючи на те, що основну частину свого життя Є. Ерліх прожив на території Австро-Угорщини, майже всі його праці були видані в Німеччині. У зв'язку з цим він визнається деякими дослідниками представником німецької правової науки. Є. Ерліх володів багатьма мовами: англійською, датською, іспанською, італійською, німецькою, норвезькою, польською, російською, румунською, сербською, угорською, французькою, хорватською, більшістю із них писав свої наукові роботи.

Був активним учасником громадського життя краю. Виступав в пресі з актуальних питань соціально-культурного життя, займався правотворчою роботою в місцевому парламенті. Після Першої світової війни брав участь у міжнародних конференціях, представляючи Австро-Угорщину. Помер Є. Ерліх у Відні 2 травня 1922 року від діабету. Похований там же.

Наукова діяльність

Євген Ерліх був визначним ученим-юристом. Майже всі його роботи (особливо «Основи соціології права») були неодноразово перевидані багатьма мовами: англійською, французькою, японською та ін. Світове визнання серед теоретиків права Є. Ерліх отримав як один із засновників так званої соціології права, особливо з того часу, коли він створив у Чернівецькому університеті свої семінари «живого права» для дослідження правової діяльності і почав викладати свої соціологічно-правові погляди в друкованих роботах. Саме на Є. Ерліха як на свого попередника вказують відомі американські і японські соціологи: Роско Паунд, Отосіро Ісісака, Тетсу Ізомура та інші.

Як визнавав сам Є. Ерліх, значну роль у формуванні його поглядів відіграло вивчення реального права в сучасній йому Буковині, яка була населена тоді представниками різних національностей, що мали свої правові звичаї.

Активна наукова діяльність Євгена Ерліха, зацікавленість його «семінарами» створили йому широке визнання в юридичному світі. В 1914 році Ерліх був запрошений до США для читання лекцій про «живе право» в Чиказькому університеті. У 1918 році, коли Ерліх був у Швейцарії, він неодноразово виступав з доповідями перед спілками юристів у Берні і Цюриху. За короткий час перебування у Бухаресті (1921) він посприяв виникненню там спілки з дослідження «живого права».

Основні публікаці

• «Мовчазне волевиявлення» (1893)
• «Примусове і непримусове право в цивільному кодексі Німецької імперії» (1899)
• «Основи соціології права»
• «Обґрунтування соціології права» (1913)
• «Юридична логіка» (1917, 1918)
• «Про прогалини в праві» (1888)
• «Вільне право знаходження і вільне правознавство» (1903)
• «Соціологія і юриспруденція» (1916)
• «Про живе право» (1911)
• «Теорія суддівського право знаходження»

Всього Є. Ерліхом опубліковано більше 70 робіт.

Популяризація наукових ідей Євгена Ерліха

Популяризація Є. Ерліха як видатного вченого-правознавця належить німецьким авторам.

У 1964 році на базі юридичного факультету при Вільному Університеті в Західному Берліні під керівництвом професора Ернеста Е. Гірша був створений «Інститут соціології права і дослідження фактів права».
Поряд з іншими працями цей інститут у 1967 році видав збірник маловідомих раніше статей Є. Ерліха під назвою «Право і життя» і перевидав його основні праці.

З 1967 року дослідженням і популяризацією наукових ідей Є. Ерліха займається колишній учень професора Ернеста Е. Гірша, завідувач кафедри теорії держави і права Цюрихського університету в Швейцарії, професор Манфред Ребіндер. У 1967 році Ребіндер опублікував монографію «Обґрунтування соціології права Євгеном Урліхом», у якій дав ґрунтовний позитивний аналіз соціологічної концепції Є. Ерліха. Доопрацьована і доповнена, ця ж монографія з додатком повної бібліографії робіт Є. Ерліха (70 робіт) опублікована другим виданням у 1986 році.

Зусиллями професора М. Ребіндера була перевидана третім (1967) і четвертим (1989) виданням основна робота Є. Ерліха «Обґрунтування соціології права» (перше видання — 1913 р., друге — 1929 р.), а також скомпонована і видана нова збірка його робіт «Закон і живе право». Часописом «Проблеми філософії права» (Київ, 2005), вперше після 1911 року, публікується переклад ряду праць Євгена Ерліха українською мовою.

Джерела

• Бігун В. С. Євген Ерліх: Життя і правознавча спадщина^{[недоступне посилання]}
• Буковина. Визначні постаті: 1875—1919 (Біографічний довідник)/ Автор-упор. О. М. Павлюк.- Чернівці: Золоті литаври, 2000.- 252 с.
• Соціологічна юриспруденція
• Українці у світі [Архівовано 8 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• Ерліх, Євген. Монтеск'є та соціологічна юриспруденція [Архівовано 6 січня 2017 у Wayback Machine.] / Пер. з анг. і передмова С. І. Нежурбіди [Архівовано 20 листопада 2018 у Wayback Machine.] // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 728: Правознавство. — Чернівці: ЧНУ, 2014. — C. 5-14.
• Nezhurbida, Sergiy and Maria Diachuk (2018). Eugen Ehrlich: Bibliographic Index (Series in Law). With Introductory article of Manfred Rehbider, edited by Slavka Tomascikova [Архівовано 12 травня 2021 у Wayback Machine.]. Vernon Press, 352 p. ISBN 978-1-62273-377-4
• Sergij Neshurbida [Архівовано 20 листопада 2018 у Wayback Machine.], Manfred Rehbinder (2021). Eugen Ehrlich an der Franz‐Josephs‐Universität in Czernowitz. [Архівовано 18 грудня 2021 у Wayback Machine.] Beiträge zur Rechtsgeschichte Österreichs 11(1).

Посилання

• Ерліх Євген [Архівовано 2 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — С. 364. — ISBN 966-7492-00-8.