Ємцов Артем Олександрович
| Ємцов Артем Олександрович | |
|---|---|
| Народився | 8 червня 1986 (38 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
| Країна |  Україна |
| Діяльність | актор |
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого |
Артем Олександрович Ємцов (нар. 8 червня 1986, Київ) — український актор театру та кіно.
Народився 8 червня 1986 року в Києві[1]. Серед театральних родичів — двоюрідна бабуся Тетяна Наумова — балерина Большого театру[2].
Дитяче бажання бути спершу священиком, потім цирковим артистом крок за кроком призвела Артема в театральну студію, логічним продовженням якої став театральний інститут[3]. У 2007 році закінчив курс Миколи Рушковського в Київському державному театральному інституті ім. Івана Карпенка-Карого.
Театральну діяльність розпочав з 2007 року у київському театрі російської драми імені Лесі Українки ( нині Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки), куди був прийнятий без прослуховування. Потім був «Театрі на Подолі» (з 2009) і знову повернення в Лесю (з 2011)[2].
Бере участь в антрепризних виставах («Небезпечний поворот»[4], «Варшавськая мелодія—2»), в літературних читаннях («Майстер і Маргарита»[5], «Поховайте меня за плінтусом»[6]), в об'єднаних програмах за участю музикантів, оркестру…[7]. Примітна особливість — зріст 196 см.
Живе і працює в Києві.
У театрі ім. Лесі Українки зіграв наступні ролі[8]
- 2011 — «Трохи мерехтить примарна сцена… (Ювілей. Ювілей? Ювілей!»)
- 2012 — «Удаваний хворий» за однойменною п'єсою Мольєра; реж. Аркадій Кац[ru] — Жорж, лакей
- 2013 — «Д-р» Бранислава Нушича; реж. Ірина Барковська — Мілорад
- 2014 — «Джульєтта і Ромео» за п'єсою «Ромео і Джульєтта» Вільяма Шекспіром; реж. Кирило Кашліков — Паріс
- 2014 — «Потрібен брехун!» Дімітріса Псатаса; реж. Олег Нікітін — Тудорос Паралас, брехун
- 2016 — «Суміш небес і балагану» (вечір спогадів); реж. Михайло Резнікович — учасник вистави
- 2017 — «Оголена зі скрипкою» Н. Коуарда; реж. Михайло Резнікович — Фабріс
- 2019 — «Ой!.. Андерсен! Казки» Ольги Гаврилюк за мотивами казок Ганса Крістіана Андерсена; реж. Ольга Гаврилюк — король
- 2021 — «Музика любові» за п'єсою «Жорж і Фридерик. Вона та Він» Мішель Кадо; реж. Станіслав Сукненко — Фридерик Шопен[9][10]
- 2022 — «Безіменна зірка» за однойменною п'єсою Михаїла Себастіана; реж. Євген Лунченко — Паску
- 2007 (ввод) — «Майстер-клас Марії Каллас» Терренса МакНелли; реж. Віталій Малахов — адміністратор
- 2009 — «Хто вбив молодого В.?» (друга назва — «Нові страждання молодого В.») У. Пленцдорфа; реж. Георг Жено — Едгар[11][12]
- 2009 — «Ігри олігархів»; реж. Віталій Малахов — Бердичевський
- 2010 — «Льовушка» Анатолія Крима; реж. Ігор Славинський — Льовушка[13]
- 2010 — «Опера Мафіозо» Васила Станилова; реж. Віталій Малахов — Витторіо
- 2011 — «La Bonne Anna, або як зберегти сім'ю» Марка Камолетті; реж. Ігор Славинський — Роберт, дизайнер інтерьєрів[14]
- 2012 — «Недоумкуватий Журден» Михайла Булгакова; реж. Віталій Малахов — учитель фехтування
- 2018 — «Приємна несподіванка» за п'єсою «Візити до містера Гріна» Джеффа Барона; реж. Ольга Гаврилюк[15]
- 2019 — «Мегери» Дона Нігро; реж. Ольга Гаврилюк[16]
- Інші театри
- 2010 — «Небезпечний поворот» Дж. Прістлі; реж. Ірина Зільберман — Гордон (Продюсерський центр «Доміно-Арт»)[17]
- 2003 (ввод) — «Варшавська мелодія—2» театральна фантазія Ігоря Афанасьєва за п'єсою Леоніда Зоріна; реж. Ігор Афанасьєв — Диригент (Антреприза)[18]
- 2022 — «Двоє оголених чоловіків» Себаст’яна Тері; реж. Ольга Гаврилюк («GARA», м. Київ)
- «Пригоди Піноккіо» пісочна вистава за одноіменною казкою Карло Коллоді на музику Золтана Алмаші; реж. Ольга Гаврилюк — Чтець (Національна музична академія України імені Петра Чайковського)[19]
- «Суламіта» — цар Соломон (Самостійна робота)
- «Двоє оголених чоловіків»[20]
- «Будьте здорові, мосьє!»
- «Пригоди італійців в Італії»
- 2006 — Золоті хлопці-2 — журналіст (в титрах не зазначений)
- 2007 — Серцю не накажеш — Рома
- 2008 — Рідні люди — Кирило Биків
- 2008 — Роман вихідного дня — Василь
- 2010 —2013 — Єфросинія (телесеріал) — Ромео (в титрах не зазначений)
- 2012 — Повернення Мухтара-8 (6-я серія «Прости-прощай») — Андрій
- 2013 — Реаліті (короткометражний) — Марк Боссі
- 2014 — Особиста справа — Шахов, особа нетрадиційної орієнтації
Артем Ємцов для ролі Едді-Вертера став просто знахідкою — довготелесий, з по-дитячому добрим обличчям. Митець, що не вміє малювати, не бажаючий ходити на роботу громадянин Німеччини, син, який втік з батьківського дому. Нарешті, закоханий, який жахається, наче смерті, будь-якого фізичного контакту з коханою. Загалом, людина на дві голови вище за інших, по-своєму незрозуміла та нещасна.[21]
Оригінальний текст (рос.)Артём Емцов для роли Эдди-Вертера оказался просто находкой — долговязый, с по-детски добрым лицом. Не умеющий рисовать художник, не желающий ходить на работу гражданин Германии, сбежавший из родительского дома сын. Наконец, влюбленный, страшащийся, как смерти, всякого физического контакта с возлюбленной. В общем, человек на две головы выше остальных, по-своему непонятый и несчастный.— Юлія БЕНТЯ про роль у виставі «Хто вбив молодого В.?», газета «Коммерсантъ Украина» № 189 від 3 листопада 2009 року
Улюбленцем публіки тут безумовно стане і Артем Ємцов — це видно вже на прем'єрі. Молодий актор зіграв роль не другого і навіть не третього плану. Його ім'я в списку діючих осіб і виконавців значиться в хвості, адже лакея Жоржа в мольеровской п'єсі немає. Його придумав режисер. Цей безмовний довготелесий хлопчина з вічно роззявленим від подиву ротом маячить десь на задньому плані, але так безпосередньо і чесно переживає все, що відбувається на сцені, що очей не відірвати.[22]
Оригінальний текст (рос.)Любимцем публики здесь безусловно станет и Артем Емцов — это видно уже на премьере. Молодой актер сыграл роль не второго и даже не третьего плана. Его имя в списке действующих лиц и исполнителей значится в хвосте, ведь лакея Жоржа в мольеровской пьесе нет. Его придумал режиссер. Этот безмолвный долговязый паренек с вечно разинутым от удивления ртом маячит где-то на заднем плане, но так непосредственно и честно переживает все происходящее на сцене, что глаз не оторвать.— Олена ФРАНЦЕВА про роль у виставі «Удаваний хворий», газета «Известия» від 15 жовтня 2012 року
Ну, і, звісно ж, окреме «браво!» молодому акторові Артему Ємцову в ролі лакея Жоржа. Його безсловесний, довготелесий і незграбний герой — точна копія старовинного літографічного зображення італійського слуги-дзанні (цікаво, чи знає сам актор про цю схожість?) — без сумніву, акторське відкриття в цій виставі.[23]
— Наталя ВЛАДИМИРОВА про роль у виставі «Удаваний хворий», газета «День» від 13 листопада 2012 року
- ↑ Все мы родом из детства,выпуск №30,гость артист театра и кино Артем Емцов
- ↑ а б Олеся ВОРОНИНА (24 грудня 2015). Артем Емцов: «Вся моя жизнь — это чудо…» (рос.). «Версии». Архів оригіналу за 14 листопада 2017. Процитовано 8 листопада 2017.
- ↑ Юлия САВЧЕНКО (17 грудня 2015). Артём Емцов. Uaparty. Архів оригіналу за 13 жовтня 2017. Процитовано 8 листопада 2017.
- ↑ Юлія БЕНТЯ (10 березня 2010). Спектакль на выданье «Опасный поворот» в Доме офицеров (рос.). bit.ua. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 18 листопада 2017.
- ↑ Спектакль-чтения «Мастер и Маргарита». Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 18 листопада 2017. [Архівовано 2017-12-01 у Wayback Machine.]
- ↑ Юліана ОХОТНІК (21 вересня 2016). Сказки на ночь: Артем Емцов и «Похороните меня за плинтусом» Павла Санаева в Botan (рос.). bit.ua. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 18 листопада 2017.
- ↑ Ольга КІЗЛОВА (13 січня 2016). Скрипач Вадим Борисов: «Когда говоришь о Бахе, то понимаешь, что хорошей музыки очень много. Но он стоит над всеми» (рос.). Газета 2000, №1–2 (755). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
- ↑ Артём Емцов на сайте театра Л. Украинки. Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 8 листопада 2017.
- ↑ Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (30 червня 2020). Фатум для двох досконалостей (укр.). Портал «Театрально-концертний Київ». Архів оригіналу за 23 серпня 2021. Процитовано 1 липня 2020.
- ↑ Олексій КУЖЕЛЬНИЙ (20 грудня 2020). «Музика кохання. Бенефіс Лариси Кадочнікової». Романтично-фантазійна оповідь про дві особистості — Жорж Санд і Фредеріка Шопена представлена на Новій сцені Національного театру російської драми ім. Лесі Українки (укр.). «День». Архів оригіналу за 23 грудня 2021. Процитовано 23 грудня 2020.
- ↑ Юлия БЕНТЯ (3 листопада 2009). Самый молодой Вертер в новом спектакле Театра на Подоле (рос.). «Коммерсантъ Украина». Архів оригіналу за 13 жовтня 2017. Процитовано 8 листопада 2017.
- ↑ Театр на Подоле «Новые страдания молодого В.» (відео)
- ↑ Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ (27 січня 2011). Один хлопчик і дві бабусі (укр.). Газета 2000, №4 (543). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 17 листопада 2017. [Архівовано 2017-12-01 у Wayback Machine.]
- ↑ Наталя ПАНАФІДІНА (23 лютого 2011). Игорь Славинский решил разобраться в семейных отношен (рос.). «Экономические известия» №32 (1492). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 18 листопада 2017. [Архівовано 2017-12-01 у Wayback Machine.]
- ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (9 грудня 2018). «Приємна несподіванка» від «Актора» (укр.). Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 8 грудня 2020.
- ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (2 червня 2020). «Мегерська» перука Олексія Вертинського (укр.). Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 8 грудня 2020.
- ↑ Пресс-презентация премьерного спектакля «Опасный поворот» [Архівовано 26 березня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Татьяна ПОЛИЩУК (9 березня 2016). Спектакль недели «Варшавская мелодия-2» (рос.). «День». Архів оригіналу за 13 жовтня 2017. Процитовано 8 листопада 2017.
- ↑ «Пригоди Піноккіо». Архів оригіналу за 23 липня 2017. Процитовано 18 листопада 2017.
- ↑ Ілля ПРОКОПЕНКО (31 січня 2024). Артем Ємцов: «Треба бути голим на сцені – буду» (укр.). «Твій Київ». Процитовано 6 лютого 2024.
- ↑ Юлія БЕНТЯ (3 листопада 2009). Самый молодой Вертер (рос.). «Коммерсантъ Украина» №189. Архів оригіналу за 13 жовтня 2017. Процитовано 2017-11-8.
- ↑ Елена ФРАНЦЕВА (15 жовтня 2012). Русская драма приправила драматизмом последнюю комедию Мольера (рос.). «Известия». Архів оригіналу за 23 листопада 2017. Процитовано 2017-11-8.
- ↑ Наталя ВЛАДИМИРОВА (13 листопада 2012). Азарт, пустощі, розкутість і «карнавальність» (укр.). «День». Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 8 листопада 2017.