Перейти до вмісту

Резнікович Михайло Ієрухімович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Резнікович Михайло Ієрухімович
Народився26 квітня 1938(1938-04-26) (86 років)
Харків, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьдраматург, театральний режисер
Alma materРосійський державний інститут сценічних мистецтв
Відомі учніКушнірюк Орест Васильович
ЗакладНаціональний академічний драматичний театр імені Лесі Українки
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Пошани
Орден Пошани
Народний артист УРСРНаціональна премія України імені Тараса Шевченка
IMDbID 1628202

Михайло Ієрухімович (Юрійович) Резнікович (26 квітня 1938, Харків) — український режисер. Народний артист Української РСР (1980). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1983). Генеральний директор-художній керівник Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки (1994 — 2022) (нині Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки). Член Національної спілки театральних діячів України. Герой України (2013).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 26 квітня 1938 р. в Харкові. У 1963 році закінчив Ленінградський інститут театру, музики і кінематографії (1963, майстерня Г. Товстоногова).

У 1963—1966, 1970—1982 роках режисер, у 1982—1984 роках — головний режисер Київського державного академічного російського драматичного театру ім. Лесі Українки (нині Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки);  1966—1970 роки — режисер-постановник Московського драматичного театру ім. К. С. Станіславського; 1984—1988 роки — головний режисер Новосибірського театру «Красный факел». Здійснював постановки у театрах Ленінграда, Москви, Варни, Пекіна, Хайфи. Поставив разом з В. Горпенком телефільм «Дощ у чужому місті» (1979).

Професор, зав. кафедрою режисури та майстерності актора Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (1989-2022 роки).

Академік Національної академії мистецтв України (до 2024 року). Член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996—2004 роки). Член Національної спілки театральних діячів України.

З 1994 року до грудня 2022 року був генеральним директором-художнім керівником Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки (нині Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки). Своє звільнення з посади не сприйняв, написав ряд критичних публікацій в Facebook, присвячених тодішньому міністру культури Олександру Ткаченку та своєму учню та новому художньому керівнику театра Кирилу Кашлікову[1].

4 липня 2024 року був позбавлений звання академіка Національної академії мистецтв України за «публічне вчинення дій, які явно суперечать інтересам, авторитету держави та НАМ України та пов’язані з пропагандою наративів країни-агресора під час дії воєнного стану»[2].

Родина

[ред. | ред. код]

Син — російсько-англійський бізнесмен, колишній виконавчий директор російської холдингової компанії Altimo Олексій Резнікович (нар. 1968). Невістка — журналістка Анастасія Чухрай, донька кінорежисера Павла Чухрая.

Громадянська позиція

[ред. | ред. код]

Був довіреною особою президента України Віктора Януковича, підтримував його кандидатуру на президентських виборах 2004 року[3][4]. Театрознавець Олег Вергеліс називав Резніковича «хрестоматійною людиною Табачника», чия дружина, Тетяна Назарова, довгий час була примою театру Лесі Українки[5].

У 2014 році в інтерв'ю російській газеті «Известия» начебто підтримав російську окупацію Криму, заявивши, що це «абсолютно природний процес»[6]. Через декілька днів Резнікович спростував те, що казав ці слова в інтерв'ю: «Я не міг цього сказати хоча б тому, що, починаючи з 2005 року, коли влада хотіла знищити наш театр, я в жодному інтерв'ю не торкався політичної теми»[7].

У 2023 році, після початку російського вторгнення в Україну, заявив: «Слідом за Окуджавою можу повторити: „Ах, війна, що ж ти зробила, підла“… А ось хто автор цієї війни, руйнівник — потім розсудить час»[8].

У квітні 2024 року дав відеоінтерв'ю білорусько-російському телеканалу «БелРос» та його очільнику, заслуженому журналісту Росії Миколі Єфимовичу. У ньому Резнікович заявив, що «київський режим намагається ліквідувати руський мир», але він «вірить у те, що ця трагічна історія в Україні зміниться, вірить у сильну Росію та у її зміцнення»[9].

Режисерські роботи в театрі

[ред. | ред. код]

Звання та нагороди

[ред. | ред. код]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • «Довгий шлях до спектаклю» (1979)
  • «Театр времен. Жизнь театра». (Кн. 1—2, К., 2001)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Екскерівник театру Лесі Українки з Лондона розказав, що він не може пробачити своєму наступнику
  2. Ніна Григорська (12 липня 2024). Екскерівника театру Лесі Українки позбавили статусу академіка за поширення російських фейків. НВ.
  3. Доверенное лицо Януковича испугался преследований
  4. Таємні спонсори відкритого листа акторів театру імені Лесі Українки в газеті Washington Post залишаються за кулісами
  5. Дали раду. Януковича оточили геронти
  6. Руководитель киевского театра поддержал отделение Крыма от Украины
  7. Резникович: Фразу о естественности «отделения Крыма» мне приписали
  8. «Время рассудит»: Народний артист України шокував заявою щодо винуватців війни
  9. Резникович: на Украине все делается для того, чтобы выкорчевать русскую культуру
  10. Указ Президента України від 23 серпня 2011 року № 845/2011 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України»
  11. Указ Президента України № 447/2013 від 24 серпня 2013 року «Про присвоєння М.Резніковичу звання Герой України»

Література

[ред. | ред. код]
  • Митці України. К., 1992. — С.49;
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С.565;
  • Хто є хто в Україні. К., 1997. — С.431—432;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.1151;
  • Хто є хто в Україні. К., 2000. — С.406;
  • Шевченківські лауреати: 19622001. К., 2001. — С.449-450.

Посилання

[ред. | ред. код]