Координати: 48°34′20″ пн. ш. 37°55′1″ сх. д. / 48.57222° пн. ш. 37.91694° сх. д. / 48.57222; 37.91694
Очікує на перевірку

Іванівське (Бахмутський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Іванівське
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Бахмутський район
Тер. громада Бахмутська міська громада
Код КАТОТТГ UA14020010100058978
Облікова картка Іванівське 
Основні дані
Населення 1369 (01.01.2014)
Площа 3.34 км²
Густота населення 410 осіб/км²
Поштовий індекс 84557
Телефонний код +380 6274
Географічні дані
Географічні координати 48°34′20″ пн. ш. 37°55′1″ сх. д. / 48.57222° пн. ш. 37.91694° сх. д. / 48.57222; 37.91694
Середня висота
над рівнем моря
147 м
Водойми річка Велика Ступка
Відстань до
обласного центру
65,3 км
Місцева влада
Адреса ради 84500 Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 44
Карта
Іванівське. Карта розташування: Україна
Іванівське
Іванівське
Іванівське. Карта розташування: Донецька область
Іванівське
Іванівське
Мапа
Мапа

CMNS: Іванівське у Вікісховищі

Іванівське (до 2016 року — Кра́сне) — село Бахмутської міської громади Бахмутського району Донецької області, Україна.

Неподалік від села розташована ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Ступки-Голубовські.

Географія

[ред. | ред. код]
Гора Баба

Селом протікає річка Велика Ступка.

Символіка

[ред. | ред. код]
Попередній варіант герба

Центральним елементом герба місцева влада обрала для себе споруду початку 20 століття, яку називають "барська купальня" (срібна купальня із чорними отворами). Вважається, що ця неоготична споруда була частиною системи бахмутського водопостачання. Також є думка, що панська (барська) купальня споруджена на бахмутських цілющих джерелах для водних процедур тогочасної панянки (барині). Хвилясте лазурове підніжжя герба символізує собою і річку Велику Ступку, на якій стоїть Іванівське і підкреслює гідротехнічне призначення споруди над нею. Схрещені шаблі символізують козаків, з яких складалися перші поселенці та Івана Шабельського, який заснував тут повноцінну слободу. Листоподібний поділ щита відсилає до чотирьох лісів довкола Іванівського: ліс Довгий, ліс Круглий, Глиняний та Цегельний (Цегляний).

Історія

[ред. | ред. код]

Слобода Іванівка була заснована на початку 18 століття як дача Бахмутського протопопа Івана Лукянова. На всю Кальміуську паланку був відомий протопоп багато козаків приходили на його хутір попрацювати заради душевного порятунку. У 1731—1732 році на доходи від свого хутора Лук'янов в Бахмуті побудував Покровську церкву. Після смерті Івана в 1767 році одна частина хутора відійшла Покровській церкві, а друга священику церкви Семіону Башинському.

У 1776 році після ліквідації Кальміуської паланки землі хутора були віддані підполковнику Івану Васильовичу Шабельському. У своїх нових володіннях він заснував слободу Іванівку, яку по можливості став заселяти. 27 липня 1783 року в селі була закладена церква Іоанна Передвісника, а 6 травня 1788 року будівництво було закінчено.[1]

За даними на 1859 рік у власницькому селі Іванівське (Крещенське) Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало 667 осіб (346 чоловічої статі та 321 — жіночої), налічувалось 87 дворових господарств, існувала православна церква й завод, відбувалось 3 ярмарки на рік[2].

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі Ступки (Іванівка, Крещенське), центрі Олександро-Шультенської волості, мешкало 767 осіб, налічувалось 135 дворових господарств, існували православна церква й лавка, відбувалось 2 ярмарки на рік[3].

У 1908 році в селі Крещенське Сантуринівської волості мешкало 1473 особи (718 чоловічої статі та 755 — жіночої)[4].

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 52 людей[5].

Кургани
[ред. | ред. код]

Біля села знаходяться кургани доби бронзи(кінець ІІІ — початок I тисячоліття до н. е)[6].

7 лютого 2023 року поблизу села відбувся бій[7] 22 березня 2024 року в селі почалися бої.

Населення

[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення села становило 1 732 особи, з них 62,7 % зазначили рідною українську мову, 36,66 % — російську, а іншу — 0,64 %[8].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Феодосії Макаревський «Материалы для историко-стагистического описання Екатеринославской епархии (церкви и приходы прошедшего XVIII столетия», видана у 1880 році у Катеринославі Стр 698—700
  2. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 854) (рос. дореф.)
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Бахмутскаго уѣзда Екатеринославской губерніи съ приложеніемъ карты. Изданіе Екатеринославской Губерной Земской Управы. Екатеринославъ. Типографія Губернскаго земства. 1911, (код 4-19)
  5. Мартиролог. Донецька область, ст. 467—468 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2016. Процитовано 12 липня 2016.
  6. Стародавня Україна – Google Мої карти. Google My Maps. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 27 вересня 2019.
  7. ЗСУ відбили ворожі атаки поблизу 22 населених пунктів. Укрінформ. 8 лютого 2023. Архів оригіналу за 10 лютого 2023. Процитовано 21 лютого 2023.
  8. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 лютого 2015.