Іван Краско

Іван Краско
Іван Краско
словац. Ivan Krasko
Ім'я при народженні	словац. Ján Botto
Псевдонім	Ivan Krasko, Janko Cigáň і Bohdana J. Potokinová
Народився	12 липня 1876; Луковіште
Помер	3 березня 1958 (81 рік); П'єштяни
Країна	Австро-Угорщина; Чехословаччина
Національність	Словаччина
Діяльність	поет, письменник, політик, перекладач, хімік
Alma mater	Чеський технічний університет
Партія	Словацька національна та селянська партіяd
Нагороди	Народний артист Чехословаччиниd (25 червня 1946)
	Іван Краско у Вікісховищі

~~|Примітки=~~

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Краско.

Іван Краско (словац. Ivan Krasko; справжнє ім'я — Ян Ботто); нар. 12 липня 1876, Луковіштя, Словаччина) — пом. 3 березня 1958, П'єштяни, Словаччина) — словацький письменник, поет, перекладач. Представник модернізму.

Біографія

Народився в селянській родині. Його далеким родичем був відомий словацький поет-романтик Ян Ботто. Після закінчення брашовської гімназії в 1896 році, повернувся додому і допомагав батькам у домашньому господарстві. У 1900—1905 вивчав курс хімічного машинобудування в Празі. Пізніше деякий час працював хіміком на підприємствах Богемії.

Учасник Першої світової війни. В рядах австро-угорської армії бився на Східному фронті. Після закінчення війни повернувся до Чехословаччини, зайнявся активною політичною діяльністю, обирався членом парламенту і депутатом від республіканської аграрної партії. Прихильник чехословацької державності і національно-орієнтованої політики.

Крім політичної діяльності, займався науковою роботою в галузі хімії. У 1923 йому було присуджено вчений ступінь доктора технічних наук.

В основному проживав в Братиславі, але під час Другої світової війни в 1943 році переїхав до П'єштяни, де проживав до 1958 року. Помер 3 березня 1958 року, похований на батьківщині в Луковіште.

Творчість

Представник так званого словацького модерну.

Перша книжка — збірка «Nox et solitudo» (лат. «Ніч і самотність», 1909). Збірка «Поезії» (1912) написана в алегорично-символістичному дусі; мотиви суму і розпачу, породжені роздумами поета про безправність людини у буржуаному суспільстві, поєднуються в ній із закликом до боротьби за соціальне і національне визволення (вірші «Шахтарі», «Батькове поле», «Раб»).

Вірші Краско, тісно пов'язані з національною поетичною традицією, значною мірою вплинули на розвиток словацької лірики ХХ століття. Йому належать також прозові «портретні студії» — «Наші» (1907), автобіографічна книга «Лист до мертвого» (1911). У 1930-х роках займався переважно етнографічно-краєзнавчою діяльністю.

Окремі поезії Краско в різний час перекладали Максим Рильський, Іван Вирган, Дмитро Кремінь.

Пам'ять

Літературна спадщина Івана Краско зберігається в Літературному архіві Словенської Матиці;
У 1956 році на будинку, де народився Іван Краско встановлено меморіальну дошку.
У 1965 році на могилі Краско було встановлено надгробок, у 1966 — пам'ятник авторства Аліни Фердинанди в Луковіште.
У 1976 році в П'єштянах було відкрито меморіальну кімнату Івана Краска.
Ім'я Краскова носять вулиці в Братиславі та інших містах.
В Літературному фонді Братислави кожен рік вручається премія Івана Краска за найкращий літературний дебют.

Література

Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 41-58

Примітки