Ільїн Іван Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ільїн Іван Олександрович
Народився28 березня (9 квітня) 1883
Москва, Російська імперія
Помер21 грудня 1954(1954-12-21)[1][2] (71 рік)
Цоллікон, Швейцарія
ПохованняДонський монастир[3]
Країна Російська імперія
 Російська республіка
 РРФСР
 Веймарська республіка
 Третій Райх
 Швейцарія
Діяльністьфілософ, письменник, викладач університету, публіцист
Галузьфілософія і правознавство
Alma materМДУ
Науковий ступіньдоктор філософії і доктор наук[d]
ВчителіНовгородцев Павло Іванович
Відомі учніАхманов Олександр Сергійовичd
Знання мовросійська[1] і німецька
ЗакладМДУ, Імператорський Московський університетd і Російський науковий інститут (Берлін)
МатиEkaterina Ilyinad
Автограф

Ільїн Іван Олександрович (1883–1954) — російський філософ, письменник, публіцист. Народився у Москві, Російська імперія. Після більшовицького перевороту 1917 року емігрував із Росії. Ідеолог Російської загальновійськової спілки. Гегельянець, один з ідеологів російського месіанства, білого руху Росії та фашизму[4][5][6], критик комунізму й колективного Заходу[6]. Помер у Швейцарії. Справив вплив на світогляд російських правих мислителів і політиків, зокрема Олександра Солженіцина. Часто цитувався Володимиром Путіним[7][8]. Президент Путін захоплюється творчістю Івана Ільїна, який, відповідно до оцінок експертів, є прихильником та ідеологом російського фашизму.[9][10][11][12][13][14]

Цитати

[ред. | ред. код]

Неприйнятність демократії для Росії

[ред. | ред. код]

..Механическое, количественное и формальное понимание государства, которое осуществляется в западных демократиях, не есть ни единственно-возможное, ни верное. Напротив: оно таит в себе величайшие опасности; оно не блюдет органическую природу государства; оно не единит граждан в Общем… Поэтому такая форма “государственности” и “демократии” не обещает России ничего доброго и не подлежит ни заимствованию, ни воспроизведению. России нужно иное, новое, качественное и зиждительное…Грядущей России предстоит найти для себя – свою, особую, оригинальную государственную форму, такое сочетание из “учреждения” и “корпорации”, которое соответствовало бы русским национальным историческим данным… Перед лицом такой творческой задачи призывы к формальной демократии остаются наивными, легкомысленными и безответственными[15]. Спасти Россию сможет только полновластный глава государства, вокруг которого мы сможем творчески объединиться, забыв все и помня одну Россию, не предрешая той окончательной государственной формы, в которой Россия сможет в дальнейшем жить и крепнуть.[16]

Фашизм

[ред. | ред. код]
рос. Фашизм возник как реакция на большевизм, как концентрация государственно-охранительных сил направо. Во время наступления левого хаоса и левого тоталитаризма - это было явлением здоровым, необходимым и неизбежным. Такая концентрация будет осуществляться и впредь, даже в самых демократических государствах: в час национальной опасности здоровые силы народа будут всегда концентрироваться в направлении охранительно-диктаториальном. Так было в древнем Риме, так бывало в новой Европе, так будет и впредь... Франко и Салазар поняли это и стараются избежать указанных ошибок. Они не называют своего режима "фашистским". Будем надеяться, что и русские патриоты продумают ошибки фашизма и национал-социализма до конца и не повторят их.[5]

Україна

[ред. | ред. код]
рос. Украина признается наиболее угрожаемою частью России в смысле отделения и завоевания. Украинский сепаратизм есть явление искусственное, лишенное реальных оснований. Он возник из честолюбия вожаков и международной завоевательной интриги.
Отделившись, это государство предает само себя на завоевание и разграбление иностранцам. Малороссия и Великороссия связаны воедино верой, племенем, исторической судьбой, географическим положением, хозяйством, культурой и политикой. Иностранцы, подготовляющие расчленение, должны помнить, что они объявляют этим всей России вековую борьбу. Не будет мира и хозяйственного расцвета на востоке при таком расчленении. Россия превратится в источник гражданских и международных войн на века. Расчленяющая держава станет ненавистнейшим из врагов национальной России. В борьбе с нею будут пущены в ход все союзы и всякие средства... Национальная Россия не ищет ничьей погибели, но она сумеет ответить своевременно на всякую попытку расчленения и будет бороться до конца. Всякой державе выгодней иметь Россию другом, а не врагом. История еще не сказала своего последнего слова[17]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ https://www.businesslive.co.za/bd/opinion/letters/2022-03-24-letter-drawn-to-putins-flame/
  4. ↑ Иван ИЛЬИН. НАЦИОНАЛ-СОЦИАЛИЗМ. НОВЫЙ ДУХ («Возрождение» (Париж), 17 мая 1933). Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 9 червня 2016.
  5. ↑ а б Иван ИЛЬИН. О ФАШИЗМЕ [1948]. Архів оригіналу за 19 червня 2016. Процитовано 9 червня 2016.
  6. ↑ а б Timothy Snyder: The Ancient is the Modern. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 9 червня 2016.
  7. ↑ Послание Президента России Путина В. В. Федеральному Собранию Российской Федерации 10 мая 2006 года. Архів оригіналу за 25 квітня 2013. Процитовано 10 вересня 2009.
  8. ↑ Путин процитировал слова русского философа Ивана Ильина. Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 19 березня 2022.
  9. ↑ Мансур Міровалев. Хто зробив Володю фашистом. Філософ, на якого молиться Путін
  10. ↑ Улюблений філософ Путіна
  11. ↑ Лариса Якубова. Іван Ільїн. Патріарх російського фашизму
  12. ↑ Как теоретик русского фашизма стал идеологом путинского режима(рос.)
  13. ↑ Великодній наступ Росії. Як Путін намагається виправдати війну та смерть. Автор статті Тімоті Снайдер. Американський історик, професор Єльського університету, спеціаліст з історії Східної Європи
  14. ↑ Дмитро Вишневецький.Американський історик Снайдер про расове підґрунтя путінської війни та спробу формування «здоровішого» російського народу
  15. ↑ Ильин, Иван (2017). Национальная Россия : наши задачи. Алгоритм.
  16. ↑ Ильин, Иван. За национальную Россию. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  17. ↑ Иван Александрович Ильин. «Основы борьбы за национальную Россию». 1938.

Джерела

[ред. | ред. код]

Праці

[ред. | ред. код]

Німецькою

[ред. | ред. код]
  • Kommunismus oder Privateigentum? Berlin: Verlagsanstalt d. Deutschen Hausbesitzes, 1929.
  • Wider die Gottlosigkeit. Berlin: Eckart-Verl., 1931.
  • Die Ziele und die Hoffnungen; Die Arbeitsmethoden; Das System des Terrors; Kommunismus als Beamtenherrschaft; Das Schicksal des russischen Bauern; Die Lage der Arbeiter // Welt vor dem Abgrund. Politik, Wirtschaft und Kultur im kommunistischen Staate. Berlin: Eckart-Verl., 1931. S. 15-34, 35-53, 99-118, 119—142, 183—218, 371—400.
  • Gift — Geist und Wesen des Bolschewismus. Berlin: Eckart-Verl., 1931.
  • (mit A. Ehrt als J. Schweikert) Entfesselung der Unterwelt. Berlin: Eckart-Verl., 1932.
  • Was hat das Martyrium der Kirche in Sowjet-Rußland den Kirchen der anderen Welt zu sagen? Neukirchen: Stursberg, 1936.
  • Der Angriff auf die christliche Ostkirche. Neukirchen: Stursberg, 1937.
  • Das Martyrium der Kirche in Rußland. Neukirchen: Stursberg, 1937.
  • Ich schaue ins Leben. Berlin: Furche-Verl., 1938.
  • Wesen und Eigenart der russischen Kultur. Zürich: Aehren Verl., 1942.
  • Die ewigen Grundlagen des Lebens. Zürich: Aehren Verl., 1943.
  • Das verschollene Herz. Bern: Haupt, 1943.
  • Blick in die Ferne. Affoltern am Albis: Aehren Verl., [1945].
  • Die Philosophie Hegels als kontemplative Gotteslehre. Bern: Francke, 1946.

Біографія

[ред. | ред. код]
  • Мельничук О. С. Право і держава в концепції правосвідомості І. О. Ільїна: Моногр. — О.: Фенікс, 2008. — 178 с.
  • Томсинов В. А. Мыслитель с поющим сердцем. Иван Александрович Ильин: русский идеолог эпохи революций. М.: Зерцало-М, 2012. — 102 с. (серия «Великие русские люди»).
  • Тімоті Стайдер. Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка / перекл. з англ. Г. Герасим. — Львів: Човен, 2020. — 392 с. (С. 25-26)
  • Иван Александрович Ильин, видеофильм
  • Биография Ильина Ивана Александровича[недоступне посилання з лютого 2019]

Критика

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ільїн_Іван_Олександрович&oldid=39243396