Перейти до вмісту

Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України
Основні дані
Засновано 1951
Приналежність НАН України
Сфера українознавство
Кількість співробітників 81
Контакт
Ключові особи Соляр Ігор Ярославович
Країна  Україна
Адреса 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4
Тип інститут
Вебсторінка inst-ukr.lviv.ua

Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України — науково-дослідний інститут Відділення історії, філософії та права НАН України, входить до складу Західного наукового центру НАН України та МОН України. Розташований у Львові.

Інститут — єдина в Україні академічна науково-дослідна установа, в якій спільно працюють відділи історичного, соціокультурного та літературно-мовознавчого спрямування. Створений у 1951 році, перший директор (1951—1953) — Олексій Нестеренко. До 20 січня 1993 мав назву Інститут суспільних наук АН УРСР.

В Інституті є бібліотека, архів, унікальні бази даних, в тому числі картотеки словника української мови XIV—XV ст., джерелознавчі картотеки Івана Крип'якевича та Мирона Кордуби. Експозиція та фонди археологічного музею завдяки щорічним експозиціям поповнюються цінними експонатами з пам'яток археології земель Галичини і Волині.

Структура

[ред. | ред. код]

Станом на початок 2008 р. до складу Інституту входять:

  • Відділ археології та археологічний музей (завідувач доктор історичних наук О. Ситник);
  • Відділ історії середніх віків (завідувач доктор історичних наук Александрович Володимир Степанович);
  • Відділ нової історії України (завідувач кандидат історичних наук Феодосій Стеблій);
  • Відділ новітньої історії (завідувач доктор історичних наук І. Патер) із Сектором дослідження українського національного руху (керівник кандидат історичних наук О. Стасюк);
  • Відділ української мови (завідувач кандидат філологічних наук Н. Хобзей);
  • Відділ української літератури (в.о. завідувача доктор історичних наук Петро Шкраб'юк);
  • Центр дослідження українсько-польських відносин (керівник доктор історичних наук М. Литвин).

Керівники інституту

[ред. | ред. код]

Чисельність

[ред. | ред. код]
  • У 2008 в Інституті працював 81 науковий співробітник, в тому числі 16 докторів наук і 46 кандидатів наук, серед яких один академік і один член-кореспондент НАН України.
  • 2001 — 71 науковий співробітник, 13 докторів і 35 кандидатів наук.
  • 1991 — 84 наукових співробітники, 10 докторів і 30 кандидатів наук;
  • 1971 — 61 науковий співробітник, 7 докторів і 27 кандидатів наук;
  • 1951 — 47 наукових співробітників, в тому числі 6 докторів наук і 12 кандидатів наук;

Вчена рада

[ред. | ред. код]

З 1994 р. в Інституті діє Спеціалізована вчена рада із захисту дисертацій (Д 35.222.01) із спеціальностей історія України (07.00.01), всесвітня історія (07.00.02) та етнологія (07.00.05). За 2005—2007 рр. на ній було захищено 7 докторських і 22 кандидатські дисертації.

Публікації

[ред. | ред. код]

За 2005—2007 рр. співробітники Інституту опублікували 25 монографій, 9 збірників документів, 10 словників, 5 посібників для ВНЗ, 13 найменувань довідкової літератури, понад 780 наукових статей загальним обсягом 1668,3 друкованих аркушів, у тому числі 3 монографії та 65 статей в закордонних виданнях.

Серед найважливіших наукових досягнень Інституту слід назвати такі видання:

  • фундаментальна монографія І. Крип'якевича «Богдан Хмельницький» (1954),
  • унікальний каталог стародруків «Пам'ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків виданих в Україні» (два томи у трьох книгах, 1981, 1984), опрацьований Я. Ісаєвичем і Я. Запаском,
  • 3-томна «Історія Львова» (2006—2007),
  • М. Ільницький, «У фокусі віддзеркалень: Статті. Портрети. Спогади» (2005),
  • Я. Ісаєвич, «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми» (2002),
  • Я. Ісаєвич, «Voluntary Brotherhood: Confraternities of Laymen in Early Modern Ukraine» (Edmonton, Toronto, 2006),
  • Л. Войтович, «Княжа доба на Русі: портрети еліти» (2006),
  • О. Кровицька, «Українська лексикографія: теорія і практика» (2006),
  • Я. Мельник, «Іван Франко й biblia apocrypha» (2006),
  • О. Горбач, «Арго в Україні» (2006),
  • А. Заярнюк, «Ідіоми емансипації: „визвольні“ проекти і галицьке село у середині XIX ст.» (2007),
  • М. Литвин і К. Науменко, «Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали» (2007),
  • «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених» (2007) та ін.

Археографічна діяльність Інституту реалізована в ряді серійних документальних видань, серед яких

  • «Культурне життя в Україні: Західні землі», тт. 1-3 (1995—2006),
  • «Депортації. Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х років. Документи, матеріали, спогади», тт. 1-3 (1996—2002),
  • «Я винен тим, що українець»: інтерв'ю Юрія Зайцева з Олексою Різниківим. Документи" (2007),
  • «Русалка Дністрова». Науково-критичне видання". Книги 1-2. (2008) та ін.

Працівники Інституту регулярно видають словники, зокрема

  • «Словник української мови XVI — першої половини XVII ст.» (13 випусків, 1994—2007),
  • Л. Полюга «Словник українських синонімів і антонімів» (2007),
  • Л. Полюга «Повний словник антонімів української мови» (2006),
  • Д. Гринчишин «Словник-довідник з культури української мови» (2006) тощо, а також багато науково-довідкових видань.

Археологи Інституту відкрили в Чернівецькій області (Молодово) найстарші відомі на той час житла середнього палеоліту. У 2001 р. ідентифіковано нововіднайдену національну святиню — Холмську ікону Богородиці ХІ ст. (В. Александрович).

Перемога в конкурсі Форуму видавців

[ред. | ред. код]

10 вересня 2009 Ґран-прі конкурсу Книга Форуму видавців, що відбувся в рамках Форуму видавців у Львові здобула книга:

  • Наталя Хобзей, Оксана Сімович, Тетяна Ястремська, Ганна Дидик-Меуш. «Лексикон львівський: поважно і на жарт». Львів: Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 2009.

Міжнародні зв'язки

[ред. | ред. код]

Міжнародні зв'язки і співробітництво Інституту активно розвиваються в останні п'ятнадцять років. Вони охоплюють контакти і співпрацю з науковими установами Польщі, Росії, Австрії, Чехії, Словаччини, США, Канади та інших країн. Учені Інституту неодноразово виїжджали на стажування до наукових центрів ряду країн, а також приймали у себе іноземних учених.

Особливо плідне співробітництво склалося з науковими осередками Польщі, яке проявляється в організації спільних археологічних експедицій, проведенні наукових форумів різного рівня, спільних публікаціях тощо. За підписаною угодою про наукову співпрацю з Інститутом польської мови ПАН у Кракові проводяться спільні дослідження з теми «Загальнокарпатський діалектологічний атлас»; історики, археологи і філологи налагодили конкретну співпрацю з вченими Варшавського, Жешівського, Краківського університетів, Польською Академією Знань, Інститутом Центрально-Східної Європи в Любліні, Південно-Східним Науковим Інститутом в Перемишлі в рамках спільних наукових проектів.

З вченими університетів і академічних установ Росії співробітники Інституту співпрацюють в дослідженні періоду Київської Русі і вивченні славістичної тематики.

Окремої уваги заслуговує співпраця Інституту з Фондом катедр українознавства у США, Українським науковим інститутом Гарвардського університету у США і Канадським інститутом українських студій Університету Альберти в Канаді, зокрема у роботі над історичним словником української мови, виданні документів українського суспільно-політичного руху у ХХ ст.

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Наукові співробітники Інституту неодноразово відзначалися високими державними і академічними нагородами та почесними званнями.

Адреса

[ред. | ред. код]
  • Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.
  • Відділ археології Інституту українознавства: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 24.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інститут_українознавства_імені_І._Крип%27якевича_НАН_України&oldid=41803225