Інтермецо (італ.intermezzo, від лат.intermedius — що знаходиться посередині, проміжний) — невелика музична п'єса, що розташовується зазвичай всередині циклічного твору і служить для зв'язки між частинами. В історії музики можна виділити кілька типів інтермецо:
В середньовічній музиці як частина пасіонів, що використовувалась як перехід між сценами
Комічна музично-драматична вставка, що виконувалася у перервах між діями італійської опери серіа XVII ст. З часом з таких вставок з'явився новий жанр — опера буффа. Більшість тогочасних опер, виданих в Італії і Франції, містили так званий intermèdes, а саме: балет з вокальною музикою. Вони, поряд з придворним балетом, породили нову форму балетного спектаклю.
Самостійна частина в сонатних циклах, зазвичай служить як перехід між двома значнішими частинами. Наприклад, інтермеццо є в таких творах, як фортепіанний концерт Р.Шумана, фортепіанний квартет Брамса соль мінор, Концерт для оркестру Б.Бартока, струнний квартет № 15 Д. Шостаковича.
З XIX століття з'явилися також інтермецо як самостійні інструментальні твори. Першим таке трактування інтермецо ввів Ф. Шуман, який написав 1832 року 6 інтермецо для фортепіано ор. 5. Пізнішими відомими прикладами п'єс цього жанру є: