Азер Ірина Абдуррезаївна
| Азер Ірина Абдуррезаївна | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | Ірен Азер |
| Дата народження | 19 вересня 1949 (75 років) |
| Місце народження | Баку, Азербайджанська РСР, СРСР |
| Громадянство |  СРСР →  Росія →  США |
| Професія | акторка |
| Кар'єра | 1967—1991 |
| IMDb | ID 0044202 |
Ірина Абдуррезаївна (Ірен Абдур-Резаївна) Азер (нар. 19 або 18 вересня 1949, Баку, Азербайджанська РСР, СРСР) — актриса радянського кіно 1960-1990-х років. У період з 1967 по 1991 рік брала участь в зйомках 31 художнього фільму і двох телевізійних постановок.
Ірину Азер називали найкрасивішою блондинкою радянського кіноекрану[1], найкрасивішою радянської актрисою і «радянською Мерилін Монро»[2] .
З початку 1990-x років припинила зніматися в кіно, пізніше стала займатися дрібним бізнесом[2].
Ірина Азер народилася 19 (за іншими відомостями — 18) вересня 1949 року в Баку. Її батько — польський льотчик Йофан, який після війни працював в столиці Азербайджанської РСР випробувачем на військовому аеродромі, але змушений був повернутися на батьківщину, встигнувши дати дочці ім'я Ірен. Мати — Лілія Георгіївна, козачка, учасниця німецько-радянської війни[2][3].
Своїми незвичайними прізвищем[4] та по батькові вона зобов'язана вітчиму Резі Азері. За словами самої Ірини, її вітчим належав до багатого іранського роду. Реза Азер був відомим генералом, особистим ворогом останнього іранського шахіншаха Мохаммеда Рези Пахлеві[5] та політичним емігрантом[6], що знайшли притулок в СРСР, у Баку. Тут він жив у резиденції колишніх багатіїв і викопав перед будинком розкішний басейн для своєї улюбленої падчерки Ірен.
Незабаром сім'я Ірен переїхала в Москву, де Реза Азер викладав в Інституті сходознавства, і проживала на Піщаній вулиці.
Наприкінці свого життя, незадовго до смерті, Реза Азер повернувся до Тегерана. Відразу ж після смерті вітчима в 1978 році в країні відбулася ісламська революція, тому Ірина з сестрою Деларам, що знаходилися на той час в Тегерані, були змушені тікати з Ірану, так нічого і не отримавши із заповіданого вітчимом спадщини[7].
У 16-річному віці почала працювати фотомоделлю у Віктора Вознесенського, присвятивши цьому заняттю 12 років — з 1965 по 1977 рік.
У 1968 році вступила до ВДІКу, на акторський факультет Сергія Герасимова. Зустріч з Герасимовим і його майстернею актриса вважала доленосним моментом у своєму житті.
Під час навчання багато знімалася в курсових і дипломних фільмах. Починаючи з третього курсу знялася в трьох картинах:
- «Червоний агітатор Трохим Глушков» (1969) — режисер Валерій Рубинчик.
- «У озера» (1970) — режисер Сергій Герасимов.
- «Увага, черепаха!» (1970) — режисер Ролан Биков.
Студенткою була також запрошена для зйомок в знаменитому епічному кіноциклі «Звільнення» (1970 — 1972), поставленому режисером Юрієм Озеровим і відзначеному Ленінською премією (1972).
Уже в ранніх фільмах молода актриса звернула на себе увагу глядачів. Її перша помітна роль в кіно — Ганна Сергіївна в дитячій комедії «Увага, черепаха!», чарівна вчителька молодших класів, якій намагаються нишком наслідувати її учениці.
Яскраво і переконливо зігравши Наташу — роль другого плану в двосерійному теледетективі «Крадіжка» (1970; режисер Олександр Гордон), вона не загубилася на тлі цілого сонму прекрасних акторів, зайнятих у фільмі. А роль Люськи в чотирисерійний телевізійній кінокомедії « Велика перерва» (1972- 1973 ; режисер Олексій Коренєв) принесла Ірині Азер справжню популярність. Актрисі дістався образ ефектною блондинки, подруги одного з учнів вечірньої школи Генки Ляпішева (актор Віктор Проскурін), якого Люська відволікає від навчання танцями, а в фіналі сама приходить навчатися дро вечірньої школи. Актриса розповідала[8]:
|
Пам'ятаєте сцену, коли Люська чекає Ляпишева на танцях, а його забрав на лекцію Петрикін - Биков? З'явився кавалер пізно ввечері і весь мокрий, тому що біг по пояс у воді. Вітя Проскурін страшно замерз на зйомці, і, щоб зігрітися, йому налили горілки. По-моєму, він уперше житті її тоді спробував. Захмелів і пішов скупатися... Всі його шукають, а Віті немає... Повертається поранений. Виявляється, напоровся в ставку на скло і порізав ногу.
|
|
Фільм «Велика перерва» відкрив дорогу у великий кінематограф багатьом акторам, що знявся в ньому, в тому числі й Ірині Азер. Протягом 1970-х — 1980-х років вона активно знімалася як в епізодичних, так і в основних ролях в таких популярних радянських фільмах, як «Дорогий хлопчик» (1974; режисер Олександр Стефанович), « Городяни» (1975 ; режисер Володимир Роговий), «Не стріляйте в білих лебедів» (1980; режисер Родіон Нахапетов), «Повернення резидента» (1982), « Кінець операції „Резидент“», (1986 ; режисер Веніамін Дорман) та ін.
На телебаченні актриса брала участь у зйомках телевізійного шоу «Кабачок „13 стільців“» (режисер Георгій Зелінський) і телеспектакля «Джентльмени, яким не пощастило» (1977 ; за розповідями О. Генрі, режисер Василь Давидчук). При цьому в популярній гумористичній передачі радянського телебачення «Кабачок „13 стільців“» (1966 — 1981) вона з'являлася двічі з розривом в дев'ять років. Ще студенткою її запрошували в 1969 році на роль пані Кароліни і таким чином вона стала однією з перших виконавиць цього персонажа[9]. У 1978 році Ірина зіграла роль пані Ольгіци — ще однієї відвідувачки «Кабачка».
За свою недовгу кінематографічну кар'єру Ірина Азер встигла знятися в кінострічках, в яких її партнерами були такі видатні актори радянського кіно, як Микола Крючков (фільм «Городяни», 1975), Георгій Жженов (фільми «Повернення резидента», 1982 та «Кінець операції „Резидент“», 1986) та ін.
У роки перебудови актриса продовжувала з'являтися на кіноекрані. Крім «Кінця операції „Резидент“», з 1986 по 1991 рік вона брала участь в зйомках ще семи картин. Однак з початку 1990-х років Ірина Азер припинила зніматися в кіно.
Пішовши з великого кіно, стала займатися дрібним і прибутковим бізнесом — торгувала жіночою білизною в будівлі МНТК «Мікрохірургія ока» . У колишньої актриси був власний намет, де працювала продавчинею, надівши темні окуляри і перуку для невпізнання. Заробляла дуже пристойно[10] .
В актриси було багато шанувальників, в тому числі і дуже відомих особистостей. Ірина Азер була одружена з журналістом Юрієм Шварцем[10][2]. Розлучення відбулося через підозри зради Юрія з кіноактрисою Наталі Вуд. Від шлюбу з Юрієм у Ірини є єдина дочка Віка 1975 року народження, яка переїхала до США до чоловіка в 1992 році з сином Юрою, якого вона народила в 17-річному віці, ще в Москві[1] .
За повідомленням «Експрес газети Online»[1], молодша сестра Ірини Деларам (1957—2002) покінчила життя самогубством. Їх мати живе в будинку для людей похилого віку у станції метро «Річковий вокзал».
На початку 2000-х років, завдяки інтерв'ю в «Експрес газеті Online» (№ 17, 2001), про відому в минулому актрисі стали писати в російських глянцевих журналах. Наприклад, журнал «Караван історій» присвятив їй близько 10 сторінок. Однак пропозицій вигідних ролей в кіно не було, хоча Ірина стверджувала, що мріє зіграти в ремейку " Хто боїться Вірджинії Вульф? "[11]. У той же час колишню актрису і її сім'ю почали оточувати скандали[1] .
В даний час актриса проживає з дочкою в Каліфорнії, виховує двох онуків. Молодшого онука звуть Оскар[2].
- 1967 — Бабине царство ( епізодична роль )
- 1969 — Кабачок «13 стільців» — пані Кароліна
- 1969 — Червоний агітатор Трохим Глушков — Катя, медсестра
- 1970 — Звільнення — зв'язкова Танечка
- 1970 — Біля озера — пасажирка в поїзді
- 1970 — Увага, черепаха! — Анна Сергіївна, вчителька
- 1970 — Крадіжка — Наташа, кохана дівчина Бурова
- 1972 — Людина на своєму місці
- 1972 — Ті, що йдуть за обрій — Олена, наречена Івакіна
- 1972 — Велика перерва — Люська, подруга Ляпішева
- 1974 — Дорогий хлопчик — Жаклін, викрадачка
- 1974 — Хаос — Антоніна
- 1975 — Городяни — пасажирка таксі, дружина Володі
- 1977 — Сім'я Зацепіних — Олена
- 1977 — Джентльмени, яким не пощастило — Ада Лоурі
- 1978 — Фортеця — Ліда Рябцева, радистка
- 1978 — Мій друг дядько Ваня — Олена
- 1978 — Кабачок «13 стільців» — пані Ольгіца
- 1979 — Акванавти — Лотта Кером, дочка професора
- 1980 — Не стріляйте в білих лебедів — Іра, туристка
- 1980 — Інакше не можна — співробітниця будинку відпочинку
- 1982 — Крадіжка
- 1982 — Повернення резидента — Березня, секретарка
- 1982 — Не чекали, не гадали! — Марина Миколаївна, по службі Долгорукова
- 1984 — Любочка — Галина Максимівна, вихователька в дитячому садку
- 1984 — Смуга перешкод — дружина Корабельникова
- 1985 — Коли стають дорослими — сусідка
- 1986 — Кінець операції «Резидент» — Березня, секретарка Штаубе
- 1986 — Всього один поворот — Ліда
- 1986 — Дивовижна знахідка, або Самі звичайні чудеса — мати Максима Рибкіна
- 1986 — 1987 — Секретний фарватер — Шарлотта Ранке, дружина штурмана Венцеля
- 1989 — Грань — Світу, актриса, подруга Вероніки
- 1990 — Остання осінь — Алла Сергіївна
- 1990 — Наутілус — дружина Семена Ілліча
- 1990 — Імітатор — Хільда Бауер
- 1991 — Графиня — гід-екскурсовод
- 2012 — документальный фильм «Большая перемена. Последняя любовь Генки Ляпишева» (режиссёр Алексей Быстрицкий, автор сценария Ольга Булле)[2][3]
|
|
Я не народна і не заслужена, але сплю ночами спокійно - совість моя чиста[10]. |
|
- ↑ а б в г Фадеева А. (28 жовтня 2002). Повесилась сестра актрисы Ирэн Азер. Первая полоса. Новости. Экспресс газета Online; ЗАО «Проф-Медиа-Пресс». Архів оригіналу за 25 квітня 2014. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ а б в г д е Большая перемена. Последняя любовь Генки Ляпишева. Документалистика. М.: Russia.tv; Дирекция интернет-сайтов ВГТРК. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ а б
Большая перемена — Последняя любовь Генки Ляпишева на YouTube.
- ↑ «Азер» (перс. آذر) — вогонь, також дев'ятий місяць іранського календаря; від цього ж слова походить «Азербайджан» (перс. آذربایجانآذر)
- ↑ Правив Іраном з 1941 по 1979 рік.
- ↑ Після замаху, скоєного на шахіншаха Пахлеві 4 лютого 1949 року, в Ірані було введено військовий стан, а комуністична Народна партія Ірану оголошена поза законом, проведені арешти опозиційних діячів. Еміграція Рези Азера, мабуть, була пов'язана саме з цими подіями.
- ↑ По информации «Экспресс газеты Online», размер завещания составлял 15 млн долларов; см.: Фадеева А. (28 жовтня 2002). Повесилась сестра актрисы Ирэн Азер. Первая полоса. Новости. Экспресс газета Online; ЗАО «Проф-Медиа-Пресс». Архів оригіналу за 25 квітня 2014. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ Богданова Т. «Большая перемена» — 35 лет спустя. Статьи. Киномана. Мужской сетевой журнал Men's Cult. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 9 вересня 2020.
- ↑ Позднее в этой роли утвердилась и стала более известной актриса Виктория Лепко.
- ↑ а б в Игорь BIN. Азер Ирина (Ирэн) Абдуррезаевна. Киноактёры. Актёры советского и российского кино; rusactors.ru. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 9 вересня 2020.
- ↑ Азер Ирен Абдур-Ризаевна. Каталог «Знаменитые люди Москвы». Культура и искусство. Медиахолдинг «CSN». Архів оригіналу за 8 квітня 2009. Процитовано 22 травня 2011.
- Азер И. А. Cinema. Music Library. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 22 травня 2011.
- Ирина Азер (Азер Ирина Абдуррезавна, актриса). Актеры и актрисы на литеру А. Персоны. Советское кино. Журнал о российском кино; Ruskino.ru. Архів оригіналу за 24 березня 2020. Процитовано 9 вересня 2020.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |