Срібні каравани
| Срібні каравани |
Іспанські срібні каравани — каравани в'ючних тварин, переважно мулів, які перевозили перуанське срібло та золото з узбережжя Тихого океану по суходільній Королівській дорозі через Панамський перешийок на узбережжя Карибського моря в Атлантичному океані, звідки воно на кораблях транспортувалось далі в метрополію в Іспанії. Суходільні срібні каравани були складовою частиною загального суходольно-морського маршруту по доставці срібла, золота та інших скарбів, видобутих у іспанському Віцекоролівстві Перу в західній частині Південної Америки, через Тихий та Атлантичний океани в Європу.
Срібні каравани використовувався з 20-х років XVI століття (після заснування міста Панама-В'єхо) по XVIII століття. Загальна довжина караванного шляху складала близько 90 кілометрів[1].
Згідно з даними іспанських архівів, щорічно Срібними караванами перевозилось від 100 до 200 тон срібла.
На початку іспанської колонізації Америки, конкістадор Франсіско Пісарро підкорив Імперію інків, яка розташовувалась на території сучасних Перу, Еквадору, Чилі, Болівії та Колумбії. В цих регіонах щорічно видобувалась величезна кількість срібла, в першу чергу в перуанських срібних шахтах в Потосі. Майже усе видобуте в ті часи в Перу срібло переправлялось іспанцями через Атлантику в Європу, для збагачення метрополії і фінансування численних війн в Європі.
Спочатку срібло, видобуте в Потосі та інших копальнях Перу з використанням лам та мулів доставляли в Аріку, а відтак в порт Кальяо, де на нього очікували галеони іспанського Флоту Південного моря (Armada del Маг del Sur). На цих кораблях скарби перевозили в місто Панама на Тихоокеанському узбережжі Панамського перешийка. В Панамі скрині та мішки з сріблом та іншими скарбами перевантажували з кораблів на мулів, після чого по суходільній Королівській дорозі (ісп. El Camino Real), що перетинала Панамський перешийок доправляли з Тихоокеанського на Атлантичне узбережжя по суходолу.
Оскільки срібні каравани перевозили величезне багатство, залишаючись повільним і передбачуваним (на відміну від кораблів), вони, а також міста, в яких Срібні каравани завантажувались або розвантажувались, стали привабливою ціллю для грабіжників та піратів.
В 1572 році англійський приватир Френсіс Дрейк пограбував Номбре де Діос[2].
В 1573 році люди Дрейка, об'єднавшись з французькими корсарами під орудою Гійома ле Тестю, спільними зусиллями зробили засідку на Королівській дорозі за дві милі від Номбре де Діос і зуміли захопити та пограбувати Срібний караван, що складався з 190 мулів, на яких перевозили близько 30 тонн срібла та золота[3].
В 1595 році Дрейк знову захопив Номбре де Діос, але цього разу значних скарбів в місті не виявилось. Після цього кінцевий пункт маршруту караванів було перенесено до більш захищеного Портобело[3].
В 1671 році піратськиц загін під орудою Генрі Моргана переправився суходолом на Тихоокеанське узбережжя та захопив, пограбував і повністю зруйновав місто Стара Панама на іншому боці Королівської дороги[4]. В результаті цього нападу, Королівська дорога була перенаправлена в нове місто Панама, що було засноване в 5 милях (8 км) на південний захід.
В 1739 році, під час Війни за вухо Дженнінгса, британський флот захопив і зруйнував Портобело.
Кінцевою точкою Срібного каравану спочатку було місто Номбре-де-Діос. З кінця XVI століття, після пограбування і руйнування Номбре-де-Діос англійцями під проводом Френсіса Дрейка, кінцевим пунктом Срібного каравану став більш зручно розташований і захищений порт Портобелло.
Після руйнування Старої Панами в 1671 році ватагою піратів Генрі Моргана, початковою його точкою стала нове місто Панама[5].
Довжина маршруту складала біля 70 км. Численний і добре озброєний конвой витрачав на перетин Панамського перешийка близько трьох тижнів (20 днів).
Величезні обсяги срібла і золота, що надходили з Перу, вивантажувались з кораблів в Панамі, перевантажувались на мулів і транспортувались по Королівській дорозі в складі Срібних караванів до Номбре-де-Діос (а згодом до Портобело) де знову завантажувались на кораблі для подальшого перевезення в Іспанію.
- ↑ michel-lecumberry. Le Camino Real de Panama, une voie coloniale (presque) disparue. sagapanama - Le blog du voyage au Panama (фр.). Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 14 січня 2021.
- ↑ Coote, Stephen (2005), стор. 75
- ↑ а б Coote, Stephen (2005), стор.76
- ↑ Earle, Peter (2007).
- ↑ Breverton, Terry (2005)
- Breverton, Terry (2005). Admiral Sir Henry Morgan: The Greatest Buccaneer of them all. Pencader, Carmarthenshire: Glyndŵr Publishing. ISBN 978-1-903529-17-1.
- Coote, Stephen (2005). Drake: The Life and Legend of an Elizabethan Hero. New York: Thomas Dunne Books. ISBN 9780743468701.
- Earle, Peter (2007). The Sack of Panamá: Captain Morgan and the Battle for the Caribbean. New York: Thomas Dunne Books. ISBN 978-0-312-36142-6.
