Агірре, гнів божий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Агірре, гнів божий
Aguirre, Der Zorn Gottes
Жанрдрама / пригоди
РежисерВернер Герцоґ
ПродюсерВернер Герцоґ, Ганс Прешер
СценаристВернер Герцоґ
У головних
ролях		Клаус Кінскі
Руй Герра
Елена Рохо
Петер Берлінг
ОператорТомас Маух
Композиторгрупа Popol Vuh
КінокомпаніяWerner Herzog Filmproduktion
Hessischer Rundfunk (HR)
Дистриб'юторFilmverlag der Autorend, Netflix і Vudu
Тривалість93 хв.
Мованімецька
Країна ФРН
Рік1972
Дата виходу27 грудня 1972
Кошторис$370 тис.
IMDbID 0068182
РейтингIMDb: 8.0/10 stars
CMNS: Агірре, гнів божий у Вікісховищі

«Агі́рре, гнів божий» (нім. Aguirre, Der Zorn Gottes) — німецька пригодницька драма 1972 року поставлена режисером Вернером Герцоґом з Клаусом Кінскі в головній ролі. Прем'єра фільму відбулася 27 грудня 1972 року[1].

Сюжет

[ред. | ред. код]

1560 рік. Великий загін іспанців-конкістадорів і перуанських індіанців (всього близько двох з половиною тисяч осіб) під командуванням Гонсало Пісарро виходить з Перу з метою досягти міфічної «золотої країни» Ельдорадо. Чернець Гаспар де Карвахаль веде щоденник експедиції. Пройшовши останню ущелину Анд, герої потрапляють до зони безкрайніх боліт. Пісарро наказує побудувати три плоти і відправити їх притокою Амазонки на розвідку і пошуки продовольства. На плотах повинні відплисти 40 осіб; старшим призначено дона Педро де Урсуа (за яким уперто йде його наречена Іньєс де Атьєнца), а його помічником — дон Лопе де Агірре (Клаус Кінскі) (з яким пливе його донька Флорес).

Сплав через пороги виявляється вкрай небезпечним. Один пліт затягує виром; людей на ньому вбивають загадкові аборигени, що ховаються від іспанців. Агірре зовсім не збирається повертатися до Пісарро. Він мріє прославитися навіки, подібно до Кортеса в Мексиці, а тому руйнує плоти і підбурює загін до заколоту, в результаті якого Урсуа усунуто і поранено. Агірре призначає командиром загону Гусмана, який пізніше оголосить себе «імператором Ельдорадо». На фіктивному суді він засуджує Урсуа до страти через повішення, проте Гусман милує засудженого. Загін вирушає в дорогу на новому плоту і незабаром знаходить в прибережному селі купу людських кісток — доказ того, що десь неподалік перебувають індіанці-канібали.

Річка тече спокійно, і пліт просувається по ній дуже повільно. Серед членів загону панує мовчання. Хтось гине від крихітної стріли, пущеної невидимим ворогом. Карвахаль намагається обернути одного з індіанців у християнство і переконати його, що у Біблії міститься слово Боже. «Бог не розмовляє», — відповідає індіанець і відкидає книгу, після чого його вбивають. Незабаром гине Гусман. Агірре наказує солдатам повісити Урсуа. Пліт пропливає повз індіанців, які жваво скачуть берегом і кричать від радості. Їх жести можна трактувати приблизно так: «Ось пливе свіже м'ясо»!.

Іспанці підпалюють село на своєму шляху, і знаходять сіль, якої давно були позбавлені. Наречена Урсуа зникає в лісі. За наказом Агірре страчують солдата, що хотів повернути назад. Все більше іспанців гине від рук невидимих ворогів. Пліт починає дрейфувати по колу. Члени загону остаточно занепадають духом. Люди стомлені і виснажені. Вони бачать корабель на верхівці дерева. Карвахаль, а услід за ним і донька Агірре гинуть від стріл. На плоту, захопленому мавпами, Агірре вимовляє монолог про свої прийдешні завоювання («Ми поставимо на сцені Історію, як в театрі ставлять трагедії»).

В ролях

[ред. | ред. код]
Клаус Кінскі ···· Лопе де Агірре
Руй Герра ···· Педро де Урсуа
Дель Негро ···· Гаспар де Карвахаль
Елена Рохо ···· Інес
Сесілія Рівера ···· Флорес
Едвард Роуленд ···· Окелло
Армандо Поланьа ···· Армандо
Даніель Адес ···· Перуччо
Алехандро Репуллес ···· Гонсало Пісарро
Петер Берлінг ···· Фернандо де Гусман

Значення

[ред. | ред. код]

У своїй найрепрезентативнішій стрічці «Агірре, гнів божий» Герцоґ проаналізував функціонування потягу до смерті і процес невротизації суспільства — те, що відбувається з людьми, коли на вершині соціальної піраміди виявляється неврастенік з манією величі[2]. У фільмі дозволено бачити своєрідний коментар на тему витоків фашизму[3]: покоління, до якого належав Герцоґ, хвилювало питання про те, що привело їх батьків до фашистської ідеології. Американська кінокритик Полін Кейл[en] заявляла, що саме з фільму Герцоґа виріс «Апокаліпсис сьогодні» Ф. Ф. Копполи — принаймні, проблематика у фільмів спільна[4].

Критика

[ред. | ред. код]
  • Цим фільмом у творчості Герцоґа відкривається короткий період геніального творчого підйому (1972—1974), коли він вже сформулював теми, що цікавлять його, але ще не почав повторювати самого себе (Жак Лурселль) [5].
  • Багато хто розглядав ці фільми як заглиблення в себе, як деяке «духовне вигнання» і як виникнення потреби в неоекспресіоністській течії, але створюється враження, що цій течії судилося застигнути в нерухомих водах формалізму, звідки немає виходу. (Клод Бейлі)[6]
  • Фільм — гімн блискучій поразці, танець смерті, яку приносять учасникам походу стріли індіанців, течії, голод, гарячка, розбрат і безумство. (Михайло Трофименков)[7]

Визнання

[ред. | ред. код]
Нагороди та номінації фільму «Агірре, гнів божий»[8]
Рік Кінофестиваль/кінопремія Категорія/нагорода Номінант Результат
1973 Німецька кінопремія Премія «Золота чаша» за найкращий художній фільм Агірре, гнів божий Номінація
Золота нагорода найкращому операторові Томас Маух Перемога
Золота нагорода за найкращу гру актора у головній ролі Клаус Кінскі Номінація
1976 Премія «Сезар» Найкращий фільм іноземною мовою Агірре, гнів божий Номінація
Синдикат французьких кінокритиків Найкращий іноземний фільм Перемога
Гран-прі Асоціації кінокритиків Бельгії Перемога
1977 Національна спілка кінокритиків США Найкраща операторська робота Томас Маух Перемога

У 2010 році часопис Empire включив стрічку до 100 найкращих фільмів світового кінематографу (19-та позиція у рейтингу)[9].

Література

[ред. | ред. код]
  • M. B. White. Aguirre, Der Zorn Gottes // International Dictionary of Films and Filmmakers / под. ред Tom Pendergast, Sara Pendergast. — 4-е. — St. James Press, 2000. — Т. 1. — С. 17-18. — ISBN 1-55862-449-X.
  • Клод Бейли. 1972. Агирре, гнев Божий // Кино: фильмы, ставшие событиями = Les films-clés du sinéma. — СПб. : Академический проект, 1998. — С. 348-349. — 3000 прим. — ISBN 5-7331-0127-Х.
  • Лурселль, Жак. Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Filmstarts.de [Архівовано 23 листопада 2015 у Wayback Machine.], Дата доступу 11.12.2015.
  2. ↑ Радио «Маяк» / Антон Долин и Мария Кувшинова — о фильме «Агирре, гнев божий»[недоступне посилання з червня 2019] (рос.)
  3. ↑ Michael Atkinson, Laurel Shifrin. Flickipedia. ISBN 978-1-55652-714-2. Page 69.
  4. ↑ Pauline Kael. Taking It All In. Holt, Rinehart, and Winston, 1984. Page 402.
  5. ↑ Жак Лурселль, 2009.
  6. ↑ Клод Бейли. Кино: фильмы, ставшие событиями = Les films-clés du sinéma. — СПб. : Академический проект, 1998. — 400 с. — 3000 прим. — ISBN 5-7331-0127-Х.
  7. ↑ Фильм Агирре [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] на сайті inoekino.ru
  8. ↑ Нагороди та номінаціъ фільму «Агірре, гнів божий» [Архівовано 16 квітня 2016 у Wayback Machine.] на сайті IMDb
  9. ↑ Список на офіційному сайті журналу [Архівовано 5 вересня 2015 у Wayback Machine.].

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Агірре,_гнів_божий&oldid=42255204