Перейти до вмісту

Клаус Кінскі

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кінскі.
Клаус Кінскі
нім. Klaus Kinski
Зображення
Клаус Кінскі на 41-у Каннському кінофестивалі (1988)
Клаус Кінскі на 41-у Каннському кінофестивалі (1988)
Ім'я при народженніНіколаус Карл Ґюнтер Накшиньский
Дата народження18 жовтня 1926(1926-10-18)
Місце народженняЦоппот, Вільне місто Данциг
Дата смерті23 листопада 1991(1991-11-23) (65 років)
Місце смертіЛаґунітас, штат Каліфорнія, США
ГромадянствоНімеччина Німеччина
Професіяактор, режисер
Кар'єра1947 — 1989
Нагороди
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
IMDbID 0001428
Офіційний сайт
CMNS: Клаус Кінскі у Вікісховищі

Кла́ус Кі́нскі (нім. Klaus Kinski, справжнє ім'я Ніколаус Карл Ґюнтер Накшиньский[1], нім. Nikolaus Karl Günther Nakszyński; 18 жовтня 1926, Цоппот, Вільне місто Данциг — 23 листопада 1991, Лаґунітас, Каліфорнія, США) — німецький актор театру і кіно. Батько акторки Настасії Кінскі та актора Ніколая Кінскі. Грав у кіно психопатичні ролі, завдяки яким добився міжнародного визнання, ставши одним з найбільш відомих акторів Німеччини. Найбільш значимими його роботами вважаються фільми, зняті у співпраці з режисером Вернером Герцоґом.

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився в Цоппоті (тепер Сопот, Польща) на території вільного міста Данціга (тепер Гданськ, Польща) в бідній родині аптекаря (і невдалого оперного співака) Бруно Накшиньского і доньки німецького пастора Зузанни Лутце. В родині були ще 3 дитини старші за нього (Інге, Арне і Ганс-Йоахім). У 1931 році родина переїхала до Берліна, винайнявши квартиру на Вартбургштрассе, 3. З 1936 року Ніколаус відвідував гуманітарну гімназію імені принца Генріха в Шенеберзі, але був виключений з неї, оскільки протягом семи місяців прогулював заняття. Потім він деякий час навчався у гімназії ім. Бісмарка, де його двічі залишали на другий рік. У цей час, з власних спогадів, він підробляв розсильним, чистильником взуття, двірником і мийником трупів.

Будинок, в якому народився Клаус Кінскі

Навесні 1943 року 16-річного Ніколауса було призвано на військову службу і відправлено до Голландії у військовий табір Гітлерюгенда. У мемуарах Клаус Кінскі пише, що у жовтні 1944 року він нібито покинув свою частину, але був спійманий і засуджений до страти за дезертирство. Незадовго до страти йому вдалося втекти.

«Оскільки у мене немає компаса, я біжу по колу. Мене ловлять і засуджують до смерті. Призначаються розстрільна команда і санітар. Рано вранці мене повинні страчувати.

Солдат, який охороняє мене, — невиліковно хтивий гомік.
— Тобі-то це вже все одно, — говорить він.
Мені все одно. Я даю йому трахнути мене в дупу. Коли він досягає оргазму, я б'ю його по черепу, щоб оглушити його. Цього разу я тікаю у потрібному напрямі»[2].

У листопаді 1944 року під Арнемом він потрапив у британський полон, а навесні 1945 року був переправлений до Англію в табір військовополонених. Провів у полоні 1 рік і 4 місяці. У таборі військовополонених уперше вийшов на самодіяльну сцену. В основному виконував жіночі ролі.

Після звільнення з полону влаштувався у Західній Німеччині. Узяв собі псевдонім Клаус Кінскі (західне прочитання прізвища відомого чеського аристократичного роду Кінських), грав у провінційних, потім у берлінських театрах. Прославився як читець монологів. Декламував Ніцше, Артюра Рембо, Франсуа Війона, Курта Тухольского і Новий Заповіт. Декламації з творів Гете, Фрідріха Шиллера і Бертольта Брехта вийшли більш ніж на 25 грамплатівках. У своєму пересувному «турі Ісуса» зображував на сцені Ісуса Христа як психопата-авантюриста.

Кар'єра в кіно

[ред. | ред. код]

Уперше знявся в кіно у 1947 році у фільмі «Морітурі». Кінскі багато знімався в комерційних фільмах низького художнього рівня, пояснюючи це прагненням більше заробити. Тільки у 1963 році він зіграв в 10 фільмах. Кінскі відмовлявся працювати з такими режисерами, як Федеріко Фелліні та Стівен Спілберг, якщо гонорари в низькопробних фільмах були вищі. «Я як повія — продаюся за вищу ціну», говорив він. Винятком стали фільми «Доктор Живаго» і «На декілька доларів більше» Серджо Леоне у 1965 році.

У 1972 році у Кінскі почалася співпраця з режисером Вернером Герцоґом, який запросив його на роль у фільмі «Агірре, гнів божий» про експедицію іспанських конкістадорів у джунглях Амазонки. Напівбезумний Лопе де Аґірре в гонитві за владою і багатством ладен вести свій загін на вірну смерть. Кінскі настільки ужився в роль кульгавого каліки Аґірре, що після закінчення зйомок йому довелося проходити тривале лікування — виправляти деформацію хребта. Після перегляду фільму Кінскі цю роль визнав своєю найкращою.

З Герцогом у нього склалися непрості стосунки, вони ставилися один до одного украй вороже. У проміжку до наступної їх спільної роботи Кінскі встиг знятися ще в декількох фільмах.

У 1978 році Герцоґ поставив рімейк класичного німого фільму Фрідріха Мурнау «Носферату, симфонія жаху» (1922), першій екранізації роману Брема Стокера про графа Дракулу. У фільмі «Носферату — привид ночі» Кінскі зіграв вампіра, що втомився жити і вбивати, страждає без любові і викликає співчуття.

Наступною роботою Кінскі в Герцоґа стала роль в екранізації п'єси німецького драматурга Георга Бюхнера «Войцек». Войцек — полковий цирульник, якого оточення мучать кепкуваннями й приниженнями. На зніманнях Кінскі, охоплений прагненням заглибитися в роль, захворів на хворобу, яка перебігала з гарячкою. В епізоді, де Войцека б'ють, він просив бити його якомога натуральніше; був проти дублів, вважаючи їх «нещирими».

Фільм «Фіцкаральдо» (1981) — про людину, яка хоче побудувати оперу в Південній Америці й у пошуках грошей вирушає углиб джунглів. Головну роль повинен був грати Джейсон Робардс, який через хворобу вибув з участі у зніманнях. Герцоґ звернувся до Маріо Адорфа, але той відмовився. Фільм номіновано на «Золотий глобус», а Герцоґ отримав премію Каннського кінофестивалю. У «Кобра верде» (1988) Кінскі грає божевільного бандита-работорговця, який приходить до влади в африканській державі. Після цього фільму конфлікт з Герцоґом сильно загострився, Кінскі у пориві гніву називав його Гітлером.

Наприкінці 1990-х років Герцог зняв документальний фільм «Мій улюблений ворог» про Кінскі та складні стосунки між ними.

Режисерською роботою Кінскі став півторагодинний фільм про італійського скрипаля Паганіні. Сам Кінскі планував його як 16-годинну стрічку для італійського телебачення. Ще під час зйомок «Кобра верде» він просив Герцоґа виступити режисером. Відмова Герцоґа посилила ворожнечу між ними, і Кінскі відмовився далі зніматися в «Кобра верде». За його життя фільм «Паганіні» зазанвав труднощів з виходом у прокат, і Кінскі розцінював це як зловмисний саботаж свого творіння.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Клаус Кінскі був одружений чотири рази. У 1951 році він познайомився з Гізліндою Кюльбек (нім. Gislinde Kühlbeck) і одружився з нею після народження 23 березня 1952 року доньки Поли. Шлюб розпався у 1955 році. У 1960 році у Берліні він познайомився з 20-річною Руті Бриджіт Тоцкі (нім. Ruth Brigitte Tocki) і одружився з нею. Від цього шлюбу 24 січня 1961 року у нього народилася донька Настасья. Цей шлюб було розірвано у 1968 році. На вечірці у своєму заміському будинку в Римі Кінскі познайомився з 19-річною в'єтнамською студенткою Мінхой (нім. Minhoï Geneviève Loanic), на якій одружився у 1969 році. 30 червня 1976 року у нього народився син Ніколай (нім. Nikolai Nanhoï). У лютому 1979 року Клаус і Мінхой розвелися. У 1987—1989 роках Кінскі був одружений з акторкою Деборою Капріольо. Усі троє дітей стали акторами, Настасья Кінскі здобула світову популярність.

У житті Кінскі відрізнявся епатажною поведінкою. Згадується випадок, коли він зі сцени кидав канделябри зі свічками, що горіли, в публіку за її «невдячність», внаслідок чого вигорів театр.

У його автобіографії з порнографічним змістом «Я жадаю любові» (нім. Ich brauche Liebe, англ. Kinski Uncut: The Autobiography of Klaus Kinski, 1987) викладаються різного роду образливі інсинуації стосовно його сестри і дочки Настасьї. Це послужило причиною розриву стосунків з сім'єю, на його похорони прибув тільки син Ніколай. У книзі не залишено без уваги і Герцоґа, якому адресовані образи і побажання смерті.

У 1980 році Кінскі переїхав до місто Лагунітас, штат Каліфорнія біля Сан-Франциско. Він помер в 65 років від інфаркту міокарду у 1991 році.

Звинувачення в педофілії

[ред. | ред. код]

У січні 2013 року стало відомо, що дочка Кінскі Пола готує до публікації викривальну і відверту автобіографію «Вустами немовляти» (нім. Kindermund), в якій заявляє, що батько спокусив і неодноразово піддавав її сексуальним домаганням у віці від 5 до 19 років. У інтерв'ю німецькому журналу Stern 60-річна жінка зізналася:

Він розглядав мене як маленький об'єкт задоволення свого сексуального жадання. Я не хотіла цього, але йому було все одно. Він просто клав мене на шовкові подушки і брав, що хотів… …Я хочу, щоб усі знали правду про мого батька, тому що я втомилася слухати, як люди в Німеччині прославляють його. Скрізь я чую: «Він був такий великий актор» і «Я обожнюю його в такому-то фільмі», причому ці вихваляння тільки посилилися після його смерті.

— Пола Кінскі. Інтерв'ю часопиму Stern[3][4][5][6]

Молодша дочка Клауса Кінскі, Настасья, повідомила в бесіді з представником газети Bild, що вона до сліз шокована одкровеннями своєї сестри і вважає її «героїнею»[7][8].

Книга була випущена 1 січня 2013 року на німецькій (ISBN 3458175717), незабаром з'явилися її переклади французькою, іспанською і польською мовами.

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Фільмографія Клауса Кінскі
Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1947 ф Морітурі Morituri німецький в'язень
1955 ф Людвіг II: Блиск і падіння короля Ludwig II. — Glanz und Ende eines König принц Отто
1958 ф Час кохати і час помирати A Time to Love and a Time to Die лейтенант Гестапо
1961 ф Темні очі Лондона Die toten Augen von London Едгар Штраусс
1961 ф Таємниця жовтих нарцисів Das Geheimnis der gelben Narzissen Пітер Кін
1962 ф Таємниця червоної орхідеї Das Rätsel der roten Orchidee Стів
1963 ф Чорний абат Der schwarze Abt Томас Фортуна
1964 ф Віннету — син Інчу-Чуна Winnetou - 2. Teil Девід Лука
1965 ф Доктор Живаго Doctor Zhivago Костоїд-Амурський
1966 ф На декілька доларів більше Per qualche dollaro in piu Горбань
1966 ф Цирк страху Circus of Fear Манфред харт
1966 ф Ель Чунчо, хто його знає? El Chuncho, quien sabe? Ель Санто
1967 ф П'ять золотих драконів Five Golden Dragons Герт
1967 ф Коплан рятую свою душу Coplan sauve sa peau Телер, скульптор
1968 ф Мовчун Il grane silenzio Локо / Тігреро
1969 ф Двуликий A doppia faccia Джон Александер
1969 ф Жюстіна, або Нещастя доброчесності Justine ovvero le disavventure della
1969 ф Венера в хутрі Paroxismus — Può una morta rivivere per amore? Ахмед Кортобаві
1970 ф Граф Дракула Nachts, wenn Dracula erwacht Р.М. Ренфілд
1971 с Abendschau Ісус Христос
1972 ф Агірре, гнів божий Aguirre, der Zorn Gottes Лопе де Аґірре
1974 ф Подих смерті La mano che nutre la morte доктор Алекс Ніжинський
1975 ф Відбитки Le orme Блекмен
1975 ф Головне — любити L'important c'est d'aimer Карл-Гайнц Циммер
1976 ф Золота ніч Nuit d'or Мішель Форньє
1976 ф Джек Різник Jack the Ripper Джек-Різник
1977 ф Операція «Йонатан» Entebbe: Operation Thunderbolt Вілфрід Бьозе
1977 ф Смерть негідника Mort d'un pourri Ніколя Томський
1978 ф Пісня про Роланда La Chanson de Roland Роланд і бродячий актор Клаус
1979 ф Носферату — привид ночі Nosferatu: Phantom der Nacht Граф Дракула
1979 ф Войцек Woyzeck Войцек
1982 ф Солдат The Soldier Драча
1982 ф Андроїд Android доктор Деніел
1982 ф Фіцкарральдо Fitzcarraldo Фіцкарральдо
1984 ф Автостопник The Hitchhiker епізод
1984 ф Маленька барабанниця The Little Drummer Girl Мартін Курц
1985 ф Чудовисько Creature Ганс Руді Гофнер
1985 ф Зоряний лицар El Caballero Del Dragon Бертрюсс
1986 ф Той, що зачаївся Crawlspace Карл Ґуентер
1987 ф Кобра Верде Cobra Verde Франциско Мануель да Сільва,
«Кобра Верде»
1988 ф Носферату у Венеції Nosferatu a Venezia Носферату
1988 ф Паганіні Kinski Paganini Нікколо Паганіні

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Свідоцтво на народження. Архів оригіналу за 6 Червня 2013. Процитовано 3 Лютого 2015.
  2. ↑ Klaus Kinski: Ich bin so wild nach deinem Erdbeermund. Rogner und Bernhard, München 1975, S. 83
  3. ↑ Maus, Stephan (9 січня 2013). Eine Maske fällt. Klaus Kinski missbrauchte Tochter (нім.). Stern. Архів оригіналу за 12 січня 2013. Процитовано 11 січня 2013.
  4. ↑ Jackson, Patrick (10 січня 2013). German actor Klaus Kinski abused his daughter Pola (англ.). BBC News Online. Архів оригіналу за 21 Січня 2015. Процитовано 10 січня 2013.
  5. ↑ Roxborough, Scott (9 січня 2013). Klaus Kinski's Daughter Claims He Sexually Abused Her (англ.). The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 17 Березня 2015. Процитовано 10 січня 2013.
  6. ↑ ЗАО «ВЗГЛЯД.РУ» (11 січня 2013). Дочь актера Клауса Кінскі обвинила отца в педофилии. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 11 січня 2013.
  7. ↑ Nastassja Kinski erschüttert über Enthüllungen ihrer Schwester (нім.). Stern. 11 січня 2013. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 11 січня 2013.
  8. ↑ Nastassja Kinski erschüttert über Missbrauchsvorwürfe gegen Vater (нім.). Bild. 11 січня 2013. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 11 січня 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Клаус_Кінскі&oldid=43711958