Перейти до вмісту

Акимов Микола Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Акімов Микола Павлович)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Акімов.
Акимов Микола Павлович
рос. Акимов Николай Павлович
Народився3 (16) квітня 1901[4]
Харків, Російська імперія[1]
Помер6 вересня 1968(1968-09-06)[1][2][…] (67 років)
Москва, СРСР[1]
ПохованняЛітераторські мостки
Країна Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Національністьросіянин
Діяльністьтеатральний режисер, художник, кінорежисер, сценограф, театральний педагог, публіцист, режисер
Alma materВищий художньо-технічний інститут (1924)
ВчителіЗейденберг Савелій Мойсейович, Добужинський Мстислав Валеріанович, Яковлєв Олександр Євгеновичd і Шухаєв Василь Івановичd
Знання мовросійська
ЗакладАлександринський театр, Великий драматичний театр імені Георгія Товстоногова, Санкт-Петербурзький театр комедіїd, Санкт-Петербурзький академічний театр імені Ленрадиd і Російський державний інститут сценічних мистецтв
Жанрпортрет
У шлюбі зНадія Миколаївна Кошеверова і Юнгер Олена Володимирівна
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки медаль «За оборону Ленінграда» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
народний артист СРСР Народний артист Таджицької РСР народний артист РРФСР заслужений діяч мистецтв РРФСР
IMDbID 0015347

Мико́ла Па́влович Акі́мов (рос. Николай Павлович Акимов; 16 квітня 1901, Харків — 6 вересня 1968, Москва) — російський радянський режисер і художник, педагог, професор з 1960 року[5].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 3 [16] квітня 1901(19010416) року в місті Харкові в сім'ї службовця залізниці[6]. Після отримання батьком посади в правлінні Московсько-Віндаво-Рибінської залізниці родина в 1910 році переїхала в Царське Село, потім до Санкт-Петербурга[7]. У 1915 році займався у вечірній художній школі Товариства заохочення мистецтв, студії Савелія Зейденберга, у 1915—1918 роках навчався в Новій художній майстерні під керівництвом Мстислава Добужинського, Олександра Яковлєва, Василя Шухаєва. У 1918 році працював у майстерні плаката петроградського Пролеткульту[8].

Могила Миколи Акімова.

Протягом 1919—1922 років мешкав у Харкові[9]. 1919 року еспонував свої твори на Першій всеукраїнській художній виставці живопису, графіки, скльптури професійних і самодіяльних художників та дитячої творчості. Того ж року брав участь в оформленні театралізованих свят на площах міста[9][10]. У 1920—1922 роках у Харкові викладав малюнок на Вищих курсах політпросвітробітників[11]. У 1922 році став працювати в якості художника по костюмам в Харківському театрі для дітей оформивши постановки п'єс «Подвиги Геркулеса» Річарда Побідимського[a] (1921), «Снігуронька» Олександра Островського (1922)[9], потім — Алінур (1922; інсценізація Всеволода Меєргольда і Юрія Бонді за казкою Оскара Вайльда «Зоряний хлопчик»). Одночасно працював у театрі «Червоний факел»[7].

У 1922 році повернувся до Петрограда, де протяном 1922—1924 років навчався у ВХУТЕІНі. Після знайомства з Миколою Євреїновим оформив його п'єсу «Даєш Гамлета» в театрі «Криве дзеркало»[ru]. Працював в якості художника-оформлювача в театрах «Музичної комедії», «Сучасному театрі», «Вільної комедії», в театрах-кабаре «Карусель» і «Балаганчик»[7], згодом у Ленінградському академічному театрі драми та у Великому драматичному театрі[5].

Режисерську діяльність почав у 1932 році у Москві (вистава «Гамлет» Вільяма Шекспіра в театрі імені Євгена Вахтангова)[12]. Протягом 1935—1968 років (з перервою у 1949—1955 роках) працював художнім керівником Ленінградського театру комедії. У 1951—1955 роках обіймав посаду головного режисера ленінградського Театру імені Ленради[12]. У 1950-х роках створив при Театрі комедії літературні об'єднання — лабораторії сучасної комедії[13]. З 1954 по 1968 рік викладав в Ленінградському державному інституті театру, музики і кінематографії[11], очолював художньо-постановочний факультет.

Помер 6 вересня 1968 року у Москві під час гастролей Театру комедії. Похований в Санкт-Петербурзі на Літераторських містках Волковського цвинтаря[14]. Надгробок створено 1974 року (скульптор Герман Хонін, архітектор В. М. Черкаський)[15].

Творчість

[ред. | ред. код]

Постановки у театрі

[ред. | ред. код]

Оформив понад 200 постановок[16], зокрема:

Ленінградський академічний театр драми[12]
Московський театр Революції
Театр імені Вахтангова
Харківський театр російської драми
  • «Брехня» Олександра Афіногенова (1933)[9];
Харківська студія сценічних мистецтв при театрі російської драми
Московський художній театр[5]
Ленінградський театр комедії[12][5][8]
Московський театр драми
Театр імені Ленради[12][5][8]
Київськи театр російської драми імені Лесі Українки
  • «Весна в Москві» Віктора Гусєва (1953)[9].

Фільмографія

[ред. | ред. код]
  • «Третя молодість» (1929, художник-постановник);
  • «Кощій Бездушний» (1944, художник, у співавторстві)
  • «Попелюшка» (1947, художник, у співавторстві)
  • «Тіні» (1953, режисер-постановник і художник, у співавторстві)
  • «Весна в Москві» (1953, фільм-спектакль; режисер-постановник)
  • «Справа» (1955, фільм-спектакль; режисер-постановник і художник, у співавторстві)
  • «Софія Ковалевська» (1956, сценарист у співавторстві)
  • «Строкаті розповіді» (1961, фільм-спектакль; режисер-постановник у співавторстві)[17].

Художня творчість

[ред. | ред. код]
плакат до вистави п'єси «Диктатура»

Виступав, як художник кіно. Працював у галузі станкового живопису, графіки, плаката. Серед робіт:

портрети[c][8][11]

Мистецтвознавча діяльність

[ред. | ред. код]

З питань театрального мистецтва автор низки:

статей
  • «Художник в театре» / «Жизнь искусства», 1928, № 10 (рос.) [5];
  • «Художник в театре» / «Театр и драматургия», 1935, № 7, с. 7—12 (рос.)[11];
  • «Валенсианская вдова» / «Искусство и жизнь», 1939, № 1, с. 44 (рос.)[11];
  • «По поводу „Снежной королевы“» / «Искусство и жизнь», 1939, № 6, с. 32—34 (рос.)[11];
  • «Больше требовательности к декорационному оформлению» / «Искусство и жизнь», 1940, № 3, с. 33 (рос.)[11];
  • «Водевиль на нашей сцене» / «Огонёк», 1945, № 28, с. 12 (рос.)[11];
  • «Трудности и перспективы жанра» / «Октябрь», 1958, № 6 (рос.) [5];
  • «Из зрительного зала» / «Советская культура», 1 серпня 1961 [11].
  • «Театр в настоящем и будущем» / «Театр»[ru], 1960, № 3 (рос.) [5];
книг
  • «О театре». Ленінград. Москва, 1962 (рос.)[11];
  • «Не только о театре». Москва, 1966 (рос.)[11].

На 1-му Всесоюзному з'їзді радянських художників, що проходив у Москві у 1957 році, виступив із співдоповіддю «Художники советского театра», про театрально-декораційне мистецтво[5]. Матеріали опубліковані у 1958 році, с. 182—211.[11].

Виставки експозиції

[ред. | ред. код]

Виставки робіт художника відбулися у 1947, 1958, 1961 і 1963 роках у Ленінграді та 1956 (виставка театральних афіш) і 1965 роках у Москві. Твори експонувалися на зарубіжних виставках у Нью-Йорку у 1934 році, Всесвітній у Парижі у 1937 році, Всесвітній у Брюсселі у 1958 році[11].

Ескізи його декорацій є в Театральному музеї імені Бахрушина у Москві, Санкт-Петербурзькому музеї театрального та музичного мистецтва та інших збірках.

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Почесні звання:

Ордена і медалі:

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
мемjріальна дошка в фоє Театру комедії/
  • 1970 року у Санкт-Петербурзі, на будинку № 4 по вулиці Гоголя (нині Мала Морська), з боку Кирпичного провулка встановлено меморіальну дошку (автор — архітектор Жан Вержбицький) з текстом: «У цьому будинку з 1945 р по 1967 р жив народний артист СРСР Микола Павлович Акімов»[20];
  • У 1986 році ім'я Миколи Акимова присвоєно Ленінградському театру комедії;
  • У 2001 році в фоє Театру комедії відкрито меморіальну дошку Миколі Акимову. Скульптор Григорій ;Ястребенецький, архітектор Олексій Гавричков;
  • У 2011 році в Театрі комедії відкрита кімната-музей режисера[21].
  • На його честь названо астероїд 4521 Акімов[22].

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ літературний псевдонім Олександра Білецького
  2. ↑ в якому він взяв участь і як співавтор сценічного варіанту п'єси.
  3. ↑ картон, гуаш, туш, акварель

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Акимов Николай Павлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б Vanslov V. V. Akimov, Nikolay // Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 2017. — doi:10.1093/GAO/9781884446054.ARTICLE.T001371
  4. ↑ Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Театральная энциклопедия, 1961, с. 109.
  6. ↑ а б Театральная энциклопедия, 1961, с. 108.
  7. ↑ а б в г д Біографія на kino-teatr.ru [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
  8. ↑ а б в г д е Художники народов СССР, 1970, с. 75.
  9. ↑ а б в г д е ж и к Мистецтво України: Енциклопедія в 5 томах, 1995.
  10. ↑ Митці України : Енциклопедичний довідник, 1992.
  11. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Художники народов СССР, 1970, с. 76.
  12. ↑ а б в г д Ленинград. Энциклопедический справочник, 1957.
  13. ↑ а б в г д Велика українська енциклопедія, 2018.
  14. ↑ а б в Николай Павлович Акимов / Литературные мостки. (рос.)
  15. ↑ Кобак А. В., Пирютко Ю. М. Исторические кладбища Санкт-Петербурга. — Изд. 2-е, дораб. и испр.. — Москва : Центрполиграф, 2011. — С. 416. — ISBN 978-5-227-02688-0. — OCLC 812571864. (рос.)
  16. ↑ а б в г д е ж Искусство стран и народов мира, 1971.
  17. ↑ Фільмографія на kino-teatr.ru [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  18. ↑ а б в Енциклопедія сучасної України, 2001.
  19. ↑ Антологія українського плаката першої третини ХХ століття, 2012.
  20. ↑ Енциклопедія Санкт-Петербурга [Архівовано 7 січня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
  21. ↑ Мазурова С., Сладков А. В Петербурге открыли комнату-музей режиссёра Николая Акимова // Российская газета. — 2011. — 16 апреля. [Архівовано 1 грудня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
  22. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Акимов_Микола_Павлович&oldid=43543852