Перейти до вмісту

Альошин Самуїл Йосипович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Альошин Самуїл Йосипович
Народився8 (21) липня 1913 Редагувати інформацію у Вікіданих або 21 липня 1913(1913-07-21)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Замбрів, Замбрівський повіт, Підляське воєводство, Республіка Польща
Помер27 лютого 2008(2008-02-27) Редагувати інформацію у Вікіданих (94 роки)
Москва, Росія
ПохованняВостряковський цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
 Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменник, драматург, сатирик
Сфера роботилітература[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materВійськова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладВищі курси сценаристів і режисерівd Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоСП СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Учасникнімецько-радянська війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів

Самуїл Йосипович Альо́шин (справжнє прізвище — Котляр; нар. 21 липня 1913, Замбрів — пом. 27 лютого 2008, Москва) — російський драматург, сценарист; член Спілки письменників СРСР з 1954 року[3].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 8 [21] липня 1913(19130721) року в місті Замброві (нині Підляське воєводство, Польща) у сім'ї лікаря і вчительки[4]. 1935 року закінчив промисловий факультет Військової академії моторизації і механізації Червоної армії у Москві.

Брав участь у німецько-радянській війні, служив інженером в танкових військах СРСР, воював на Сталінградському фронті. Після демобілізації до 1952 року працював керівником лабораторії у Всесоюзному автотракторному науково-дослідному інституті, де у 1946 році захистив кандидатську дисертацію[4].

Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями[3].

Помер в Москві 27 лютого 2008 року[3]. Похований в Москві на Востряковському кладовищі[5].

Творчість

[ред. | ред. код]

Літературну діяльність розпочав у 1939 році. Автор п'єс:

  • «Мефістофель» (1942, опублікована у 1963 році);
  • «Тоді в Севільї» («Дон Жуан», 1947);
  • «Директор» (1950);
  • «Гоголь» (1952);
  • «Сувора дівчина» (1953);
  • «Людина з Стратфорда» («Шекспір ??», 1954, постановка 1964);
  • «Одна» (1956);
  • «Кожному своє» (1956, постановка 1965);
  • «Усе залишається людям» (1959, постановка МХАТу);
  • «Точка опори» (1960);
  • «Дон Жуан» («Помста командора», 1960);
  • «Палата» (1962);
  • «Головна роль» (1964);
  • «Дипломат» (1967);
  • «Інша» (1968);
  • «Сходи» (1976);
  • «Якщо» (1977);
  • «Тема з варіаціями» (1979);
  • «Вісімнадцятий верблюд» (1983);
  • «Весь я не помру» (1989);
  • «Вогнище» (1991).
постановки в Україні

У 1941—1947 роках писав гумористичні розповіді.

Автор сценнаріїв до фільмів:

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]