Алессандро Баццані (сценограф)
| Алессандро Баццані | |
|---|---|
| Псевдо | Bazzanone[1]  |
| Народився | 1846[2][1] Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія[2][1] |
| Помер | 5 жовтня 1911[2][1] Рим, Королівство Італія[2][1][3] |
| Країна | _crowned.svg){kind=small} Королівство Італія |
| Діяльність | художник, сценограф |
| Знання мов | італійська |
Алесса́ндро Бацца́ні (італ. Alessandro Bazzani; Одеса, 1846 рік — Рим, 1911 рік) — італійський сценограф.
Алессандро Баццані народився в Одесі в 1846 році в сім'ї художника-постановника Карло Поцці.[4] У 1866 та 1867 роках з політичних мотивів був арештований.[5] У 1871–1872 роках разом з драматургом П'єтро Косса підготував низку вистав і досяг успіху.[4][5][6] Він проживав на Янікулу, де й помер 5 жовтня 1911 року.
Стиль Баццані зазнав впливу пізнього романтизму, але Косса надихнув його на більш точний реалізм, що передбачав копіювання реальності шляхом додавання елементів уяви.
Початком кар'єри була вистава драматурга Косса «Нерон», після якої створив сцени для «Кола ді Рієнцо» ( 1873–1874); Мессаліна, (1876); Борджіа (1878); Сесілія (1879–1880 ).[5] Згодом Косса написав свою останню оперу «Ariosto e gli Estensi» (1874 рік), але через кілька років автор помер, і Баццані став офіційним сценографом урочистостей, що проходили в 1881–1882 роках. Одночасно зі спільною діяльністю з П'єтро Косса Баццані співпрацював з оперним театром з 1874 року. З 1876 року до 1888 року Баццані безперервно співпрацював з театром «Аполлон», створюючи сцени для однієї або двох дій.
В останні десятиліття дев'ятнадцятого століття Баццані працював як з виставами, так і з оперою, а між 1870 і 1894 роками Баццані працював у Римі з найпрестижнішими акторами: Аделаїда Рісторі, Вірджинія Маріні, Ернесто Россі та Ермете Новеллі тощо[4]
Важливими були його декорації для двох знаменитих Теодор Вікторієна Сарду, одну у виконанні Елеонори Дузе (1885), а іншу — Сари Бернар (1889).
Між 1880 і 1884 роками він готував сцени для деяких відомих балетів, таких як «Карло спойлер» Г. Рота. У 1894 році сценарист переїхав до Генуї де працював у театрах Карла Феліче, Флоренції і Калабрії, Апулії, Тунісу, Кефалонії та Корфу. Після 1896 року співпрацював у театрі Сан-Карло в Неаполі, але смерть сина змусила його повернутися до столиці. У ті роки в постановці поширилася хвиля нововведень, але Баццані не прийняв нових сценографій.. Баццані був у своєму репертуарі у всіх жанрах, які вимагають театри. Він готував сценарії офіційних свят і церемоній, включаючи відкриття статуї Джордано Бруно (1889).[7][8]
- ↑ а б в г д е Povoledo E. Dizionario Biografico degli Italiani — 1970. — Vol. 7.
- ↑ а б в г д Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ galleriarecta.it
- ↑ а б в Alessandro Bazzani. le muse. Т. II. Novara: De Agostini. 1964. с. 133.
- ↑ а б в Alessandro Bazzani. Архів оригіналу за 30 травня 2019. Процитовано 5 травня 2022.
- ↑ Lettere (1878-1928). Архів оригіналу за 5 травня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- ↑ Teatro Sala Umberto. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 5 травня 2022.
- ↑ Teatro Pagani. Архів оригіналу за 30 травня 2019. Процитовано 5 травня 2022. [Архівовано 2019-05-30 у Wayback Machine.]
- G.Bazzani (1941). Trionfi di uno scenografo romano. Capitolium. Т. XVI. с. 185—194.
- A. Cametti (1938). Il Teatro di Tordinona poi Apollo. Tivoli.
- A. M. Comanducci (1945). Dizionario illustrato pittori e incisori italiani moderni. Milano.
- A. M. Comanducci (1962). Dizionario illustrato pittori e incisori italiani moderni e contemporanei. Milano.
- A. De Angelis (1938). Scenografi italiane di ieri e di oggi. Roma.
- Enciclopedia dello Spettacolo. Т. II. 1992.
- Clelia Falletti (1971). Lo spazio scenico. Storia dell'arte teatrale. Bulzoni.
- Renato Lori (2007). Scenografia e scenotecnica per il teatro. Roma: Gremese.
- Franco Perrelli (2002). Storia della scenografia. Dall'antichità al Novecento. Roma: Carocci.
- A. Sterlini (1923). Alessandro Bazzani scenografo. Ariccia.
 | |
|---|---|
| Література та бібліографія | |
| Нормативний контроль |