Перейти до вмісту

Альберт Зафі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Альберт Зафі
малаг. Albert Zafy
Прапор
Прапор
 5-й Президент Мадагаскару
Прапор
Прапор
27 березня 1993 — 5 вересня 1996
Попередник: Дідьє Рацірака
Наступник: Норберт Рацірахонана
 
Народження: 1 травня 1927(1927-05-01)[1][2]
Анціранана (провінція), Мадагаскар
Смерть: 13 жовтня 2017(2017-10-13)[3][4][…] (90 років)
Сен-П'єрр[4][5]
Причина смерті: геморагічний інсульт
Країна:  Мадагаскар
Освіта: Університет Монпельє
Мадагаскарський університет
Шлюб: Тереза Зафі[6]
Діти: Richard Valery Jaomalaza Zafyd

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Альберт Зафі (малаг. Albert Zafy; 1 травня 1927, Амбілубе, Мадагаскар - 13 жовтня 2017, Мадагаскар) — мадагаскарський політичний і державний діяч, президент Мадагаскару з 27 березня 1993 по 5 вересня 1996 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Альберт Зафі народився 1 травня 1927 року[7]в Амбілубе, в регіоні Діана, на Мадагаскарі. Закінчив Університет Монпельє у Франції.

Після повернення на Мадагаскар, він став міністром охорони здоров'я і соціальних справ в уряді прем'єр-міністра Габріеля Рамананцуа. Після того як Дідьє Рацірака прийшов до влади в 1975 році, Зафі вийшов з уряду і вступив до Університету Мадагаскару.

В 1988 році він заснував Національний союз за демократію і розвиток (National Union for Democracy and Development, UNDD). На національній конференції опозиції в 1990 році, Зафі був обраний президентом Комітету активних сил (Committee of Active Forces). 16 липня 1991 року Комітет оголосив про створення альтернативного уряду, з Зафі як прем'єр-міністра[8].

Зафі був затриманий в кінці липня 1991 року і після звільнення був зустрінутий натовпом в 100 тисяч прихильників, деякі були поранені згодом під час акцій протесту [8]. Опозиція в кінцевому рахунку змусила Раціраку погодитися на прийняття конвенції, що встановила перехідний уряд 31 жовтня 1991[9]. У перехідний період 1991 - 1993 рр. Зафі став головою Верховного органу держави[10], який замінив Верховну революційну раду і Національні збори [11][12].

На посту президента

[ред. | ред. код]

На президентських виборах, що відбулися в листопаді 1992 рік а, Зафі зайняв перше місце в першому турі з 45% голосів, Рацірака - друге місце з 29%[13]. У другому турі, який відбувся 10 лютого 1993 року[14]. Зафі переміг, отримавши 66,74% голосів і зайняв пост президента в кінці березня. В червні 1993 року прихильники Зафі отримали більшість на парламентських виборах. Зафі, борючись з прем'єр-міністром Франциском Равуні за ширші повноваження, провів у вересні 1995 року референдум, істотно розширивши повноваження президента. Це дало йому владу вибирати прем'єр-міністра з трьох кандидатур поданих Національними зборами, і можливість звільняти прем'єр-міністра, не вимагаючи нових виборів.[13]. Равуні пішов у відставку в жовтні 1995 року і Зафі призначив Еммануеля Ракутувахіні, голову UNDD і міністра з розвитку сільських районів і земельної реформи[15][16].

Перебування Зафі на посаді президента було відзначено економічним спадом, звинуваченнями в корупції і зловживанні владою. У 1996 році партія Раціраки організувала масові демонстрації протесту проти Зафі. 26 липня 1996 року йому був винесений імпічмент Національними Зборами: з 134 депутатів «за» 99, «проти» - 32, 3 - утрималися. 4 вересня Верховний Конституційний суд визнав імпічмент. [17]. 5 вересня Зафі оголосив, що покине свій пост 10 жовтня, охарактеризувавши імпічмент як «конституційний державний переворот». На президентських виборах 1996 року Зафі виставив свою кандидатуру[18].

Політична діяльність після відставки

[ред. | ред. код]

У своїй передвиборчій кампанії 1996 року, Зафі звинуватив в проблемах свого президентства опозиціонерів і Міжнародний валютний фонд [18]. Втративши більшу частину своєї підтримки, в першому турі виборів, що відбувся 3 листопада, він зміг зайняти друге місце з 23,39% голосів, а за Раціраку було віддано 36,61% [13]. У другому турі, який відбувся 29 грудня Зафі отримав 49,29% голосів, втратив близько 45 тисяч голосів і програв Раціраці [13].

На початку 1998 року Зафі звинуватив Раціраку в дачі неправдивих свідчень, кумівстві, порушенні конституції в напрямку децентралізації та зміцнення президентства за рахунок влади Національних зборів. 4 лютого 1998 року імпічмент не вдався: з необхідних 92 тільки 60 депутатів Національних зборів проголосували за відставку[18]. В травні 1998 року Зафі обрався до парламенту, ставши найстаршим депутатом Національних Зборів[18]. В цей час він безуспішно боровся за відділення провінції Антсіранана[19].

31 серпня 2001 року Зафі оголосив, що він знову виставить кандидатуру на президентських виборах в грудні 2001 року[20]. Він зайняв третє місце з 5 % голосів[13]. Кандидат від опозиції Марк Раваломанана вступив в суперечку з Раціракою через результати виборів, внаслідок чого останній втік з країни, а Равалонамана став новим президентом.

Зафі став лідером Національного комітету з примирення (Comité de reconciliation nationale, CRN), заснованим в червні 2002 року для сприяння національному примиренню серед провідних учасників політичної кризи, що послідувала за виборами 2001 року. Під час президентства Раваломанани, Зафі піддавав його різкій критиці. 8 липня 2004 року в ході гранатометної атаки по всій країні[21] біля будинку Зафі вибухнула граната[22].

8 грудня 2006 року, в будинку Зафі поліція провела обшук в рамках розслідування уряду щодо генерала Фіді. Реагуючи на рейд, Зафі сказав, що він не визнає президентом Раваломанану[23].

В червні 2007 року Зафі відправився в Париж, де 8 червня зустрівся з Раціракою і членами його колишнього уряду, які також були у вигнанні, зокрема 11 червня з Андріанаріву, прем'єр-міністром при правлінні Раціраки[24]. 25 червня Зафі знову зустрівся з ними[25].

Участь в розв'язанні політичної кризи

[ред. | ред. код]

Президент Раваломанана був змушений піти у відставку в ході народних протестів і збройного повстання в березні 2009 року. Лідер опозиції Андрі Радзуеліна зайняв пост президента за підтримки військових. Він включив Зафі в якості радника і одного з 44 членів Вищої перехідної адміністрації, заснованої 31 березня 2009. Зафі висловив свої заперечення проти створення перехідного уряду на прес-конференції 1 квітня, скаржачись, що Радзуеліна не слухатиме його поради. Однак 2 квітня він був присутній на конференції уряду[26].

4 серпня 2009 року в Мапуту в рамках переговорів про розв'язання політичної кризи, Зафі зустрівся з Андрі Радзуеліною, Марком Раваломананою і Дідьє Раціракою, за посередництва колишнього президента Мозамбіку Жоакіма Чіссано[27][28][29][30]. Тривалий переговорний процес між чотирма лідерами привів до угоди про розподіл влади, підписаної всіма чотирма особами в листопаді і анульованої до грудня 2009 року. Уряд Радзуеліни заборонив Зафі повернення в Мадагаскар після переговорів, але пізніше йому було дозволено приїхати. 18 грудня 2009 року Зафі заявив, що Андрі Радзуеліна відправив у відставку прем'єр-міністра Ежена Мангалаза і що опозиція сформує свій уряд національної єдності, закликавши армію утриматися від участі[31].

17 листопада 2010 року група з 30 офіцерів під командуванням полковника Шарля Андріанасувіни вчинила спробу військового перевороту. Заколот був придушений, а військовослужбовці здалися. Альбер Зафі, між тим, заявив, що підтримує заколотників і вважає, що Андрі Радзуеліна і прем'єр-міністр Каміль Віталь повинні піти у відставку

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  2. ↑ Munzinger Personen
  3. ↑ http://www.rfi.fr/afrique/20171013-madagascar-disparition-ancien-president-albert-zafy
  4. ↑ а б http://fr.africanews.com/2017/10/14/mort-de-l-ancien-president-malgache-albert-zafy//
  5. ↑ Fichier des personnes décédées mirror
  6. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2019. Процитовано 13 грудня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ https://books.google.ru/books?ei=AHR_Stu0Cp-UygSHsoS-Cg&id=0thyAAAAMAAJ&dq=albert+zafy+%22mai+1927%22&q=%22mai+1927%22&redir_esc=y
  8. ↑ а б Africana: The Encyclopedia of the African and African American Experience (1999), ed. Kwame Anthony Appiah and Henry Louis Gates, Jr., page 2039.
  9. ↑ アーカイブされたコピー. Архів оригіналу за 8 травня 2013. Процитовано 8 травня 2013.
  10. ↑ Madagascar’s Leader Agrees To Work for New Elections — New York Times. Архів оригіналу за 6 жовтня 2018. Процитовано 13 грудня 2018.
  11. ↑ «Nov 1991 — New government», Keesing’s Record of World Events, Volume 37, November, 1991 Madagascar, Page 38565.
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 13 грудня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-10-23 у Wayback Machine.]
  13. ↑ а б в г д Elections in Madagascar. Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 13 грудня 2018.
  14. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 січня 2014. Процитовано 22 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  15. ↑ «Oct 1995 — Resignation of Prime Minister», Keesing’s Record of World Events, Volume 41, October, 1995 Madagascar, Page 40764.
  16. ↑ Madagascar in 1995 — Encyclopedia Britannica[недоступне посилання з Сентябрь 2018]
  17. ↑ HCC | Haute Cour Constitutionnelle. Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 13 грудня 2018.
  18. ↑ а б в г Philip M. Allen, «Madagascar: Impeachment as Parliamentary Coup d’Etat», in Checking Executive Power: Presidential Impeachment in Comparative Perspective (2003), ed. Jody C. Baumgartner, Naoko Kada, page 90.
  19. ↑ «Ex-President Zafy reportedly seeking secession of northern province», Malagasy National Radio (nl.newsbank.com), November 12, 1997.
  20. ↑ «Madagascar: Former president says he will stand in next elections», AFP (nl.newsbank.com), September 1, 2001.
  21. ↑ IRIN Africa | MADAGASCAR: Security beefed up after grenade attacks | Madagascar | Conflict. Архів оригіналу за 12 червня 2011. Процитовано 13 грудня 2018.
  22. ↑ IRIN Africa | MADAGASCAR: Grenade explodes outside ex-president’s home | Madagascar | Conflict. Архів оригіналу за 12 червня 2011. Процитовано 13 грудня 2018.
  23. ↑ Madagascar’s president wins election — Africa & Middle East — International Herald Tribune
  24. ↑ Madagascar-Tribune.com | Tête à tête avec Didier Ratsiraka. Архів оригіналу за 8 серпня 2019. Процитовано 13 грудня 2018.
  25. ↑ Madagascar-Tribune.com | Rencontre Ratsiraka-Zafy-Tantely. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 13 грудня 2018.
  26. ↑ National conference opens to seek solution to crisis in Madagascar — People’s Daily Online. Архів оригіналу за 13 жовтня 2012. Процитовано 13 грудня 2018.
  27. ↑ http://www.int.iol.co.za/index.php?set_id=1&click_id=68&art_id=nw20090806114445868C933057
  28. ↑ Crisis talks resume between feuding leaders | France 24
  29. ↑ アーカイブされたコピー. Архів оригіналу за 9 грудня 2012. Процитовано 8 серпня 2009.
  30. ↑ http://www.int.iol.co.za/index.php?set_id=1&click_id=68&art_id=nw20090805230200748C160208
  31. ↑ Madagascar opposition to form unity govt — Africa | IOL News | IOL.co.za

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Альберт_Зафі