Альдо Пой

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Альдо Пой
Альдо Пой
Альдо Пой
Особисті дані
Народження 14 вересня 1945(1945-09-14) (78 років)
  Росаріо, Аргентина
Громадянство  Аргентина
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1965–1974 Аргентина «Росаріо Сентраль» 292 (61)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1973–1974 Аргентина Аргентина 2 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Альдо Пой (ісп. Aldo Poy, нар. 14 вересня 1945, Росаріо) — аргентинський футболіст, що грав на позиції нападника.

Протягом усієї кар'єри за клуб «Росаріо Сентраль», у складі якого вважається однією з найбільших зірок в історії клубу[1], а також національну збірну Аргентини, з якою був учасником чемпіонату світу.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Альдо Пой народився в місті Росаріо, в районі Арройто, за декілька кварталів від центрального стадіону Росаріо. У 1962 році, у віці 17 років, він потрапив до структури «Росаріо Сентраль» і почав грати за резервну команду в четвертому дивізіоні. У 1965 році він дебютував у Першому дивізіоні.

Альдо Пой (крайній ліворуч) забиває свій легендарний гол «Паломіта». 19 грудня 1971 року.

На початку Пой не був стабільно основним гравцем і мав покинути клуб в 1969 році, перейшовши в «Атлетіко Лос Андес» (який грав на той час у Прімері). Керівники клубу з Буенос-Айреса поїхали шукати його додому, але футболіст зробив вигляд, що його там немає. Коли вони пішли, Альдо залишив свій будинок і знайшов друга батька, який жив на островах річки Парана перед містом Росаріо. Він сів на човен і направився на острови, де провів цілу ніч на ранчо друга свого батька, щоб уникнути переходу[2][3][4]. Наступного дня він повернувся до міста і поїхав до Буенос-Айреса з усім складом своєї команди, оскільки його клуб мав там грати. Того ж дня Пой і Віктор Веско (президент «Росаріо Сентраль» на той час) зустрілися з президентом «Лос-Андес», і через відмову Альдо трансфер було скасовано.

У 1971 році Пой виграв чемпіонат Аргентини разом з «Росаріо Сентраль». Під час півфіналу проти «Ньюеллз Олд Бойз» Пой забив свій знаменитий гол «Паломіта», пробивши по м'ячу головою, знаходячись у горизонтальному положенні і не торкаючись трави[5]. Цей гол, забитий у одному з найпринциповіших аргентинських дербі, «Класіко Росаріно», став легендарним і досі щорічно 19 грудня відзначається вболівальниками клубу[6]. Крім того, група вболівальників клубу намагалася зареєструвати гол в Книзі рекордів Гіннеса як «найвідоміший гол в історії футболу»[7], втім він так і не був туди включений. Через два роки Пой здобув свій другий титул чемпіона, вигравши Насьйональ 1973 року.

У грудні 1974 року у матчі відбору до Кубка Лібертадорес проти «Ньюеллза» Пой у зіткненні з Маріо Санабрією отримав травму лівого коліна, через яку змушений був пережити операцію. Після одужання Пой знову повернувся грати у футбол, але йому довелося оперуватися знову, тому він вирішив закінчити свою професійну кар'єру у віці лише 29 років. Пой загалом за свій єдиний клуб у кар'єрі провів 292 матчі у чемпіонаті, забивши 61 гол. Він також провів 16 матчів у Кубку Лібертадорес з 3 забитими голами[8].

Виступи за збірну

[ред. | ред. код]
Пой (ліворуч) та Мігель Бріндісі у складі збірної Аргентини. 1974 рік.

23 вересня 1973 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Аргентини в матчі відбору на чемпіонат світу 1974 року проти Болівії (1:0). 26 травня 1974 року Альдо зіграв свій другий і останній матч за збірну, вийшовши на поле в товариській грі з Нідерландами в Амстердамі, яка закінчилась поразкою з рахунком 1:4: Влітку того ж року його викликали на чемпіонат світу 1974 року у ФРН, проте жодної гри на турнірі він не зіграв[9].

Досягнення

[ред. | ред. код]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Його син Мауро[en] також був професіональним футболістом[10].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Aldo Poy on fansite Canalla.com. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 31 серпня 2020.
  2. Diario Clarín. Архів оригіналу за 22 вересня 2008. Процитовано 31 серпня 2020.
  3. Artículo en rosariocentral.com
  4. ¿Será la ley del ex?
  5. "La palomita de Poy cumple 40 años [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], Cancha Llena, 19 December 2011
  6. «El vuelo inmortal» by Osvaldo Wehbe [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.], 27 September 2002
  7. Diario La Capital de Rosario, 18 September 1995
  8. Números de la carrera de Aldo Pedro Poy
  9. Player Profile for Aldo Poy in the Soccer World Cups. Архів оригіналу за 13 вересня 2019. Процитовано 31 серпня 2020.
  10. «El hijo de Poy gritó en la reserva» [Архівовано 22 вересня 2008 у Wayback Machine.], Clarín, 4 March 2002

Посилання

[ред. | ред. код]